Матеріальна культура княжої доби

Красномовним свідченням давньоруської культури може служити будь-яка галузь, але перш за все яскравим її показником є пам’ятки матеріальної культури. Незважаючи на торгівельні стосунки з усім світом, мешканці Києва та інших міст держави орієнтувались на товари, які вироблялися місцевими майстрами. Саме вони здебільшого й трапляються археологам під час розкопок.

Особливо вражають ювелірні вироби давніх майстрів. Вони свідчать про високий рівень техніки обробки металів, різьблення по дереву та каменю.

Майстерність власних ювелірів зростала від важких і примітивних браслетів, масивних перстнів та намист до тонких ажурних золотих прикрас, оздоблених дорогоцінним камінням. З’являється традиція прикрашати складними малюнками зброю, кінську збрую. Поширюються ковані пояси, які виконують роль прикрас. Запозичуються нові мистецькі технології, серед яких технологія черні – використання хімічного протравлювання срібних виробів для створення темного фону , на якому викарбовувалися фігури людей, тварин або декоративний орнамент. Найдовершенішею ювелірною технологією за часів Київської Русі можна вважати емаль – на золотих предметах малюнок утворювався шляхом нанесення різнокольорового порошку особливого хімічного складу, після чого виріб піддавався термічній обробці. З такою вишуканою емалевою поверхнею була золота гривня у XII ст.

Ювелірними прикрасами могли скористатися лише князі та старші бояри. А гончарні вироби зустрічалися в кожній оселі. Традиції виготовлення глиняного посуду сягали ще дотрипільських часів. Вже тоді гончарні вироби прикрашалися різнокольоровими розписами з геометричним та рослинним орнаментом. В часи княжої доби посуд для повсякденного життя був простий, а святкові вироби оздоблювалися різноманітними візерунками, іноді розфарбовувались символами-оберегами.

До речових джерел тих часів відносяться також і вироби народних умільців – ковалів, золотарів, гарбарів (обробка шкіри), ткачів (виготовлення килимів), теслярів, столярів, бондарів (ремесла, пов’язані із деревом), каменярів, майстрів художнього плетіння (з лози, соломи), гутників (виготовлення виробів зі скла) та багато ін.

Культура Київської Русі не була явищем уніфікованим для всіх регіонів держави, яка обіймала великі території від Чорного до Білого морів. Різні умови господарювання різних племен вимагали специфічних знань, умінь, навичок. Залежно від цих умов розвивались різні ремесла, промисли, технології, в результаті чого вироблялися різноманітні витвори матеріальної культури.

Особливості художнього життя Київської Русі

Приєднання Київської Русі до світового культурного процесу сприяло бурхливому розвитку усіх видів мистецтва. Духовне піднесення русичів, пов’язане з утвердженням нової віри, особливо виявилось в архітектурі, іконописі, музиці, літературі, книжковій мініатюрі.

Архітектура і будівництво

Після прийняття християнства давньоруське зодчество орієнтувалось на Візантію, де в XI ст. складається класичний стиль, який згодом вплинув на романське мистецтво Західної Європи. Розпочинається кам’яне храмове будівництво, у якому використовувалося розроблена візантійськими майстрами хрестовокупольна система.

Першими зразками кам’яної архітектури, в якій найбільше простежується візантійський вплив, була збудована у X ст. Десятинна церква у Києві і п’ятиглавий Спасо-Преображенський собор у Чернігові. Від Десятинної церкви залишився лише фундамент, чернігівський собор уцілів, хоча дещо змінив свій вигляд.

У XI ст. в найбільших містах Русі споруджуються грандіозні храми Софії, які присвячені не святій Софії – матері Віри, Надії і Любові, а абстрактній ідеї софійності як мудрості Божої втіленій в образі Богородиці. Всі три Софії (Київська, Новгородська, Полоцька) належать до греко-візантійської традиції.

Собор Київської Софії, споруджений князем Ярославом Мудрим – єдина, що збереглась повністю і являє собою яскравий зразок синтезу багатьох видів мистецтва.

У другій половині XI ст. розпочинається період храмового будівництва: Успенський собор Києво-Печерського монастиря, Михайлівський Золотоверхий собор, Михайлівський собор Видубицького монастиря під Києвом, Спаський собор тощо.

В основному стиль архітектурних споруд XI – поч. XII ст. наближений до середньовічного романського. Він найбільш адекватно виражав дух історичної епохи, державний характер нової релігії і був первинним для Київської Русі. Побудовані в такому стилі Кирилівська церква в Києві, Спаський та Борисоглебський собори та П’ятницька церква входять в архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній».

Вторинним стилем на Русі був придворно-княжий: будувалися храми, розраховані насамперед на княжу сім’ю і дворову челядь. Також розвивався єпископальний стиль: в державі утворювались численні єпархії, які повинні були мати свої кафедральні однобанні собори.

Крім кам’яної архітектури у Київській Русі були поширені і дерев’яні будівлі. Це міські житлові споруди, які належали заможним городянам, господарські споруди, оборонні укріплення.

Отже, давньоруське зодчество, особливо монументальне розвивалося в контексті світової архітектури. Водночас деякі стилі (придворно-княжий, єпископальний) базувались на національних традиціях і мали неповторні індивідуальні риси.