Свята, обряди та звичаї слобожан (XVIII-XX ст.)

Довгий час основна маса переселенців на територію Слобожанщини зберігала традиції своїх етнічних районів, де жили раніше. В подальшому, психологія власне слобожан, їх манери поведінки, трудові звичаї, ставлення до релігії мало чим відрізнялися від українців інших етнографічних районів України.

У духовній культурі слобожан значне місце посідала релігійна сфера. Відвідання церкви вважалося обов’язком для кожного селянина.

Важливою складовою частиною життя слобожан було громадське дозвілля – «вулиці», «вечорниці», «досвітки», під час яких діти, молодь та дорослі співали пісні, танцювали, грали в різні ігри. Найбільш веселими і багатолюдними були весняні вулиці.

Пізньої осені, після Покрови (14 жовтня), коли на вулиці було вже холодно, молодь збиралася на «вечорниці», на Слобожанщині вони називалися досвітками.

Місцем дозвілля слобожан були також ярмарки та базари. Люди йшли сюди не лише заради купівлі чи продажу, а й для того, щоб подивитися на виступи мандрівних акторів, фокусників, циркачів, вертеп, послухати шарманщиків і просто поспілкуватися.

У XIX ст. на Слобожанщині діяв цілий комплекс календарних та побутових свят і обрядів. Особливо багато їх припадало на весняно-літній цикл. Слобожани дотримувались постів (Пилипівка, Великій піст, Петрівка, Спасівський), а також вірили в різні повір’я щодо днів тижня. З понеділка не починали будь-яких важливих справ. Середу мусила поважати жіноча частина населення, бо «середа – таємна дівчина» доглядає, щоб жінки нічого в цей день не робили: не мили голови, не чесали волосся. В п’ятницю не можна було прясти, прати, золити білизну, трусити сажу, мазати піч. Для Святої П’ятниці, яку на Слобожанщині ототожнювали з образом «Долі», літні господарки готували подарунки – хліб, сіль, ложку, трохи юшки або кашки, і все це клали на стіл, застелений скатертиною. Святим днем вважали неділю (від давньоруського слова – не дьедать). Працювати в цей день було більшим гріхом, ніж в церковні свята. В кінці XIX ст. ці повір’я поступово зникають.

На Слобожанщині відзначалися всі найголовніші свята Православної церкви. Особливо багато свят присвячено культу Богородиці. Значна частина закріплена за конкретним числом: Різдво – 7 січня, Хрещення – 19 січня, Стрітення – 15 лютого, Благовіщеня – 7 квітня, Преображення – 19 серпня і т. д. Деякі свята церква відзначає за місячним календарем, тобто вони перехідні. Це такі свята, як: Вхід господній в Єрусалим, Великдень, Вознесіння та ін.

Зимовий цикл свят та обрядів розпочинався із різдвяних свят. Церква надавала цьому святу виняткового значення і відвела йому в своїх служіннях 12 днів. Напередодні Різдва, після завершення Пилипівського поста, слобожани відзначали «багатий святий вечір». Коли сходила перша вечірня зірка, вся сім’я, помолившись, сідала вечеряти. У цей вечір діти носили вечерю (кутю, узвар, пироги) своїм хрещеним батькам, а вони давали дітям різні подарунки. Дорослі хлопці та дівчата ходили колядувати, бажаючи господарям багатства та здоров’я. 13 січня – на свято Маланки, вранці діти ходили по хатах «маланкувати», а ввечері більш дорослі хлопці та дівчата ходили «щедрувати», бажаючи господарям здоров’я та багатого врожаю.

Різдвяно-новорічний період завершувався одним з найбільш урочистих свят - Водохреща Йордану, з яким пов’язують хрещення Ісуса Христа – 19 січня

Після Йордану закінчувалися різдвяні свята.

У лютому слобожани відзначали свято Стрітення (15 лютого), коли зима з літом зустрічаються. У цей день у церквах ставили свічки і святили воду, яка вважалось такою ж цілющою, як і йорданська. Нею натирали хворі місця у людей, кропили і напували худобу, щоб не хворіла. Стрітенською водою батько кропив сина, який ішов на війну, щоб повернувся додому.

На честь весняного пробудження природи слобожани відзначали свято Масляної, яке шанували давні слов’яни. Масляний тиждень був часом веселого дозвілля: обряди проводи зими і зустрічі весни супроводжувались веселими іграми, жартами, видовищами.

Після Масляної наступав сорокаденний Великий Піст. Припинялись всі розважальні дійства – ігри, танці, пісні тощо. Великдень не мав постійного числа, тому слобожани чекали першої неділі, що наступала після весняного рівнодення і повного місяця. Перший понеділок після Великодня – поминальний понеділок. У цей день на кладовище несли паску, яйця, інші страви і обідали прямо на могилах; обов’язково годували старців і роздавали милостиню за упокой душі.

Під час Великого посту відзначали весняне свято – Вхід в Єрусалим. У народі його називали вербною або квітною неділею, в яку освячували у церкві гілочки з верби або лози. Свяченій вербі надавали здатність відганяти усіляку нечесть від людини, тварини тощо.

До весняного циклу народного календаря відноситься одне із величних свят православної церкви Благовіщеня (7 квітня). У цей день селяни не працювали, вважалось, що птахи гнізда не роблять, а дівчина коси не заплітає.

На 50-й день після Великодня українці відзначали свято Трійці (зелені святки). В ці дні прикрашали хату і подвір’я клеченням (гілками нефруктових дерев). Зелені святки в народі ще називали Русальний тиждень. Слобожани вірили в існування русалок, прагнули їх вшанувати та задобрити. З віруванням в цих істот пов’язано посвячення водою, яке відбувалось у день П’ятидесятниці.

Першим літнім і найпоетичнішим святом вважається свято Івана Купала. Центральне місце у святі займало ритуальне дерево – Купайло, навколо якого відбувались всі обрядові дійства. В чарівну купальську ніч всі зібрані трави вважалися цілющими, а знайдена квітка папороті відкривала різні таємниці і скарби.

На жаль, на Слобожанщині купальські свята втратили свою багату і розкішну обрядовність на поч. XX ст.

Поряд з розглянутими вище святами, обрядами та звичаями слобожани зберігали давні обряди, пов’язані з головними подіями в житті людини: народженням, одруженням та смертю.

Першим ритуальним дійством були хрестини. Баба-повитуха передає новороджену дитину її кумові і говорить: «Нате вам новороджену, а нам принесіть молитвенне і хрещене».

Весілля на Слобожанщині здавна звернуло на себе увагу етнографів, драматургів, художників і вчених Здебільшого весілля грали після Покрови, бо вона є продовженням людського роду та берегинею всього того, що продовжує життя на землі.

На сучасному етапі соціальних відносин весільний обряд відбувається у скороченому вигляді, зберігаючи, однак, основні традиційні дії і атрибути.

Завершують життя людини обряди і звичаї, які пов’язані з сумною подією, а саме зі смертю. Сформувалась складна система похоронних обрядів, головною ідеєю яких було шанування померлих та культу предків.

Усі дії, що виконувались при похованні померлого, були спрямовані як на забезпечення успішного переходу «душі» покійного в світ предків, так і на охорону живих від шкідливого впливу «духу» мерця. Адже смерть означала відторгнення від тіла не тільки «душі», а й «духу», який міг «повернутися» та вампірити живих.

Після поховання влаштовувались поминки з обов’язковим вживанням ритуальних страв. Поминали покійника також через дев’ять днів (дев’ятини), сорок (сороковини) і через рік (роковини).

Отже, в святково-обрядовій сфері спостерігаються переплетіння давньої язичеської обрядовості з християнськими традиціями. Однак, у слобожан були і свої особливості в святково-обрядовій сфері. Вони викликані наявністю на слобідських землях значної кількості російського населення.