Хрещення Русі – найвидатніша культурна подія княжої доби. Історичні версії запровадження християнства

Існує декілька історичних версій впровадження християнської релігії на теренах України. Деякі історики стверджують, що першим християнським проповідником був Андрій Первозванний. Ця версія пов’язана з легендою про апостола, який начебто в I ст. н.е., подорожуючи зі своїми учнями з Константинополя до Риму, обрав дивний маршрут: через Україну, Новгород і звідти – до Риму. На дніпровських схилах Андрій Первозванний звернув увагу на гори, де «…засяє ласка Божа, і постане місто велике. Й Бог побудує багато церков». Апостол наказав своїм учням поставити хреста на місці, де передбачалося велике майбутнє місто. Тому перша християнська проповідь датується саме цими часами, хоча до прийняття християнства мине цілих десять століть.

Наступна версія цієї події пов’язана з першими грецькими поселеннями, серед яких були Херсонес та Ольвія.

Також літописці свідчать, що князі Аскольд та Дир сприяли впровадженню християнства, але нова релігія, крім княжої родини, поширення не набула.

За княжіння Ігоря та Ольги (поч. – сер. 10 ст.) християнство набуває розвитку лише серед заможних верств населення, а народ продовжував сповідувати язичництво.

Тільки князь Володимир Великий цю акцію реалізував у 988 р., і християнство набуло офіційного статусу.

Християнізація Русі наприкінці X ст. стала рушієм нового культурного процесу. Головна причина впровадження нової релігії полягала в тому, що виникла гостра потреба в загальновизнаній ідеології, яка б сприяла об’єднанню та консолідації східних слов’янських племен в межах однієї держави і впливала на розвиток їх всебічних відносин з християнським світом. На ті часи такою ідеологією могла стати лише релігія.

Запровадження нової релігії мало прогресивний характер, сприяло відмиранню пережитків родового ладу. Давньоруська держава прилучилася до європейської цивілізації, античної культурної спадщини передової на той час культури Візантії. Незабаром східнослов’янська країна стала однією з найкультурніших у середньовічній Європі. Так, як і в Європі, християнство у Київській Русі виступало, насамперед, як релігія середньовічного суспільства.

Історичне значення цієї важливішої культурної події, головним чином, полягає в тому, що християнство, на відміну від язичництва, підносило людину над природою, визнаючи її (людину) духовним феноменом, яка створена Богом (Абсолютом) за своїм образом і подобою.

Християнство було явищем прогресивним і відігравало велику роль у зміцненні феодалізму. З поширенням цієї ідеології наприкінці X і в XI ст. пов’язано дальше зростання і поширення письменства й освіти. Прийняття християнства суттєво вплинуло на розвиток культури Київської Русі: були напрацьовані глибокі світоглядні ідеї і образи, які відбилися в літературі, живопису, архітектурі.

Культурний розвиток Київської Русі за часів Ярослава Мудрого

Найбільшої могутності Київська Русь досягла за часів князювання Ярослава Мудрого, який єдиновладно правив державою 18 років – з 1019 по 1054 рік. Він продовжував політичну та соціально-економічну лінію свого батька – Володимира Великого. Ярослав Мудрий по-праву вважався видатним дипломатом свого часу. Він пошлюбував своїх дітей з королівськими дворами Польщі (син Ізяслав), Німеччини (син Святослав), Франції (донька Анна), Скандинавії, Норвегії (донька Єлизавета), Швеції (сам оженився на донці шведського короля), Угорщини (донька Анастасія). Все це свідчить про намір Ярослава Мудрого поліпшити зв’язки із Заходом і зменшити вплив Візантії на Русь.

Ярослав Мудрий намагався перенести центр православ’я до Києва. Про це свідчать монастир Святого Георгія та Ірини і собор Святої Софії.

Князь Ярослав Мудрий виступив також в образі видатного просвітника. Саме при ньому був написаний перший руський літопис – «Повість минулих часів». Князь також був великим книголюбом. За його наказом перекладались численні грецькі книги. В соборі Св. Софії була створена перша на Русі бібліотека, яка, на жаль, втрачена. В часи князювання Ярослава Мудрого була складена «Руська правда» – перша руська збірка законів. Термін «правда» тут означає закон. «Руська правда» в цілому репрезентує українське право. Ця збірка в подальшому лягла в основу Литовського статуту та гетьманського законодавства.

В ці часи започатковується чернецтво, будується Печерський монастир – майбутній осередок культури. Серед ченців було багато освічених людей, які навчали грамоті, малюванню, співу, переписували книжки.

Навколо себе Ярослав Мудрий зібрав освічених людей таких, як літописець Нестор та митрополит Іларіон – перший глава церкви Київської Русі, який не був надісланий з Візантії. Іларіон – автор видатної релігійної праці «Слово про закон та благодать», в якій оспівується руська земля, прославляється Володимир та Ярослав. Закон і благодать – це взаємозв’язок 2-х частин Біблії: старого заповіту – «закон» та нового – «благодать».

Ярослав Мудрий був визначним будівничим. За його правління розпочалось кам’яне будівництво, зокрема – Софія Київська та Золоті Ворота. Розвивалося цивільне будівництво: зводились двох і триповерхові будинки з балконами та галереями. На Подолі розміщувався торгівельний центр, пристань та вісім ринків.

Доба Ярослава Мудрого – це доба культурного піднесення. Саме завдяки його заслугам нащадки стали називати Ярослава Мудрим.

Ярослав помер в 1054 році. Синам він залишив державу політично, економічно та культурно розвинену. Свій трон заповів старшому сину, новгородському князь Ізяславу, а решті – наказав жити у злагоді.