5.3. Інструменти фондового ринку

Вкладення коштів у різноманітні фінансові інструменти, які обертаються на фондовому ринку, здебільшого представ­лені цінними паперами.

Історично поява цінних паперів зумовлена функціонуван­ням грошей як загальноприйнятого засобу платежу та виник­ненням кредитних відносин.

Сам по собі цінний папір, в якому б вигляді він не існував — як красиво оформлений папірець чи в електронній формі — жодної цінності не становить. Його цінність полягає в тому, що в майбутньому він дає право його власникові на отримання до­ходів у вигляді потоку платежів або їх послідовності.

Таким чином, цінний папір — це законодавчо оформлене свідоцтво права на отримання очікуваних в майбутньому до­ходів за конкретних умов.

У Законі України наведено таке визначення поняття цієї ка­тегорії: «Цінні папери — грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовід­носини між особою, яка їх випустила, та їх власником і перед­бачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам» [52].

Ринки цінних паперів у розвинутих країнах оперують пере­важно такими фінансовими інструментами, як пайові цінні па­пери, боргові цінні папери та похідні від них.

Пайові цінні папери — цінні папери, які засвідчують дольо-ву участь у статутному фонді, надають їхньому власникові пра­во на участь в управлінні діяльністю товариства та одержання частини прибутку у вигляді дивідендів та частки майна при ліквідації товариства.

Боргові цінні папери — цінні папери, за якими емітент несе зобов'язання повернути у визначений термін кошти, інвесто­вані в його діяльність, та виплатити дохід, як правило, у ви­гляді встановлених відсотків або дисконту чи надати інші май­нові права, які не надають їхнім власникам права на участь в управлінні справами емітента.

Похідні цінні папери — цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний із правом на придбання чи продаж про­тягом терміну, визначеного договором (контрактом), цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів. Тобто по­хідні цінні папери являють собою вид оформлення угоди на ку-півлю-продаж основних цінних паперів за певних умов.

За характером відносин між покупцями та продавцями цін­них паперів (походження цінних паперів) інструменти фондо­вого ринку поділяють на основні (базові) та похідні.

Основні цінні папери, або папери першого порядку (пер­винні), базові — це папери, в основу яких покладено майнові права на реальні активи (майно, товари, гроші, капітал тощо). До базових цінних паперів належать акції, облігації, ощадні сертифікати, векселі, державні казначейські зобов'язання.

Акція — це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує внесення певного паю у статутний фонд акціонерно­го товариства, дає право на участь в управлінні ним та на отри­мання частини прибутку у формі дивідендів, а також на участь у розподілі майна в разі ліквідації товариства.

Акції можуть бути іменними, на пред'явника, безплатни­ми, привілейованими, звичайними.

Обіг іменних акцій обліковують у книзі реєстрації, яку ве­дуть в акціонерному товаристві. У ній систематично запису­ють дані про час придбання кожної такої акції, прізвище влас­ника, а також кількість акцій у кожного акціонера. Це значно ускладнює можливість їх продажу, а отже, вони менш ліквід­ні, ніж акції на пред'явника.

Акції на пред'явника вільно продають та купують на ринку цінних паперів без реєстрації нового власника. У книзі реєст­рації фіксують лише їхню загальну кількість.

Безплатні акції випускають з метою розподілу їх серед акціо­нерів, як правило, пропорційно до кількості акцій, що їм вже на­лежить.

Звичайні (прості) акції — акції, прибуток від яких повністю зумовлений чистим доходом підприємства та його дивідендною політикою. Власник простої акції має право брати участь в уп­равлінні акціонерним товариством (право голосу на зборах акціонерів). Прибуток товариства розподіляють між власника­ми цих акцій пропорційно до вкладеного капіталу, тобто зале­жить від кількості придбаних акцій. Одиницею виміру величи­ни вкладеного капіталу у цьому разі слугує номінальна вартість акції.

Власники простих акцій мають пріоритетне право придбан­ня акцій нової емісії за умови, що таке право закріплено стату­том підприємства. При ліквідації AT власники простих акцій мають право на частину активів підприємства в останню чергу, тобто після того, як будуть компенсовані всі інші зобов'язання та погашена заборгованість перед власниками облігацій і при­вілейованих акцій.

Привілейовані акції дають власникові право на одержання дивідендів, а також на участь у розподілі майна AT у разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участі в управлінні акціонерним товариством.

Основною відмінністю привілейованих акцій від звичайних є те, що за ними встановлюють гарантований, фіксований відсо­ток доходу. Цей дохід власники привілейованих акцій доходу

отримують до розподілу доходу за простими акціями. Якщо прибутку недостатньо для цих виплат, їх гарантують в май­бутньому.

Сума випуску привілейованих акцій обмежена 10% усього статутного капіталу.

Як свідчить світова практика, існують такі види привілейо­ваних акцій:

• кумулятивні — які дають власникам право не лише на поточний, але й на невиплачений раніше з тих чи інших причин дивіденд;

• некумулятивні — власники яких втрачають дивіденди за будь-який період у разі, коли рада директорів не оголо­сила про їхню виплату;

• з пайовою участю — які дають власникам право на отри­мання додаткових дивідендів понад суму, що передбаче­на, якщо дивіденди на прості акції більші;

• конвертовані — які можуть обмінюватися на обумовлену кількість простих акцій;

• акції з коригованою ставкою дивідендів, прибуток за яки­ми, на відміну від акцій з фіксованою ставкою, змінюєть­ся (як правило, щоквартально) на основі аналізу тенден­цій до підвищення чи пониження відсоткових ставок на державні цінні папери або на основі інших індикаторів ринку фінансових ресурсів;

• відкличні — тобто ті, які акціонерне товариство має пра­во викупити за ціною з надбавкою до номіналу.

Якщо акціонерне товариство випускає кілька класів приві­лейованих акцій, їм присвоюють літери А і В. При цьому акції класу А надають власникам більше привілеїв, ніж власникам акцій класу В (часто акції класу А дають право на участь в уп­равлінні AT).

У зарубіжних країнах, крім наведеної класифікації, скла­дають схему розподілу акцій за категоріями залежно від рівня їх­ньої прибутковості та фінансового ризику. Наведемо ці категорії:

Акції з «голубими корінцями» — випускають найпотужніші широковідомі корпорації, які утримують лідерство у своїх га­лузях, а головне, протягом усієї своєї історії стабільно випла­чують дивіденди акціонерам. Ці акції приваблюють консерва­тивних інвесторів, які не бажають ризикувати.

Прибутковими акціями називають акції компаній, дивіденди за якими вищі за середній рівень дохідності на фондовому ринку. До них, як правило, належать акції телефонних корпорацій, фірм, які займаються водо-, газо- та електропостачанням.

Акції зростання — це акції корпорацій, доходи і прибутки яких вищі від середнього рівня, але виплати за дивідендами з яких не перевищують 35% . Така дивідендна політика пояс­нюється тим, що ці корпорації прагнуть фінансувати насампе­ред наукові дослідження, а також розширити масштаби вироб­ництва і можливості збуту.

Циклічні акції характерні тим, що їхня ціна зростає і спа­дає синхронно зі спадами та підйомами в економіці. В основно­му це акції корпорацій базових галузей економіки.

Спекулятивні акції — так називають акції «молодих» корпо­рацій, тобто тих, які виникли недавно, або акції корпорацій, які не можуть пред'явити курс цінних паперів за останні 5-6 років.

Кожному інвесторові потрібно розбиратись у системі, яка ви­користовують для класифікації акцій, оскільки вона виявляє не лише основні джерела доходу, а й якість прибутку компанії, підвладність випущених акцій ринковим ризикам, характер і стабільність прибутку та дивідендів і навіть чутливість акцій до негативних економічних умов.

Друге місце як об'єкт торгівлі на фондових ринках посіда­ють облігації. Облігація — цінний папір, що засвідчує внесен­ня його власником певних коштів і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати власникові номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений строк з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску). Обліга­ції відрізняються від акцій тим, що їхній власник не є членом акціонерного товариства, а отже, не має права голосу на зборах акціонерів.

Облігації є терміновими борговими зобов'язаннями з фіксо­ваним відсотком, за допомогою якого держава і муніципальні органи, а також підприємства мобілізують фінансові ресурси.

Згідно з чинним законодавством України, облігації підпри­ємств мають право випускати підприємства всіх форм власнос­ті. Акціонерні товариства можуть їх випустити на суму, яка не перевищує 25% величини статутного фонду, і лише після оп­лати всіх попередніх емісій. Володіння облігацією не дає права брати участь в управлінні товариством.

Як і акції, облігації можуть бути іменними та на пред'явни­ка, перебувають у вільному обігу та з обмеженнями. Крім того, розрізняють відсоткові та безвідсоткові (цільові) облігації.

Прибуток з відсоткових облігацій виплачують відповідно до умов їхнього випуску, яким передбачаються строки та розміри

виплати відсотків. Номінальна вартість облігації повертається власникові після її погашення.

Прибуток з облігацій цільових позик (безвідсоткових) не ви­плачують. Власникові такої облігації після настання обумовле­ного терміну надається можливість придбати відповідні товари.

Як свідчить світовий досвід, корпорації, які випустили облі­гації, або ж державні (місцеві) органи часто обумовлюють пев­ні умови їх погашення, ліквідності, ступеня безпеки, щоб зро­бити ці облігації привабливішими для інвесторів.

Залежно від того, яким умовам відповідає та чи інша облі­гація, облігації можна згрупувати за такими категоріями:

1. виходячи зі ступеня безпеки — гарантовані (безпечні)облігації; упевненість у погашенні цих облігацій ґрунту­ється на наявності оголошення застави нерухомого майна або ж інших фондів; незабезпечені облігації, що не під­тверджуються заставою;

2. виходячи з умов викупу (погашення) — серійні обліга­ції, які погашаються послідовно, за серіями, через певні часові інтервали; ординарні облігації, які підлягають ви­купу одномоментно, в установлену дату;

3. виходячи з можливості дострокового викупу — облігації з правом дострокового погашення, які, за ініціативою емі­тента, можуть бути викуплені раніше встановленого фіксо­ваного терміну; компенсовані облігації, які за бажанням власника можуть у будь-який момент вільно обмінюватися на готівку; конвертовані облігації, які, за бажанням влас­ника, можуть обмінюватися на інші цінні папери (як пра­вило, акції), що випускає той самий емітент;

4. виходячи з механізму виплати відсоткової ставки —іменні облігації, відсоткові виплати за якими поштою або іншими видами зв'язку надсилаються безпосередньо власникові, при цьому імена власників повинні бути вка­зані на облігаціях та внесені в книгу реєстрації; облігації на пред'явника, до яких додаються купони для одержан­ня виплати на кожну встановлену дату.

Для того, щоб полегшити рядовим інвесторам можливість вибору облігацій на ринку цінних паперів, у країнах з розвину­тою економікою функціонує низка агентств, які присвоюють їм певні індекси. Індекси визначають на основі аналізу фінансово­го стану компанії та її можливостей виконувати зобов'язання. Наприклад, за градацією агентства Mood's Investor Service (США) облігації з символами Ааа мають найвищі інвестиційні

якості; Аа, А, Ваа — прийнятний рівень ризику; Ва, В — висо­кий рівень ризику; Саа, Са — дуже високий рівень ризику, за­тримки виплат; С — найнижчий рейтинг.

За шкалою Standard and Pours Corporation (США):

AAA — найвища якість;

АА, А, ВВВ — прийнятний рівень ризику;

ВВ, В, ССС, СС — затримки з виплатою відсотків;

С — виплати припинені;

D — повна неплатоспроможність;

NR — відсутність рейтингу.

Дохід за облігаціями, як правило, нижчий, ніж за акціями, але облігації відрізняються більшою надійністю, оскільки за ними здійснюються фіксовані виплати, незалежно від резуль­татів діяльності емітента.

Державне казначейське зобов'язання — вид цінних паперів на пред'явника, який на добровільних засадах розповсюджу­ється серед населення. Воно свідчить про внесення їхніми влас­никами коштів до бюджету і дає право на одержання фіксовано­го доходу. Казначейські зобов'язання бувають короткострокові (до одного року), середньострокові (на термін від одного до п'я­ти років) та довгострокові (на термін від п'яти до десяти років).

Ощадний сертифікат — письмове свідоцтво банку про депо­нування коштів, що надає його власнику право по закінченні обумовленого строку одержати депозит і відповідні відсотки. В обіг на ринок можуть надходити лише сертифікати на пред'яв­ника, оскільки продаж (відчуження) іменних сертифікатів згід­но із законодавством є недійсним.

Вексель — цінний папір (документ), який засвідчує без­умовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання певного строку визначену суму грошей власнику век­селя (векселедержателю).

Похідні цінні папери, або цінні папери другого порядку — це документи, що встановлюють умови купівлі-продажу ос­новних цінних паперів, тобто це документи, які засвідчують право не на самі цінні папери першого порядку, а на право торгівлі ними.

Найпоширенішими похідними цінними паперами є депо­зитне свідоцтво, варант, опціон, ф'ючерс, форвард, право на підписку, ордер.

Депозитне свідоцтво — цінний папір, який підтверджує, що особа володіє акціями однієї з іноземних корпорацій, що зберігаються в одному з банків, та має право на одержання

дивідендів, а також на частину активів цієї корпорації в разі її ліквідації. Депозитні свідоцтва надають можливість доступу корпорацій на іноземні фондові ринки.

Варанти — специфічний вид цінних паперів, які випуска­ють разом із привілейованими акціями та облігаціями і дають право власникові на купівлю простих акцій за обумовленою ціною протягом встановленого періоду (як правило, кілька років). Цей інструмент дає змогу акціонерному товариству знизити відсотки регулярних виплат за облігаціями чи приві­лейованими акціями, бо надає можливість інвесторам одержу­вати прибуток на різниці курсів простих акцій у разі її зростан­ня порівняно з обумовленою у варанті.

Опціон — це угода (контракт) між партнерами, один з яких виписує і продає опціонний сертифікат, а інший — купує його, тобто отримує право до обумовленої дати за фіксовану ціну придбати певну кількість акцій у особи, яка виписала опціон (опціон на купівлю), або ж продати їх (опціон на продаж).

Ф'ючерс — контракт, згідно з яким особа, яка його уклала, бере на себе зобов'язання після закінчення певного строку про­дати клієнтові (або купити в нього) відповідну кількість фінан­сових інструментів за обумовленою ціною. Однак на відміну від опціону, розрахунок після закінчення ф'ючерсного контракту є обов'язковим.

Форвард (форвардний контракт) — це термінова стандарт­на за формою і довільна за змістом угода між продавцем і покупцем про купівлю-продаж базових цінних паперів у май­бутньому.

Право на підписку закріплює за акціонером, який, як пра­вило, є власником звичайних акцій, привілею купити акції но­вого випуску в обсязі, пропорційному частці акціонера у ста­тутному капіталі, за ціною, що обумовлена у проспекті емісії нового випуску.

Ордер являє собою додаток до базового цінного паперу, який закріплює право підписки на привілейовані акції або певні додаткові пільги та переваги. Діє ордер протягом кількох років.

За способом випуску та обігу цінні папери поділяють на до­кументарні і бездокументарні.

Документарні цінні папери мають форму окремого матеріаль­ного документа, що містить реквізити відповідного виду цінних паперів певної емісії (іменного чи на пред'явника) та засвідчує сукупність прав, що надаються цими цінними паперами.

Бездокументарні цінні папери існують у формі обліково­го запису на рахунках, які ведуть спеціальні уповноважені на те організації (зберігач або/та депозитарій). Такий запис є підтвердженням права власності на цінний папір.

За майновим статусом емітента цінні папери класифікують як державні, муніципальні та корпоративні.

Державні цінні папери випускає держава з метою неінфля-ційного покриття дефіциту бюджету під гарантію уряду.

Муніципальні цінні папери емітують органи місцевого само­врядування під їхні гарантії.

Корпоративні цінні папери випускають акціонерні товари­ства (об'єднання, корпорації, компанії), гарантією їхньої емі­сії виступає акціонерне майно.

За співвідношенням дохідності та ризика розрізняють висо­кокласні, спекулятивні та венчурні цінні папери.

Висококласні (інвестиційні) цінні папери мають невисо­кий рівень ризику неповернення основної суми боргу або неот­римання поточного доходу у вигляді відсотків чи дивідендів (відповідно і невисокий, але стабільний рівень доходу), розра­ховані на середньостатистичного інвестора.

Спекулятивні цінні папери — це цінні папери середніх інвестиційних якостей, для яких характерний середній рівень дохідності і ризику. Такі цінні папери, як правило, високо-ліквідні та мають достатню дохідність у момент їхньої емісії, але з часом рівень цих показників визначають попитом і про­позицією на фондовому ринку.

Венчурні цінні папери мають найвищий рівень ризику, за ними імовірні як високі доходи при сприятливій ситуації на фондовому ринку, так і суттєві втрати, якщо ситуація на фон­довому ринку буде несприятливою.