Тема 4. Ризик і ціна капіталу

1. Ціноутворення на фінансовому ринку.

2. Визначення ціни капіталу з урахуванням фактора часу.

3. Оцінювання вартості капіталу.

4. Ризик фінансових інструментів і його оцінювання.

4.1. Ціноутворення на фінансовому ринку

На фінансовому ринку обертається специфічний товар — фінансові активи, ціна яких, як і кошти інших товарів, фор­мується під впливом попиту і пропозиції.

Згідно з класичним визначенням економічної теорії ціна — це грошовий вираз вартості того чи іншого товару. Ціна — важ­ливий економічний важіль, який використовують для грошового вираження вартості предмета, об'єкта, товару, тобто кількість грошових одиниць, яка характеризує вартість. Ціна є мірилом, через яке фізичні та юридичні особи добровільно обмінюють свої товари та послуги. На ринку постійно відбувається обмін тих чи інших товарів, і кожен товар має свою ціну, виражену у грошах. Гроші також є товаром, який виступає універсальним засобом обміну і мірилом вартості інших товарів. Без грошей було б до­сить складно і незручно виражати ціни одних товарів через інші. Крім того, у такому разі значно зросла б загальна кількість цін, як еквівалентних пропорцій різних товарів. Таким чином, ціни виникають тоді, коли одна фізична чи юридична особа бажає продати той чи інший товар, а інша особа бажає його купити.

Ціни можуть визначатися залежно від того, чи вони є:

• ринковими (явними) або тіньовими (неявними);

• абсолютними або відносними;

• поточними або постійними.

Ринкові, або явні, ціни — це ціни, що представлені на рин­ку, незалежно від того, визначаються вони попитом і пропо­зицією чи встановлюються урядом. Тіньові, або неявні, ціни — це викривлені під дією певних чинників ринкові ціни.

Абсолютні ціни виражають вартість товару в абсолютній кількості грошових знаків, а відносні ціни — виражають її че­рез вартість іншого товару.

Поточні ціни змінюються з часом унаслідок дії інфляції. Навіть незначний рівень інфляції повинен враховуватися під час визначення вартості залученого капіталу, оскільки він зу­мовлює необхідність залучення додаткових коштів. Якщо цінина відповідні ресурси залишаються протягом певного часу ста­більними, то в розрахунках їх використовують як постійні ціни.

Ціни, уся їхня сукупність, є не лише індивідуальною, але й суспільною, соціальною категорією. Вони регулюють як ок­ремі купівлі та продажі товарів споживачам, так і економічні процеси загалом, включаючи суспільне виробництво, розподіл товарів, обмін або споживання благ, надання послуг. Усі разом взяті ціни діють як загальний, єдиний ринковий ціновий ме­ханізм, який містить дві взаємодіючі складові. З одного боку, це ціни, їхні види, структура, динаміка зміни, а з іншого — ціноутворення як спосіб, правила встановлення, формування нових цін і заміни діючих. Ціноутворення є активною части­ною цінового механізму, яка визначає рівень ціни.

Завданням ціноутворення на фінансовому ринку є:

а)відображення реального співвідношення попиту і пропо­зиції;

б)реалізація конкретних цілей ціноутворення;

в)урахування дії сукупності різноманітних факторів. Формування цін на фінансові інструменти значною мірою

визначається впливом сукупності об'єктивних і суб'єктивних факторів, які можна поділити на фактори зовнішнього та внут­рішнього впливу. Рівень ціни на один і той самий фінансовий актив може значно коливатися залежно від сили впливу того чи іншого чинника.

Усі фактори впливу на рівень ціни капіталу на фінансовому ринку можна об'єднати в такі групи: попит, витрати і конку­ренція.

Серед факторів, які визначатимуть попит, суттєве значен­ня мають: обсяг потенційних інвестицій, смаки та звички інвесторів, їхні доходи, наявність аналогічних цінних паперів на ринку і ціна на них, вартість інших фінансових інструментів.

Факторами витрат є емісійні, маркетингові та інші витрати, що пов'язані з емісією та обігом цінних паперів.

До факторів конкуренції належать: кількість і різноманіт­ність емітентів, наявність аналогічних цінних паперів, рівень цін конкурентів.

Таким чином, на ціноутворення на фінансовому ринку впли­вають як традиційні фактори (попит, пропозиція, конку­ренція), так і специфічні (тип, вид цінного паперу, термін обігу, інвестиційні властивості, управлінські можливості, рейтинг і ділова репутація емітента, його галузева належність, терито­ріальне місцезнаходження, інвестиційний клімат та інвести­ційна ємність ринку). Варто зауважити, що перераховані вище

фактори можуть як підвищувати, так і знижувати рівень ціни. Дія цих факторів багато в чому залежить від конкретних за­ходів щодо державного регулювання системи ціноутворення [58, С. 129].

Система ціноутворення на фінансовому ринку формується від­повідно до загальної та єдиної цінової політики України і харак­теризується такими ознаками:

• застосуванням вільних (ринкових) цін майже на всі фінан­сові інструменти, які обертаються на фінансовому ринку;

• наданням однакових прав учасникам фінансового ринку при формуванні договірних цін на фінансові інструменти;

• наявністю рекомендаційного характеру загальних поло­жень ціноутворення.

Види і функції цін. На фінансовому ринку розрізняють такі види ціни:

• номінальна — ціна, зазначена на бланку цінного паперу.Визначається у проспекті емісії при випуску в обіг цін­них паперів. Стосовно акції номінал інформує про те, яка частина вартості статутного капіталу припадала на однуакцію в момент формування акціонерного товариства або вирішення питання про обсяг статутного капіталу в разі йо­го зміни. При випуску боргових цінних паперів номінал по­казує суму боргу, яку буде погашено у вказаний термін згідно з умовами емісії. Певною мірою це умовна величи­на, оскільки навіть на первинному ринку цінні папери мо­жуть продаватися не за номінальною вартістю;

• емісійна — ціна, за якою цінний папір емітується, тобто продається на первинному ринку. Така ціна може відріз­нятися від номінальної вартості, оскільки, як правило, розміщення фінансових інструментів здійснюється через посередників, які є професіональними учасниками фінан­сового ринку. Фірма-посередник скуповує весь випуск цінних паперів за узгодженою ціною, а надалі реалізовує їх на ринку за ціною, яка визначається фірмою і, зрозумі­ло, перевищує номінал;

• балансова — ціна, яка визначається на підставі фінансо­вої звітності підприємства як вартість майна акціонерно­го товариства, утвореного за рахунок власних джерел; розраховується як частка від ділення чистої вартості ак­тивів акціонерного товариства (за балансом: активи мі­нус кредиторська заборгованість) на кількість випуще­них акцій;

• облікова — ціна, за якою цінні папери обліковуються на балансі підприємства на поточний момент;

• курсова (ринкова) — поточна ціна цінного паперу на фон­довій біржі чи в позабіржовому обігові, яка зумовлюється попитом і пропозицією на цінні папери;

• біржова — ціна, що визначається на біржі у процесі торгів;

• дисконтована, або поточна, — ціна, що визначається з ура­хуванням дисконтних множників і норм інвестування.

Ліквідаційна ціна акції може бути визначена лише в момент ліквідації акціонерного товариства. Вона показує, яка частка вартості активів за цінами можливої реалізації, які залиши­лися після розрахунку з кредиторами припадає на одну акцію. Оскільки облікові ціни активів можуть значно відрізнятися від їх ринкових цін залежно від інфляції та кон'юнктури рин­ку, ліквідаційна вартість не дорівнює балансовій.

Економічна сутність ціни найповніше проявляється через функції, які остання виконує на фінансовому ринку, серед яких [58, С. 104] відмітимо:

• функцію обліку — у процесі ціноутворення на ринку фік­сується певна вартість фінансового інструмента;

• функцію контролю — за допомогою встановлення різнихцін здійснюється контроль за рухом вартості різних видів інструментів;

• функцію урівноваження попиту і пропозиції — при під­ вищеному попиті та скороченні пропозиції окремих видів фінансових інструментів ціни на них зростають; відпо­відно, при зменшенні попиту і зростанні пропозиції ціни спадають;

• функцію перерозподілу — у результаті відхилення ціни від вартості новостворена вартість перерозподіляється між галузями економіки і регіонами, нагромадженням і споживанням;

• функцію управління — ціна в умовах ринку визначає, в якій кількості і яких інвестиційних властивостей випускати­муться цінні папери, як буде здійснюватись їх випуск, з якими витратами і з яким прибутком, хто і які цінні па­пери купуватиме залежно від рівня доходів і бюджету споживання.

Ціноутворення на фінансовому ринку здійснюється кілько­ма методами. Серед них вирізняють: експертний, статистич­ний, нормативно-параметричний, балансовий і метод на основі економіко-математичного моделювання [68, С. 232-233].

Експертний метод ґрунтується на використанні аргумен­тованих висновків експертів (спеціалістів у цій галузі) про рі­вень реальної вартості того чи іншого фінансового інструмента або ціну певної фондової операції.

Аналітичний метод передбачає, що рівень ціни визначаєть­ся в результаті детального аналізу кон'юнктури ринку, вико­нання діагностичного факторного аналізу, моніторингу.

Статистичний метод базованим на статистичному аналізі з ви­користанням середніх величин, індексів, дисперсії (абсолютного відхилення від середніх величин), варіації (відносного відхилен­ня від середніх величин), із застосуванням кореляційного та рег­ресивного аналізу. За сучасних умов у ціноутворенні на регіо­нальних ринках цінних паперів найактивніше застосовують фондові індекси, які дають змогу визначити загальну тенденцію зміни кон'юнктури ринку на певні види цінних паперів.

Нормативно-параметричний (бальний) метод на практиці реалізується таким чином. Кожна інвестиційна характеристи­ка цінного паперу або фондової операції (параметр) має певний діапазон нормативних значень. Обрана нормативна одиниця оцінюється певною кількістю балів. Далі бали підсумовують­ся, і отримана сума балів множиться на вартісну оцінку одного бала. У результаті отримуємо певний вартісний рівень ціни.

Балансовий метод теоретично найпростіший. Вартість май­на, зафіксована в офіційній звітності підприємства, поділяєть­ся на загальну кількість акцій. На практиці використовувати цей метод доволі складно насамперед тому, що вартість май­на періодично змінюється під час переоцінки основних фон­дів, а також через небажання багатьох учасників фондового ринку мати справу з реальною вартістю цінних паперів.

Економіко-математичне моделювання у вигляді імітаційних моделей або динамічного моделювання на основі графічних або логічних моделей з використанням комп'ютерної техніки базо­вано на побудові певних схем, які фіксують відповідну залеж­ність і враховують конкретні фактори, що чинять як позитив­ний, так і негативний вплив. Сьогодні це досить перспективний метод ціноутворення на фінансовому ринку.

За умов ринкової економіки у формуванні цін беруть участь емітенти й інвестори, кожен з яких має особисті інтереси і орі­єнтири. Загалом методичні підходи при формуванні ціни мож­на поділити на три види:

1) орієнтація на ринок. Цей підхід розрахований на встанов­лення низької початкової ціни з метою залучення якомогабільшої кількості інвесторів. Він використовується, якщо очевидно, що на ринку є незначна кількість інвесторів, го­тових платити високу початкову ціну, а також за наяв­ності конкурентів, готових запропонувати аналогічні цін­ні папери та інші фінансові інструменти;

2. орієнтація на витрати. Цей підхід використовують, як­що у фірми дуже широкий асортимент послуг операцій з цінними паперами, що робить занадто дорогим прове­ дення калькуляції витрат на кожен вид послуг;

3. орієнтація на конкуренцію. Ціни потрібно встановлюва­ти, виходячи з того, що на фінансовому ринку наявні кон­куренти, які встановили свої ціни на аналогічні фінансові інструменти, а також із того, що угоди здійснюються за цінами, які вже визначені ринком.