- •Структура та функції культури
- •Поняття національного (українського) типу культури
- •Особливості етногенезу українського народу
- •Культурно-історична своєрідність регіонів України
- •Ідентифікація української культури як таласократичної
- •Культурна політика
- •Лекція №3 Прадавня культура на теренах України
- •Основні етапи розвитку української культури
- •Геокультурні фактори формування праслов’янських культур
- •Характеристика найвідоміших археологічних культур
- •Міфологія та вірування давніх слов’ян
- •Хрещення Русі – найвидатніша культурна подія княжої доби. Історичні версії запровадження християнства
- •Культурний розвиток Київської Русі за часів Ярослава Мудрого
- •Матеріальна культура княжої доби
- •Особливості художнього життя Київської Русі
- •Архітектура і будівництво
- •Образотворче та прикладне мистецтво
- •Розвиток шкільної освіти
- •Особливості художньої культури
- •Наука та освіта за часів козацької держави
- •Особливості українського бароко
- •Історичне значення козацтва для культурного розвитку
- •Формування національної самосвідомості. Розвиток історіографії та етнографії
- •Роль освітніх закладів та наукових інституцій в українському національному Відродженні
- •Тенденції розвитку художньої культури XIX ст.
- •Характеристика художнього життя за етапами новітнього періоду (література, кіномистецтво, театр, архітектура, скульптура, образотворче мистецтво).
- •Освітянська та наукова справа на Слобожанщині
- •Розвиток духовного життя в Слобідській Україні.
- •Свята, обряди та звичаї слобожан (XVIII-XX ст.)
Культурна політика
Культурна політика – це політика в сфері культури, яка визначає цілі культурного розвитку, основні принципи, методи і засоби регулювання культурних процесів у сучасному світі.
Визначальну роль у вироблені сучасної культурної політики відіграє ЮНЕСКО – Організація Об’єднаних Націй з питань освіти та культури.
Світова культура – це результат культурної творчості всіх народів. Культура кожного народу є частиною світової культури. В Декларації ЮНЕСКО стверджується, що немає розподілу на «вищі» та «нижчі » культури. Всі культури рівні і самобутні. Збереження кожної національної культури – обов’язок не тільки окремого народу,
але й всього міжнародного співтовариства. ЮНЕСКО розробила і здійснює програму охорони пам’ятників світової культури. Серед українських пам’ятків культури під охороною ЮНЕСКО знаходяться:
-
в м. Київ – Софія Київська та Києво-Печерська лавра,
-
в м. Трипілля – музей «Трипільської цивілізації»,
-
в м. Севастополь – Заповідник Херсонес Таврійський,
-
в Миколаївській обл. – Заповідник Асканія-Нова (сафарі-парк),
-
в м. Львів – Старе місто,
-
в м. Чернігів – Спасо-Преображенський собор, П’ятницька церква та
церква давньоруського часу,
-
в м. Камянець-Подольський – Камянець-Подільська фортеця та Острозький замок,
-
в м. Одеса – Оперний театр, Потьомкінські сходи,
-
заповідник «Кам’яна могила», село Терпіння Мелітопольського району Запорізької області.
На реставрацію, охорону та збереження ЮНЕСКО виділяє спеціальні кошти.
Лекція №3 Прадавня культура на теренах України
Ключові поняття: праслов’яни, слов’янський тип культури, міфологічна свідомість, магія, анімізм, фетишизм, тотемізм, археологічні культури (трипільська, зарубинецька, середньостогівська, бондарихінська, черняхівська, зрубна, ямна, катакомбна, ямково-гребінцева, лінійно-стрічкова, культура кулястих амфор, культура лійчастого посуду, скіфська культура, пектораль, слов’янські племена (поляни, дуліби, бужани, волиняни, деревляни, сіверяни, уличі, тиверці, хорвати, дреговичі), «солярні» символи, язичницький пантеон, язичництво (поганство).
План
-
Періоди розвитку української культури.
-
Геокультурні фактори формування праслов’янських культур.
3. Характеристика найвідоміших археологічних культур.
4. Система вірувань давніх слов’ян.
Основні етапи розвитку української культури
В окремих культурологічних працях українська культура розглядалася як культура «молодших братів». У зв’язку з цим, початок нашої вітчизняної культури знаменувався в окремих виданнях у кращому разі роками Київської Русі (IX-XII ст.), а той XV-XVII століттями. При цьому «забували», або обходили мовчанкою, що історія українського народу та його культури починається саме з формування східнослов’янських племен.
Отже, всю культуру нашого народу можна умовно розподілити на сім періодів, що хронологічно відповідають історичному розвитку України.
I період співпадає з дохристиянською добою і має відповідну назву – «Східнослов’янські племена дохристиянської доби» – самий довготривалий період, датується добою середнього палеоліту (приблизно 100 тис. років тому) – IX ст. н.е. Сучасний український народ можна вважати культурним спадкоємцем всіх народів, які проживали на нашій території упродовж багатьох віків.
I тисячоліття нової ери знаменується рядом історичних подій: виникнення Києва, об’єднання східнослов’янських племен і утворення держави Київська Русь, а також – запровадження християнства.
II період співпадає з часами існування княжої держави Київська Русь та Галицько-Волинського князівства. Культура цього періоду має назву «Українська культура княжої доби та культура доби феодальної роздрібненості.» Культурні цінності Київської Русі збагатили скарбницю духовного життя українського народу і вивели національну культуру до світової цивілізації.
III період припадає на литовсько-польське панування, що охоплює XIVст.-I пол. XVII ст. Культура цього періоду називається «Культура доби національно-визвольного руху і відродження української нації». Від кінця монголо-татарської навали (XIII-XIV ст.), українські землі поступово переходили під владу Великого князівства Литовського. А наприкінці XIV ст. вся Галичина остаточно опинилася під владою Польщі. Кінцеве поневолення українського народу сталося з підписанням Люблінської унії в 1569 році: Литва об єдналася з Польщею в єдину державу – Річ Посполиту. Ці часи співпадають з епохою Відродження в культурі Західної Європи. Тому, характерною рисою всієї духовної культури України тієї доби було ствердження ідей гуманізму та нового світорозуміння.
IV період припадає на козацько-гетьманську добу та пов’язано із Запорізької Січчю. Козацька держава проіснувала 130 років (сер. XVII – кінець XVIII ст.). Культуру цього періоду називають «Українським бароко» або «Козацьким бароко». Це були складні суспільно-політичні часи. Але незважаючи на суворі умови, українська культура успадкувала традиції Київської Русі і дала нові явища, пов’язані з ідеями Ренесансу, Реформації, а також бароко та Просвітництва.
V період охоплює понад 150 років, триває від часів зруйнування Гетьманщини і до початку XX століття. Історичному стану України цих часів відповідає «Культура національної самосвідомості та національного самовизначення». В цю добу українська культура зробила колосальний крок уперед у своєму розвиткові та вивела українську націю на шлях світового прогресу.
VI період співпадає із суспільно-політичними подіями, коли на початку XX століття державність стала історичною формою реалії. Цей період тривав до кінця 80-х років минулого століття і мав назву «Український ренесанс як культура національного піднесення». Умовно цей період визначається як «радянський», і питання про подальший розвиток та ствердження національної культури України стає одним із центральних у програмах розвитку державності.
VII період розпочався з кінця 80-х років XX століття і триває в нових історичних умовах. Це культура періоду державотворення, нових соціально-ціннісних і громадських орієнтирів, яка отримала назву «Етнічний ренесанс». Вперше національна культура здобуває можливість творитися та розвиватися як єдина національна культура материка і зарубіжжя. Характерною рисою української культури цього часу стає посилення зв’язку з народом, заповнення «білих» та «чорних» плям в історії нашої культури, розкриття тих сторінок, які раніше були заборонені та замовчувалися.