Особливості художньої культури

Образотворче мистецтво. Високого рівня розвитку в Україні в XV–XVI ст. досяг живопис. Поряд з фресками дедалі більшого розповсюдження набувають ікони, намальовані на дошках. Визначним твором живопису кінця XIII – початку XIV ст. стає ікона «Волинської Божої Матері».

В живописі XV ст. треба відзначити ікону «Спас Нерукотворний».

Високим рівнем художньої майстерності пронизана творчість маляра-іконописця Петра Ратенського з Волині, автора ікони «Богородиця» у Володимир-Волинському соборі.

В українському живописі героїчна лінія перепліталася з темою материнства. Поширення набуває образ Божої Матері, Богородиці як заступниці та захисниці від усього ворожого й нечистого. Типовою є ікона «Богородиця-Одигітрія», в якій відчувається вплив естетики ренесансу.

Простому народу близькими були також образи св. Миколая, св. Параскеви П’ятниці, архангела Михайла, а також св. Георгія.

Наприкінці XVI ст. формується тип нового художника, особистості культурної, освіченої та всебічно обдарованої. До них належать митці Федір Сенькович і Микола Петрахнович, творчість яких пов’язана з розписом іконостасів П’ятницької та Успенської церков у Львові.

Поряд з традиційним іконописом в ці часи в українському образотворчому мистецтві розвивається портретний живопис. На ті часи портрети (парсуни) нагадували ікони. Авторами їх були майстри-іконописці. Визначним є портрет Костянтина Корнякта живописця М.Петрахновича.

Декоративно-прикладне мистецтво цього часу відтворено у вишивці, килимарстві, гончарстві

.

Музика. Музична культура доби польсько-литовського панування продовжувало традиції Київської Русі. Розповсюджуються по всій Україні думи – літературно-музичні твори, які стали своєрідним літописом боротьби нашого народу проти іноземних загарбників.

Найбільш улюбленим музичним інструментом була бандура, яку поступово змінює кобза. Їм в козацькому середовищі надавалась перевага разом із сурмою, литаврами, цимбалами.

Широкого розповсюдження набули струнні й смичкові інструменти: скрипка, басоля (схожа на віолончель) та бас. Ансамбль з таких інструментів мав назву «троїста музика», без якого не обходилося жодне народне свято.

В українській культурі важливу роль відігравала музична освіта, яка поширювалась братськими школами. В церквах і монастирях при братствах були створені численні хорові колективи, виховувались співаки, регенти багатоголосного співу, вивчалась нотна грамота.

Таким чином, музика цього часу активно розвивалася і панувала у всіх сферах життя людини.

Архітектура. У XVI – першій половині XVII ст. в Україні значного розвитку досягло культове та цивільне будівництво. На ті часи чітко виділяються два типи споруд: оборонні замки та церкви. Переважна більшість архітектурних споруд, що мала оборонний характер, була побудована в романському стилі. Фортеці споруджували місцеві майстри, які враховували рельєф місцевості. Найяскравішим зразком фортеці-замку є Хотинська фортеця: 30-40 метрові башти, стіни досягають висоти дванадцятиповерхового будинку, товщина стін – 5-6 метрів. Фасад декорований орнаментом з червоної цегли, що нагадує народну вишивку.

Після звільнення від монголо-татарської залежності розпочинається активне спорудження церков та монастирів. В цій культовій архітектурі відбилися нові впливи Заходу – готичний стиль: церква Різдва Христова у Галичі, у Лаврському монастирі на Бойківщині, Вірменська церква у Львові.

Світське будівництво зазнало впливів ренесансного мистецтва Європи – прагнення до парадності та святковості, урочистості та помпезності. Зразком мистецтва архітектури XVII ст. стає Львів: будинки на майдані Ринок – «Чорна кам’яниця», каплиця Трьох Святителів, Успенська церква, що становлять унікальний архітектурний ансамбль.

Взагалі зовнішній вигляд світської споруди, з яскраво вираженими декоративними фасадами, втілював нові ідеали краси.

Таким чином, упродовж усього часу в українській духовній та художній культурі розвиваються і вдосконалюються традиції культури Київської Русі, трансформуються ідеї Ренесансу та Реформації, посилюється увага до емоційної сфери, психології людини, її душевного стану. Особливо це активізувалося в XVI ст., коли братства розгорнули культурницьку та просвітницьку діяльність. Набуток культури українського народу XIV – XVI ст. засвідчив її самобутність та сприяв подальшому поступу.

ЛЕКЦІЯ №6

Українська культура за часів козацького гетьманства.

Ключові поняття і терміни: козацтво, «мандрівні учителі», українське бароко, портретне малярство, козак-бандурист, станковий живопис, «троїста музика», духовна музика (канти, псалми, партесні співи), народний театр (вертеп, балаган, райок), шкільна драма, кріпацький театр.

План

1. Козацтво як явище культури.

2. Наука та освіта за часів козацької держави.

3. Особливості українського бароко.

4. Історичне значення козацької доби для культурного розвитку.

Козацтво як явище культури

Козацтво – це особлива сторінка українського минулого, його вплив на культурний процес та ментальність народу важко переоцінити. З точки зору визначення цього поняття, козацтво – це збірна назва козаків в Україні з XV – XVI ст. З XVIII ст. до 1917 р. – частина населення Лівобережної України, а також окремий військовий стан у царській Росії.

З історії України відомий той факт, що національна революція 1648-1676 рр. призвела до створення української держави. Частина її Лівобережної території (Гетьманщина) на правах автономії проіснувала у складі Російської імперії до початку 80-х рр. XVIII ст. Революція, яку очолив Б.Хмельницький, сприяла розвитку культурного процесу.

Культура другої половини XVII – XVIII ст. була пов’язана, насамперед, з культурними орієнтирами Київської Русі. Головними соціальними верствами, що забезпечували тоді національно-культурний розвиток, виступали міщани, духовенство, козацтво. Завдяки їм продовжувалась діяльність братств як головних осередків культурного життя. Духовенство породило таке явище в Україні, як «мандрівні учителі», у ролі яких виступали дяки. Вони переходили з місця на місце та навчали дітей. Часто посада дяка при церкві була поєднана з посадою шкільного учителя. Учні церковних шкіл нерідко самі робилися дяками-учителями.

Іншим осередком збереження національно-культурних основ було Запорізьке військо. У цій народній армії була сформована військова школа, яка формувала у людині такі якості, як стійкість, мужність, відданість, хоробрість, вірність стриманість, терплячість, сміливість тощо. Всі козаки вважали себе товаришами та братами, мали рівні права, підкорялися волі громади, суворій дисципліні та авторитету обраної влади. Такі порядки визначали характер козацького життя на всіх контрольованих козаками територіях.

Усе це сприяло духовному піднесенню народу, яке яскраво віддзеркалилося у подальшому розвитку науки, освіти, мистецтва.