5.Клімат

Середньоєвропейська рівнина розміщена на незначній висоті над рівнем моря, тому кліматична зональність тут не виражена. Різноманітність клімату на рівнині зумовлена її значною протяжністю у широтному напрямку; характерним є наростання континентальності клімату у напрямку на схід. Для західної частин рівнини разом з Ютландією, яка повернена до Північного моря та Алантики, характерним є вологий морський клімат. Східна частина регіону (особливо територія Польщі) вже не відчуває безпосереднього впливу морських повітряних мас та є відкритою для континентальних повітряних мас зі сходу, тому тут панує помірно-континентальний клімат.

Рис.1.Кліматична карта Європи

Найяскравіше відмінні риси клімату західної та східної частини рівнини проявляються у зимовому сезоні [Добрынин, 327]. Для заходу рівнини (Голландія, Німеччина, Данія) характерними є додатні температури повітря у січні (від 0ºС до + 3 ºС), відсутність стійкого снігового покриву, короткі періоди льодоставу на річках, що пов'язано із проникненням сюди морського повітря, що приносить зимовий циклон із боку Атлантики. Часті зимові вторгнення континентального повітря з боку Східноєвропейської рівнини у східні райони (Польща, Німеччина) супроводжується значним зниженням температур (середня температура повітря у січні становить - 4 ºС), стійким сніговим покривом (до двох-трьох місяців) та льодоставом на річках у найхолодніші місяці. Літні температури розподіляються більш рівномірно (від + 17 ºС до + 19,5 ºС) по всій території рівнини [Рябчиков, 127].

Також чітко виражені відмінності клімату і у кількості атмосферних опадів. Клімат західної частини рівнини вирізняється значною хмарністю, високою відносною вологістю, доволі частими, рівномірними протягом усього року опадами із максимумом в осінні та зимові місяці; середні річні суми опадів становлять від 600 до 800 мм. У східній частині рівнини випадає від 500 до 600 мм опадів за рік. Максимум опадів припадає на літо, що є ознакою континентальності клімату.

Кліматичні відмінності між заходом і сходом регіону наростають поступово. Типовий морський клімат характерний для Голландії, Данії, північно-західної частини Німеччини; помірно-континентальний тип клімату характерний для Польщі; у межах східної частини Німеччини панує клімат перехідного типу між морським та помірно-континентальним [Добрынин, 327].

Рис. 1. Річний хід температур, опадів та відносної вологості у східних та західних районах Східноєвропейської рівнини

6.Внутрішні води

Для Середньоєвропейської рівнини характерна добре розвинена гідрографічна мережа. Рівниною протікають річки, котрі беруть початок у горах та течуть на північ, впадаючи у Північне та Балтійське моря. Найбільшими річками є Емс, Везер, Ельба, Одер, Вісла. Річки, котрі несуть свої води до Північного моря, мають грила у вигляді естуаріїв; річки басейну Балтійського моря впадають у великі лагуни.

На заході річки мають більш рівномірний режим та значно коротший період замерзання, ніж на сході. Вони живляться, головним чином, за рахунок дощових опадів, хоча значну роль тут відіграє також і снігове живлення. Додатковими джерелами живлення є озера та болота. Найвищий рівень води весною має Ельба за рахунок танення снігів на Чеському масиві. У другій половині літа її рівень сильно знижується через випаровування, а восени буває новий підйом води за рахунок частих дощів. Замерзає Ельба не кожного року і зазвичай, лише на два-три тижні.

Приблизно такий же режим має і річка Одер, але її природні умови сильно змінені людиною. Вона майже на всій довжині сильно зарегульована та зашлюзована. Замерзає дер не кожного року і не більше, ніж на місяць.

На крайньому сході регіону протікає Вісла. Вона бере свій витік у Карпатах, але потім протікає лише рівнинною місцевістю. За режим вона є близькою до українських річок. Для неї характерними є різкі коливання рівнів води. Весною річка стає повноводною. Льодохід супроводжується заторами, тому тут часто бувають повені. Літом спостерігаються підйоми рівня, пов'язані із ливнями, але до кінця літа річка міліє. Замерзає Вісла в середньому на 2-2,5 місяця. Падаючи у Віслінську затоку, вона формує швидко наростаючу дельту, котра частково лежить нижче рівня моря та огороджена дамбами [Власова, 132].

Рис.2. Річка Вісла

Рис.3.Річка Одер

Рис.4.Річка Ельба

Більшість річок мають зигзагоподібні долини із чергуванням повздовжніх ділянок долини, котрі мають напрямок, близький до широтного, та поперечних меридіональних ділянок. Поздовжні широкі долини є «прадолинами» ˗ давніми долинами стоку талих льодовикових вод; зазвичай вони розміщені уздовж улоговин із зандровими пісками. Подібні долини мають Везер та Ельба, а також Одер та Вісла у середині течії.

Поперечні долини є значно молодшими; відступ льодовиків відкрив для річок ближчий шлях (у північному напрямку) до моря [Добрынин, 327]. Окрім того, розподіл гідрографічної мережі також зумовлений характером дольодовикового рельєфу; так, великі зниження місцевості у нижній течії Одера та Вісли відповідають депресіям ложа четвертинних відкладів [Добрынин, 328].

Подібна решітчаста будова гідрографічної мережі (чергування поперечних та поздовжніх ділянок долин) та низькі вододіли створюють досить сприятливі умови для побудови судоходних каналів, котрі з'єднують Віслу, Одер, Ельбу, Шельду та інші річки в єдину транспортну мережу [Рябчиков, 127].

Великі річки зв'язані між собою каналами. Велике значення має короткий Бидгощський канал, котрий з'єднує Віслу із Одером через притоку – р.Варту. В свою чергу, Одер каналами з'єднаний із річками Шпере, Хафель та Ельбою. Система каналів також з'єднує річки Ельбу, Везер та Емс. У південній частині Ютландії прокладено Кільський канал, котрий з'єднує Північне море з Балтійським [Власова, 133].

Середньоєвропейська рівнина багата на озера, більша частина яких розміщена у північній смузі молодого моренного ландшафту. Є також озера у середній низовинній смузі, але у меншій кількості, оскільки дана частина рівнини сильніше дренується річками. Майже всі озера регіону - льодовикового походження, вони розміщені в улоговинах між моренними горбами [Добрынин, 328].

На сході Середньоєвропейської рівнини, в районах розвитку стадіально-моренного рельєфу, є багато озер; вони формують особливі «озерні округи» або «поозер'я» - Мазурське, Поморське, Мекленбурзьке [Рябчиков, 128].

Невелика кількість озер є також на плоских низовинах давніх улоговин («прадолин»), але значна їх кількість вже перетворилася на болота та торф’яники. Найбільшим озером рівнини є Мюриц (115 )в Макленбурзі . Більшість озер має або розгалужено-лопасну, або подовжену форму. Деякі озера, розміщені у вузьких глибоких улоговинах, утворені післяльодовиковими водотоками. У межах берегової смуги зустрічаються озера лагунного типу – колишні морські бухти, загороджені піщаними пересипами [Добрынин, 328].

Рис.5.Поморське поозер’я

Рис.6.Мекленбурзьке поозер’я

Рис.7.Мазурське поозер’я