Образотворче та прикладне мистецтво

Невід’ємною частиною споруд Київської держави X-XI ст. було її розкішне оздоблення й прикраси. Особливо це стосується культових споруд. Візантійська церква, а слідом за нею і руська прагнули силою емоціонального впливу діяти на молящих, особливою формою якого був живопис, що відображав християнську віру.

У храмах Русі X – початку XI ст. існувало три види живопису: монументальний – мозаїка і фрески та станковий живопис (іконописання). Найпоширенішими в той час були мозаїка і фрески, якими прикрашали християнські культові споруди: Десятинна церква, три Софії – київська, новгородська і полоцька, чернігівський собор Спаса, церква Димитрія, що стояла поблизу Михайлівського Золотоверхого монастиря, Успенський собор у Києво-Печерській лаврі та ін.

Мозаїчні і фрескові розписи найкраще збереглися до наших днів у київській Софії. Це мозаїка вівтарної стіни – Оранта (моляща матір божа), або «Нерушима стіна». Але оскільки мозаїки були дуже дорогими у виконанні, більшість зображень у храмах і в князівських палатах виконувались у вигляді розписів фарбою – фресок. Майстри фрескових розписів працювали не лише над релігійними сюжетами. В храмі зустрічаються зразки світського портретного живопису. Насамперед – це портрет засновника храму Ярослава Мудрого, а також сім’ї Ярослава – його дружини, дочок і синів.

Поряд із стінним живописом значне місце на Русі посідало іконописання. Ікони писали візантійські і руські майстри. Зразком найдавнішого станкового живопису є ікона Володимирської богоматері, що вважалась у руських християн найбільшою святинею. Ця ікона в XI ст. була привезена з Візантії в Київ в подарунок молодому тоді князю Володимиру Мономаху на початку XII ст.

Вже з другої половини XI ст. при давньоруських монастирях починають плідно працювати власні іконописні майстерні. І хоча в ті часи живописці не підписували своїх робіт, а лишали тільки знаки приналежності ікони тій чи іншій майстерні, до нас дійшли імена руських іконописців Григорія та Аліпія, що жили на межі XI-XII ст. при Києво-Печерській лаврі – одному з найбільших центрів тогочасного іконопису.

Поширення писемності та поява книг призвели до розвитку мистецтва книжкової мініатюри. Цей вид живопису був прикрасою вже перших відомих давньоруських книг: «Остромирове Євангеліє», «Ізборник Святослава» і так званої «Трірської Псалтирі». Книжкова мініатюра виконувала функції художнього оздоблення й ілюстрації до тексту.

Самостійною галуззю, що була пройнята духом народності, було прикладне мистецтво, яке стояло значною мірою осторонь від релігії і церкви.

До прикладного мистецтва слід віднести різьблення по дереву, кольорове вишивання, ліплення з глини, різноманітні зображення на металевих виробах, особливо жіночих прикрасах – різних кільцях, сережках, браслетах, поясах, оправах мисливських та військових знарядь, шиферних барельєфах на світських і культових спорудах тощо.

Архітектура, живопис, література, прикладне мистецтво стародавньої Русі IX-XII ст. були творчо розвинуті і успадковані дальшими поколіннями в період феодальної роздробленості.

ЛЕКЦІЯ №5

Становлення національної культури XIV ст. – I п. XVII ст.

Ключові поняття і терміни: азбука, академія, бакаляри, братства, «вільні науки», гравюра, графіка, дидаскали, міські цивільні школи, портрет – парсуна, псалтир, ренесансно-бароковий стиль, шляхта , церковнопарафіяльні школи, уставники.

План

1. Історична характеристика польсько-литовської доби та її вплив на культурний процес.

2. Розвиток освітянської справи.

3. Особливості художньої культури.

Історична характеристика польсько-литовської доби та її вплив на культурний процес

В середині XIII ст. могутня та сильна у минулому Київська держава занепадає. Галицькі і Волинські землі об’єднуються в єдине державне утворення – Галицько-Волинське князівство. Про головніші події, пов’язані з утворенням, розквітом і занепадом цього князівства розповідає така важлива культурна пам’ятка, якою є «Галицько-Волинський літопис».

У 1349 р. похід польського короля Казимира на західноукраїнські землі призвів до занепаду Галицько-Волинського князівства, яке наприкінці XIV ст. було включено до складу Польської держави. Водночас Волинь і Наддніпрянщина потрапили до складу Великого князівства Литовського.

Усе змінилося з приходом до влади польської шляхти. Згідно з Люблінською унією (1569), Польща значно розширила свої території. Саме з цього часу, з утворення Річі Посполітої починається агресивний наступ шляхетської Польщі на українську народність. Політика полонізації, яка спочатку мала економічний характер, згодом посилилася і в культурній галузі.

Українська культура поступово включається в загальноєвропейський процес переходу до Відродження. В мистецтві України спостерігається перехід від готичного стилю, що характеризується холодною відчуженістю від людини та суворою чіткістю форм, до ренесансно-барокового.

Українська культура відокремлюється від середньовічних теологічних настанов та спрямовується на поширення світської культури. Відмова від догматичності в напрямку реального відображення свідчить про виникнення явищ, які характеризують епоху Протовідродження. На жаль, через певні несприятливі умови (відсутність цілісної національної державності та політичної єдності) зародки нового не переросли на Україні в розвинену культуру Ренесансу.