64.Сутність та функції виборів

Вибори – це процедура безпосереднього висування чи обрання певних осіб через голосування для виконання ними певних громадянських або державних ф-цій.

Основні ф-ції:

*Створення органів та інститутів державної влади

*Виявлення політичних тенденцій

*Зміна владних повноваж. суб’єктів влади

*Налагодження зв’язку між громадянами та виборними органами

*Визнання популярності політ. сил

*Сприяння р-ку демократії

Види виборів:

*Загально-державні

*Місцеві

*Чергові

*Позачергові

*Проміжні

65. Держава – форма пол-адміністрат. та національно-територіальної організації класового с-ва, система взаємодіючих органів, установ, інститутів та апарату публічної влади, що виражає волю домінуючої частки населення і здійснює управління від імені народу.

Правова держава – спосіб організації класового с-ва на основі принципів:

*Верховенства права(право вище закону)

*Панування закону

*Громадяни мають рівні констит. права

*Принцип поділу влади

*Гарантії на свободу думки, людське життя, здоров’я,

*Наявність справжнього ідеологічного плюралізму

*Відсутність диктатури

*Втілення принципів загального прямого рівного виборчого права

*Органічний зв'язок праві і свобод громадян з відповідальністю та обов’язками і самоконтролем.

*Найбільш складною, як у теоретичному, такі в практичному аспектах, проблемою виникнення і функціонування держави є її правова основа.

2. Найважливішими критеріями правової держави є: першість права, автономія і суспільна значущість особи, яка репрезентується наявністю приватної власності — основи й передумови цієї автономії і свободи.

3. Особливе місце в функціонуванні правової держави займають її інститути, які мусять забезпечувати зв'язок держави з правом, як інституалізацію такої взаємодії політичних сил, що суттєво впливала б на ефективність правової волі в державі і протистояла б зловживанням державною владою.

Осн. положення інституціонального вчення європ. традиції про правову державу:

1. Конституційна державність потребує, щоб державне життя регулювалося правовими нормами, які були б закріплені в конституції. Держава не повинна змінювати конституційно-правову сферу своєї діяльності.

2. Положення про плюралістичну структуру політичних відносин і самої спільності громадян свідчить про взаємодію між різними силами.

3. Самостійність держави означає її існування як самодостатньої інстанції, яка приймає рішення.

4. Суть концепції зворотного зв'язку полягає в тому, що державний апарат підпадає під скеровуючу і контролюючу дію з боку суспільної думки, яка репрезентує консенсус пол. співжиття стосовно правових і культурних цінностей 5. Прецесійна раціоналізація означає не що інше, як пов'язаністьдержави зправом нормативно-узаконеного підходу до оцінки всіх точок зору і відкритості у формуванні правової волі для всіх можливих Конституційне закріплення основ правової держави зумовлює два найважл. завдання в її подальшій розбудові: конкретизація конституційних положень у звичайних законах і наповнення їх, особливо щодо соц-ек прав і свобод, реальним змістом. Якщо за соціалізму громадянин міг звернутися з судовим позовом до держави лише в разі неза-конного звільнення його з роботи, то Конституція незалежної України гарантує громадянам можливість судового захисту їхніх прав і свобод від будь-яких і будь-чиїх пося¬гань. Поки що на практиці вирішення рядовими громадянами в державних, особливо правоохоронних, органах навіть елементарних життєвих питань, наприклад, пов'язаних із реєстрацією підприємства, отриманням різних дозволів, проходженням технічного огляду автомототранспорту тощо, настільки ускладнено, забюрократизовано, а нерідко ще й дорого та принизливо, що породжує обгрунтовані сумніви у верховенстві в Україні правового закону, його переважанні над численними підзаконними актами, зокрема відомчими інструкціями, складеними в інтересах їх авторів.

Неповага влади до громадян,сприйняття їх у державних установах як прохачів, які «заважають працювати», продовжують залиша-тися характерними особливостями владних відносин в укр.. суспільстві.

Правовою держава стає не завдяки проголошенню в конституції верховенства права, прав і свобод людини, а тоді, коли відповідно до конст. декларацій проходить повсякденне життя рядових громадян, коли влада існує для громадян, а не навпаки.

66. Республіка – це форма правління за якою суверенні права на владу надані всім дієздатним громадянам і від їх імені здійснюється управління представницькими органами, що обираються народом.

*Президентська – тут глава держави президент, він формує і керує урядом (США, Бразилія, Уругвай)

Парламентська – тут глава держави формально призначає склад уряду за згодою прем’єр-міністра. Повита виконавчої влади у прем’єр – міністра, а президент виконує представницьку роль. Уряд тут підзвітний парламенту.

*Парламентсько-президентська – глава держави президент, прем’єр-міністра призначає парламент, цей парламент вносить пропозицію президенту. А президент вносить на цій підставі подання в парламент.

*Президентсько-парламентська – президент глава держави, призначає склад уряду, затверджений парламентом, уряд підпорядковується прем’єр-міністру і президенту