Роль освітніх закладів та наукових інституцій в українському національному Відродженні

Здобутки в освітній сфері залишили досить яскравий слід.

У 1803 році Міністерство освіти провело систематизацію навчальних закладів. Було затверджено чотири групи шкіл: парафіяльні, повітові, губернські (гімназії, ліцеї), університети.

Поряд із загальноосвітніми діяли й професійні навчальні заклади. Існували кадетські корпуси, де з дітей дворян виховували офіцерів, медична школа, фельдшерська, артилерійське і штурманське училища, морська школа. Біля Харкова відкрилися землеробська школа, яка готувала агрономів.

Історичним успіхом у розвитку освіти на початку XIX ст. стало заснування на східноукраїнських землях університетів. Всього на цей час діяло три університети: в Харкові (1805 р.), Києві (1834 р.), Одесі (1865 р.). На Західній Україні університети працювали у Львові та в Чернівцях.

Економічний та культурний розвиток зумовили виникнення в Україні й інших навчальних закладів: учительського інституту у Глухові, історико-філологічного інституту у Ніжині, політехнічного –в Києві.

Великого впливу на поширення просвіти, видавництва та шкільної справи мала діяльність Кирило-Мефодіївське братства, який був організований у Києві 1846 року. Товариство було об’єднанням романтиків, які мріяли звільнитися від рабства шляхом створення всеслов’янської спілки вільних народів. Серед членів товариства: М.Гулак, М.Костомаров В.Бєлозерський, М.Маркевич, П.Куліш До складу увійшов 18-річний Т.Шевченко, який відстоював ідею звільнення від рабства тільки революційним шляхом.

У своєму літературному маніфесті «Книзі буття українського народу» члени Кирило-Мефодіївського братства стверджували, що Україна посяде провідне місце в об’єднанні всіх слов’янських народів на засадах рівності, свободи та толеранства.

Ідеї братчиків про волю не сподобалися російському урядові: у 1847 році членів Кирило-Мефодіївського товариства було заарештовано, більшість з них вислані до різних регіонів Росії, дехто потрапив у в’язницю. Т.Г.Шевченка віддали в солдати на 10 років без права писати й малювати. Усіх репресованих членів товариства було амністовано у 1856 році.

У XIX ст. відбувається бурхливий розвиток науки, центрами якої були університети. Всебічно обдарованим і феноменально працездатним був перший ректор Київського університету М.Максимович, він написав понад 100 праць з історії, ботаніки, зоології, фізики, хімії.

У розвиток філософських та філологічних наук суттєвий внесок зробили перший ректор Харківського університету І.Рижський, засновник вітчизняного слов’янознавства – професор Харківського університету І.Срезневський. Праця Т.Осиповського «курс математики» довгий час була основним підручником для студентів усієї імперії.

Певний внесок у розвиток філософської думки зробив фундатор Харківського університету В.Каразін. Освіту він називав важливим чинником суспільного прогресу, а серед наук виділяв філософію – теоретичну основу інших галузей знань. Каразін вказував на необхідність поєднання науки з практичною діяльністю.

Серед видатних науковців слід зазначити засновника школи фізичної хімії М.М.Бекетова, (його брат О.М.Бекетов – ботанік, син М.М.Бекетов – відомий харківський архітектор), відомого зоолога О.О.Ковалевського, випускника Харківського університету, лауреата Нобелівської премії, мікробіолога І.І.Мечникова.

В напрямку наукового вивчення мови, як втілення «національного духу» народу, працювали дослідники-науковці О.Потебня та Ф.Вовк.

Заслуговують на увагу філософські ідеї П.Д.Юркевича, професора Київської духовної семінарії. Його філософія була альтернативою атеїстичному позитивізму. П.Юркевич прагнув урівноважити однобічний, на його думку, раціоналізм науки цілісним, синтетичним світоглядом, в якому надається перевага «серцю», а не «голові».