Освітянська та наукова справа на Слобожанщині

Становлення освіти в Слобідській Україні тісно пов’язане з міграційними процесами, які проходили в II п. XVII ст. Переселенці з Правобережної України принесли з собою просвітницькі традиції, про що свідчить велика кількість братств, шкіл та друкарень при них. Там же, в Правобережній Україні, знаходилась серцевина освіти та культури всієї України, перший навчальний заклад у Східній Європі – Києво-Могилянська колегія (з1704 року – академія). Любов до освіти переселенці принесли на Слобожанщину і, передусім, це стосується шкіл. Вони з’являються при церквах разом із заселенням регіону. Церковні школи були трикласними. В першому класі вивчався буквар, в другому – часослов, в третьому – псалтир. Навчання велось народною українською мовою. Велику роль у навчально-виховному процесі відігравали тілесні покарання – різки. У школах вчились діти заможних селян, козаків, міщан та духівництва.

У поширенні початкової освіти в Україні, в тому числі й Слобідської, певну роль відігравали мандрівні дяки-вчителі. Більшість з них – вихованці українських шкіл, які «мандрували» з місця на місце по різним селам під час своїх канікул в пошуках заробітку.

Церковні школи, а також мандрівні дяки, хоч і давали початкову освіту, але відігравали в XVII-XVIII століттях велику просвітницьку роль.

Новий етап розвитку освіти в Слобідській Україні пов’язаний з діяльністю Харківського колегіуму. Цей навчальний заклад було переведено до Харкова із Бєлгорода, і через 5 років він одержав статус колегіуму. В основних рисах він копіював Києво-Могилянську академію. В Україні колегіум став другим за значенням навчальним закладом після славнозвісної академії. В колегіумі викладалось багато дисциплін, серед яких: граматика й синтаксис, поетика, риторика, філософія, богослов’я, латинська й грецька мови, спів.

Пізніше додали математику, геометрію, французьку та німецьку мови, історію й географію. В «додаткових класах» для дворянських дітей з'явилась інженерна та артилерійська справи, згодом – живопис і архітектура, вокал та інструментальна музика. Саме в Харківському колегіумі була започаткована наукова діяльність Слобідської України. Серед викладачів слід визначити філософа та поета Г.С.Сковороду, художника І.С.Саблукова, природодослідника Г.С.Двигубського, композитора А.Л.Веделя, архітектора П.А.Ярославського та ін.

На поч. XIX ст. колегіум перетворився в чисто духовний навчальний заклад, чому значною мірою сприяла політика уряду. Він навіть отримав назву «Харківська духовна семінарія». За 100 років свого існування колегіум перетворився на центр науки та освіти Слобожанщини, сприяв розвитку культури в цілому. Не дивно, що відомий дослідник краю Д.І.Багалій назвав його Духовною Академією Слобідської України.

В XIX ст. розвитку початкової та середньої освіти сприяло створення єдиної системи освіти від нижчої школи до університету. Всі школи розподілялися на чотири ступені:

1) парафіяльні школи (при церквах), де навчались протягом одного року нижчі прошарки населення;

2) дворічні повитові училища для дітей купців та міщан;

3) губернські гімназії для дворянських дітей, в яких навчались спочатку 4 роки, потім – 7 років;

4) університети – вищий ступень освіти.

В 1860 році відкривається перша жіноча гімназія в Харкові.

З 1862 року працює приватна недільна школа під керівництвом відомого педагога Христини Алчевської. Курс недільної школи був тотожний курсу початкових училищ, навчання проводилось безкоштовно.

У 1869 році свою діяльність розпочало Харківське товариство розповсюдження в народі грамотності. Першим головою правління товариства став відомий вчений, засновник вітчизняної школи фізико-хіміків М.М.Бекетов (брат відомого архітектора О.М.Бекетова).

З початку XX ст. в регіоні почала бурхливо розвиватися система професійної освіти: створювалися професійні школи, ремісничі училища, класи ручної праці, всілякі курси (бухгалтерські, стенографічні, електротехнічні тощо).

Система вищої освіти на Слобожанщині була представлена, перш за все, університетом, який являвся продовженням діяльності Харківського колегіуму. В 1804 році В.Н.Каразін та його однодумці прийняли перший статут університету, був закладений ботанічний сад та заснована бібліотека. Відкриття навчального закладу відбулося на початку 1805 року. Спочатку він складався із чотирьох факультетів: словесного, моральних та політичних наук, фізичних та математичних, лікарських та медичних й налічував 25 кафедр.

На початку XX ст. Харківський університет вважається одним з найбільших в Російській імперії. Він став одним з провідних центрів розвитку науки в країні.

В 1811 році при Харківському університеті був відкритий педагогічний інститут з метою підготовки вчителів.

В 1813 році в Харкові починає своє існування Ветеринарний інститут, при якому існувала спеціальна бібліотека, анатомічний театр, декілька лабораторій, аптека, дві невеличкі клініки.

В 1885 році з ініціативи міського управління був відкритий Технологічний інститут – перший з вищих технічних закладів України. По закінченні випускники одержували звання технолога або інженера-технолога.

Що стосується соціального складу студентів вищих навчальних закладів, то особливо у II п. XIX ст. серед студентів переважали вихідці з панівних верств населення. Навчання жінок (за статутом) у вищих навчальних закладах не передбачалось. Але поступово склад студентів демократизувався, що було пов’язане із потребою у кваліфікованих спеціалістах. Втім, соціальні обмеження гальмували розвиток вищої освіти й на початку XX ст.

У 1920 році була висунута теорія та програма культурної революції, на перше місце якої виходить завдання ліквідації неписьменності. На Україні розпочинає свою діяльність Добровільне громадське товариство «Геть неписьменність», яке очолював голова ВЦ ЦВК Г.І.Петровський. По всій Слобожанщині відкриваються школи ліквідації неграмотності. Всього в Харківській губернії на кінець 1920 року працювало понад 300 таких шкіл.

У 1923 році в Україні була встановлена єдина для всіх регіонів структура загальноосвітньої трудової школи:

- початкова ( I-IV класи);

- неповна середня ( I-VII класи);

- середня ( I-X класи).

Всі діти від 8 до 11 років були охоплені навчанням. До 1933 року було завершено впровадження загального обов’язкового семирічного навчання.

З 20-х років XX ст. виникають нові заклади професійної освіти – школи фабрично-заводського учнівства (ФЗУ). Вони забезпечували необхідну політехнічну та професійну підготовку. Створювались технікуми як середні спеціальні заклади.

Що стосується вищої освіти, то вводяться нові правила прийому до вузів, розкриваються двері перед робітничо-селянською молоддю. Відміняються вступні іспити, плата за навчання, встановлюються стипендії вихідцям з пролетарських прошарків суспільства, створюються робфаки (робітничі факультети) для підготовки до навчання в вузах молоді, яка не мала середньої освіти.

У 1920 році рішенням Наркомпросу УРСР були ліквідовані університети, як «найбільш консервативні носії застарілих форм вищої освіти», і Харківський університет припиняє своє існування.

І тільки через 12 років після закриття, Харківський університет був відтворений.

Напередодні ВВ війни кількість вузів тільки у Харкові досягла 36, а науково-дослідних інститутів – 46.

Таким чином, перед початком Великої Вітчизняної війни Харків перетворився на значний науковий та освітній центр. Однак, успіхи у розвитку науки та освіти гальмувались адміністративними методами керівництва, масовими репресіями та загальною обстановкою культу особи.

З початком війни сотні викладачів, аспірантів, студентів навчальних та дослідницьких закладів Слобожанщини стали на захист Батьківщини. Серед Героїв Радянського Союзу – імена видатних людей: керівник Харківського підпільного обкому партії, викладач сільськогосподарського інституту І.І.Бакулін, керівник комсомольського підпілля – вихованець Харківського педагогічного інституту О.Г.Зубарєв, студентка Харківського університету Олена Убийвовк.

Одразу після визволення території від фашистських загарбників, почалося відновлення та вдосконалення мережі навчальних закладів.

Відносно швидко на Слобожанщині була відновлена і вища освіта. Одна з причин – збереження наукових шкіл, традицій, цінного досвіду, який був накопичений у попередні століття. В 50-ті роки у Харкові працювало 25 вищих навчальних закладів (разом із заочними – 38 ). Для порівняння: в цей час у Києві діяло 18 вузів, в Одесі – 16, у Львові – 12.

Продовжувався процес утворення нових вищих навчальних закладів: український заочний політехнічний інститут, зооветеринарний, інститут мистецтв ім. І.П.Котляревського.

Зараз в Харківській області функціонує 81 вищий навчальний заклад, що забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку громадян.

Внаслідок реформування системи вищої освіти було створено 45 ВНЗ I-II рівнів акредитації, 36 ВНЗ III-IV рівнів акредитації, де навчаються близько 200 тисяч студентів. Вісім вищих навчальних закладів отримали статус національних (Харківський Національний університет ім. В.Н.Каразіна, Національна юридична академія ім. Я.Мудрого, Національний технічний університет «ХПІ», Національний аерокосмічний університет ім. М.Жуковського «ХАІ», Національний університет радіотехніки і електроніки, Національний університет внутрішніх справ, Національний університет мистецтв ім. І.П.Котляревського, Національний медичний університет).

Сучасний етап розвитку вищої освіти характеризується, між іншим, появою багатьох нових закладів на комерційній основі, а також окремих груп на комерційних умовах і в державних вузах. Це пояснюється недостатнім фінансуванням системи вищої освіти. Наш регіон в цьому плані виявився найбільш уразливим, бо концентрація вузів у нас надзвичайно висока.

На Харківщині створено 12 навчальних закладів недержавної форми власності, які разом з державними ВНЗ вносять значний вклад у створення умов для одержання молоддю вищої освіти.

Актуальним освітянським завданням на сучасному етапі є забезпечення високої якості вищої освіти та мобільності випускників вищих навчальних закладів на ринку праці.

У цілому розвиток системи освіти в Харківському регіоні характеризується не тільки кількісними, але й якісними змінами.