1. Учасниками адміністративного процесу, крім осіб, які бе­руть участь у справі, е секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач.

1. Коментована стаття містить перелік учасників адміністра­тивного процесу, спільним для яких є те, що вони не мають юри­дичної заінтересованості у результатах вирішення адміністра­тивної справи. Саме ознака наявності юридичного інтересу в ре­зультаті справи первісно відрізняє осіб, які беруть участь у спра­ві від інших учасників адміністративного процесу. Разом з тим процесуальне положення інших учасників адміністративного процесу не однакове, що дозволяє розділити їх на дві групи.

Перша — це особи, які обслуговують судовий процес. До них Можна віднести секретаря судового засідання, судового розпо­рядника та перекладача. Основними обов'язками цієї групи Учасників адміністративного процесу є: надання кваліфікованої допомоги всім учасникам адміністративного процесу, забез­печення нормального ходу судового засідання із вживанням усіх передбачених законодавством засобів, тощо.

Друга група — особи, які сприяють розгляду справи. До неї відносяться: свідок, експерт та спеціаліст. Представники цієї групи повинні насамперед з'являтися за викликом суду та на­давати у розпорядження суду всі дані, що стосуються справи. Про процесуальні права кожної з осіб, які відносяться до інших учасників адміністративного процесу, див. ст.ст. 63-68 КАС України та коментар до них.

Коментована стаття закріплює вичерпний перелік осіб, які є іншими учасниками адміністративного процесу.

Стаття 63. Секретар судового засідання

Секретар судового засідання:

1)       здійснює судові виклики і повідомлення;

2)       перевіряє наявність та з'ясовує причини відсутності осіб, яких було викликано до суду, і доповідає про це головуючому;

3)   забезпечує контроль за повним фіксуванням судового за­ сідання технічними засобами;

4)   веде журнал судового засідання;

5)       оформляє матеріали адміністративної справи;

6)   виконує інші доручення головуючого у справі.

 

1. Коментована стаття встановлює процесуальне положення секретаря судового засідання. Секретар судового засідання вхо­дить до складу апарату суду, який у відповідності зі статтею 130 Закону України «Про судоустрій України» здійснює орга­нізаційне забезпечення роботи суду. Виходячи із змісту статті 63, треба зазначити, що секретар судового засідання виконує цілу низку важливих функцій не тільки в ході судового засі­дання, а й за його межами. По-перше, він здійснює судові ви­клики і повідомлення з додержанням усіх норм глави З КАС України. По-друге, секретар судового засідання доповідає судо­ві, хто з викликаних та повідомлених осіб прибув у судове засі­дання, чи вручено судові повістки та повідомлення тим, хто не з'явився, і повідомляє причини їх неприбуття, якщо вони відо­мі. По-третє, згідно зі статтею 41 КАС України, секретар судо­вого засідання під час судового розгляду адміністративної

справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У випадку, коли за розпорядженням головуючого це робить інший працівник апа­рату суду, секретар судового засідання забезпечує контроль за повним фіксуванням судового засідання технічними засобами. По-четверте, як передбачено ст. 42 КАС України одночасно із технічним записом судового засідання секретар судового засі­дання веде журнал судового засідання (див. коментар, до ст. 42 КАС України). По-п'яте, секретар судового засідання оформляє всі матеріали адміністративної справи.

Перелік повноважень секретаря судового засідання не є ви­черпним. В КАС України містяться також деякі інші його обов'язки, наприклад, обов'язок скласти протокол про вчинен­ня окремої процесуальної дії поза залою судового засідання або під час виконання судового доручення (див. ст. 45 КАС Украї­ни). Крім того, в п. 6 ст. 63 КАС України передбачена обов'язко­вість виконання секретарем судового засідання інших доручень головуючого у справі.

Необхідно також зазначити, що секретар судового засідання виконує функції судового розпорядника в разі відсутності останнього в судовому засіданні (див. ч.4 ст. 64 КАС України). Тобто є підстави вважати, що законодавець мав на увазі наступ­не: в справах, які не визначаються складністю, секретар судо­вого засідання здійснює також обов'язки, передбачені ст. 64 КАС України.

Стаття 64. Судовий розпорядник

1.       До участі в адміністративному процесі головуючим у судовому засіданні може залучатися судовий розпорядник.

2.   Судовий розпорядник:

1)        забезпечує належний стан зали судового засідання і запрошує до неї учасників адміністративного процесу;

2)        оголошує про вхід суду до зали судового засідання і вихід суду із неї;

3)        слідкує за дотриманням порядку особами, присутніми у залі судового засідання;

4)   приймає від учасників адміністративного процесу та пе­редає документи і матеріали суду під час судового засідання;

5)        виконує розпорядження головуючого про приведення до присяги перекладача, експерта;

6)    запрошує до зали судового засідання свідків та виконує розпорядження головуючого про приведення їх до присяги;

7)    виконує інші розпорядження головуючого, пов'язані із забезпеченням умов, необхідних для розгляду адміністративної справи.

3.   Вимоги судового розпорядника, пов'язані із виконанням обов'язків, встановлених цією статтею, є обов'язковими для осіб, які беруть участь у справі, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів та інших осіб, присутніх у залі судового за­сідання.

4.   У разі відсутності в судовому засіданні розпорядника його функції виконує секретар судового засідання.

1. Коментована стаття закріплює процесуальне положення судового розпорядника. Введення цього учасника в адміністра­тивний процес є новелою і покликане забезпечити численні ор­ганізаційні аспекти судового засідання.

У відповідності зі ст. 132 Закону України «Про судоустрій України», у кожному суді діє служба судових розпорядників. Основним призначенням судового розпорядника є забезпечення додержання особами, що знаходяться в суді, встановлених пра­вил, виконання ними розпоряджень головуючого в судовому за­сіданні, тощо. Судові розпорядники призначаються на посаду і звільняються з посади головою відповідного суду (Закон Украї­ни «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 p.). Порядок створення та діяльності служби судових розпорядників визна­чається Тимчасовим положенням про службу судових розпо­рядників та організацію її діяльності, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 21 квітня 2004 р. Цим документом встановлені основні завдання та функції судо­вих розпорядників, їхні права, обов'язки та відповідальність.

Участь судового розпорядника в судовому засіданні не е обов'язковою. Вважається, що рішення про доцільність залу­чення судового розпорядника повинен виносити головуючий в залежності від складності справи.

Перелік обов'язків судового розпорядника, наведений у ч. 2 коментованої статті, дає підстави вважати, що ці обов'язки но­сять переважно організаційний, технічний характер, але мож­на стверджувати, що судового розпорядника наділено владни­ми повноваженнями, оскільки вимоги, пов'язані із виконанням його обов'язків, встановлених цією статтею, є обов'язкови­ми для осіб, які беруть участь у справі, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів та інших осіб, присутніх у залі судо­вого засідання. Про це свідчить ч. З статті, що коментується. Перелік обов'язків судового розпорядника, закріплений у стат­ті, не є вичерпним і в ньому передбачена можливість виконання судовим розпорядником інших різноманітних розпоряджень головуючого, пов'язаних із забезпеченням умов, необхідних для розгляду адміністративної справи.

Наявність у судовому засіданні судового розпорядника безу­мовно створює максимально сприятливі умови для всебічного та ефективного розгляду адміністративної справи. Діяльність судового розпорядника дозволяє секретарю судового засідання зосередити всі свої зусилля на повному фіксуванні судового за­сідання технічними та іншими засобами, бо в разі відсутності судового розпорядника, у відповідності з ч. 4 коментованої статті, його функції виконує секретар судового засідання.

Стаття 65. Свідок

1.       Як свідок в адміністративній справі може бути викликана судом кожна особа, якій можуть бути відомі обставини, що на­ лежить з'ясувати у справі.

2.   Не можуть бути допитані як свідки:

1)       недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі та не здатні через свої фізичні або психічні вади правиль­но сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати з цього приводу показання;

2)       представники в судовому процесі, захисники у кримінальних справах — про обставини, які стали їм відомі у зв'язку з виконанням функцій представника чи захисника;

3)       священнослужителі — про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;

4)       професійні судді, народні засідателі та присяжні — про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення;

5)       інші особи, які не можуть бути допитані як свідки згідно із законом чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, без їхньої згоди.

6)       Фізична особа має право відмовитися від давання показань щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (чоловік, дру­жина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, пад­черка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім'ї або близький родич цих осіб).

7)   Свідок викликається в судове засідання з ініціативи суду або осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, заявляючи клопотання про виклик свідка, повинна за­ значити його ім'я, місце проживання (перебування, роботи, служби) та обставини, щодо яких він може дати показання.

8)       Свідок зобов'язаний з'явитися до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини.

9)       У разі неможливості прибуття за викликом суду свідок зобов'язаний завчасно повідомити про це суд.

10)Свідок має право давати показання рідною мовою або мо­вою, якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися від давання показань у випадках, встановлених законом, а також на компенсацію витрат, пов'язаних з викли­ком до суду.

11)За завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав свідок несе кримінальну відповідальність.

1. Відповідно до змісту коментованої статті, свідком у суді може виступати кожна особа, яка володіє відомостями про об­ставини, що належить з'ясувати у справі. Термін «кожна осо­ба » підкреслює прагнення законодавця надати можливість суду отримати якомога більше відомостей по справі з метою її повно­го та всебічного розгляду, та як наслідок цього, в законі відсут­ні обмеження за мотивами віку свідка, його родинних або ін­ших близьких стосунків з особами, які беруть участь у справі. Аналіз положень статті дає змогу стверджувати, що свідком може бути дієздатна фізична особа, яка не перебуває на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі, а та­кож здатна за своїм фізичним і психічним станом правильно сприймати обставини, що мають значення для справи та давати з цього приводу показання.

Виходячи з того, що законодавцем не встановлене обмежен­ня за віком, свідком може бути і неповнолітня особа, яка не володіє повним обсягом дієздатності, але судом обов'язково вра­ховується вік неповнолітнього, рівень його розвитку та здат­ність сприймати обставини, що мають значення для справи. Тому залучення неповнолітніх до участі в процесі у якості свід­ків можливе, наприклад, коли за якихось обставин цього не можна уникнути.

2. Незважаючи на те, що законодавець закріплює досить ши­рокий круг осіб, які можуть бути допитані як свідки, в ч. 2 ст. 65 КАС України зафіксований перелік осіб, які за різноманітними обставинами не можуть залучатися у якості свідків. По-перше, це особи, які не відповідають ознакам, вказаним у ч.І коментаря до цієї статті. По-друге, це — представники в судовому про­цесі, захисники у кримінальних справах, які не можуть свідчи­ти про обставини, що стали їм відомі у зв'язку з виконанням функцій представника чи захисника. Окремо у статті виділена така категорія осіб, як священнослужителі, що є новелою законодавства. З метою охорони таємниці сповіді, вони не можуть давати показання про відомості, одержані ними на сповіді віруючих. Таємниця нарадчої кімнати також захищається зако­ном, тому професійні судді, народні засідателі та присяжні не можуть давати показання про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рі­шення.

Перелік осіб, які не можуть залучатися як свідки, не є ви­черпним. Пунктом 5 ч. 2 ст. 65 КАС України передбачено та­кож обмеження щодо інших осіб, які не можуть бути допитані як свідки згідно з законом чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, без їх­ньої згоди.

3.  Хоча родинні або інші близькі відносини не є обмеженням для залучення у якості свідків, проте законом передбачена можливість фізичної особи відмовитися від дачі показань щодо себе,членів сім'ї чи близьких родичів (перелік наведено у статті).

Свідок має право відмовитись від дачі показань тільки за тих підстав, що передбачені законодавством.

4. Залучення свідка до участі в адміністративному процесі можливо з ініціативи суду або осіб, які беруть участь у справі. Якщо притягнення свідка здійснюється з ініціативи осіб, які беруть участь у справі, останні заявляють клопотання про ви­ клик свідка, де повинні зазначити його ім'я, місце проживання

(перебування, роботи, служби) та обставини, щодо яких він може дати показання.

5. Основним обов'язком свідка є те, що він повинен з'явити­ся до суду у визначений час і дати правдиві показання про відо­мі йому обставини. Безумовно мова йде про відомості, що стосу­ються справи.

Аналіз положення ч. 5 ст. 65 КАС України дає підстави стверджувати, що з'явлення до суду та надання правдивих до­казів — це обов'язок свідка, від якого він може відмовитися тільки за обставин, передбачених судом (див. вище), та який за­безпечується юридичним примусом. По-перше, у разі нез'яв­лення свідка до судового засідання, суд може вирішити питан­ня про привід свідка (див ст. 272 КАС України та коментар до неї). Крім цього, в законодавстві передбачена також адміністра­тивна відповідальність свідка. Так, статтею 185-3 КпАП Украї­ни встановлено за неповагу до суду, одним з проявів якої є зліс­не ухилення від явки в суд свідка, накладення штрафу від шес­ти до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб.

6.          Частина 6 коментованої статті встановлює обов'язок свід­ка завчасно повідомити суд у разі неможливості прибуття за ви­кликом в судове засідання. Це, звичайно, звільняє свідка від несприятливих наслідків. Треба зазначити також, що законом передбачається з виняткових обставин допит свідка за місцем його проживання або в місці його перебування. Підстави таких процесуальних дій передбачені ст. 78 КАС України {див. коментар до ст. 78 КАС України).

7.          В ч. 7 ст. 65 коментованої статті закріплені процесуальні права свідка в адміністративному процесі. Аналіз цієї норми показує, що свідок має право користуватися послугами перекладача, а також між іншим, має право на компенсацію витрат,пов'язаних з викликом до суду відповідно до ст. 92 КАС України (див. коментар до цієї статті). Можна припустити, що процесу­альні права свідка, перелічені в коментованій статті, можуть бути доповнені іншими правами, передбаченими КАС України.

8.    Остання, частина 8 коментованої статті, встановлює кримінальну відповідальність свідка за завідомо неправдиві пока­зання або за відмову від давання показань з непередбачених за­коном підстав. Так, у відповідності зі ст. 384 КК України, заві­домо неправдиве показання свідка в суді карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів, караються ви­правними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років. Також ст. 385 КК України передбачає за відмову свідка від дачі показань у суді з непередбачених законом під­став, накладення штрафу від п'ятдесяти до трьохсот неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

Стаття 66. Експерт

1.        Експертом є особа, яка має необхідні знання та якій в по­ рядку, встановленому цим Кодексом, доручається дати висно­вок з питань, що виникають під час розгляду справи і стосу­ються спеціальних знань цієї особи, шляхом дослідження ма­теріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини у справі.

2.        Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимо­гам, встановленим Законом України «Про судову експертизу».

3.        Експерт зобов'язаний провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок щодо поставлених йому питань, у разі необхідності — з'явитися за викликом суду, дати висновок або роз'яснити його в судовому за­ сіданні.

4.   Під час проведення дослідження експерт повинен забез­печити збереження об'єкта експертизи. Якщо дослідження пов'язане з повним або частковим знищенням об'єкта експер­тизи або зміною його властивостей, експерт має одержати на Це відповідний дозвіл суду, який оформлюється ухвалою.

5.        Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи; спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також з іншими учасниками адміністративного процесу, за винятком дій, пов'язаних з проведенням експертизи; розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи.

6.   Експерт невідкладно повинен повідомити суд про немож­ливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.

7.        У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручен­ня експерт невідкладно заявляє суду клопотання щодо його уточнення або повідомляє суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями.

8.        Експерт не має права передоручати проведення експерти­зи іншій особі.

9.        У разі постановлення ухвали суду про припинення про­ведення експертизи експерт зобов'язаний негайно подати ма­теріали справи та інші документи, що використовувалися для проведення експертизи.

10. Експерт мас право:

1)      знайомитися з матеріалами справи, що стосуються пред­мета дослідження;

2)      заявляти клопотання про подання йому додаткових мате­ріалів і зразків;

3)      викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приво­ду яких йому не були задані питання;

4) бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об'єктів дослідження;

5)      задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;

6) користуватися іншими правами, встановленими Законом України «Про судову експертизу».

11.         Експерт має право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизи і ви­ кликом до суду.

12.         Експерт може відмовитися від давання висновку, якщо подані йому матеріали недостатні для виконання покладених на нього обов'язків. Заява про відмову повинна бути вмотивованою.

13.         За завідомо неправдивий висновок, відмову без поваж­ них причин від виконання покладених на нього обов'язків у суді експерт несе кримінальну відповідальність.

1. Коментована стаття встановлює основні засади процесу­ального положення експерта в адміністративному процесі. Експерт є особою, яка сприяє розгляду справи. Роль експерта в ад­міністративному процесі досить важлива, тому законодавець приділив його процесуальному положенню багато уваги.

Експерт — це особа: яка має необхідні знання; якій доруча­ється дати висновок з питань, що виникають під час розгляду справи і стосуються спеціальних знань цієї особи; яка дає ви­сновок шляхом дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини у справі.

2. Відповідно до ст. 10 Закону України «Про судову експер­тизу*, на яку дається досилання у ч. 2 коментованої статті, су­довими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. Судови­ми експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-ква­ліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з пев­ної спеціальності. До проведення окремих судових експертиз можуть залучатися також судові експерти, які не є працівника­ми цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу осві­ту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, про­йшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих уста­новах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. Зако­ном передбачені також обмеження щодо осіб, які не можуть бути судовими експертами. За загальним правилом, не можуть залучатися до виконання обов'язків судового експерта особи, визнані у встановленому законом порядку недієздатними, а та­кож ті, які мають судимість.

Нормативними актами, що врегульовують питання призна­чення експертиз є, крім Закону України «Про судову експерти­зу», низка актів підзаконного характеру: Наказ Міністерства юстиції України «Щодо Положення про кваліфікаційні класи судових експертів» від ЗО листопада 1995р. №360/6; Наказ Мі­ністра юстиції України «Про затвердження Положення про Державний реєстр атестованих судових експертів державних і підприємницьких структур та громадян» від 15 квітня 1997 р. № 149/7; Наказ Міністерства юстиції України «Про затвер­дження Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів» від 9 серпня 2005 р. № 86/5.

В Положенні про експертно-кваліфікаційні комісії і атеста­цію судових експертів визначено, що для присвоєння (підтвердження) кваліфікації судового експерта та кваліфікаційного класу фахівців державних спеціалізованих установ повинні мати вищу освіту не нижче освітньо-кваліфікаційного рівня « спеціаліст», пройти відповідну підготовку в галузі судової екс­пертизи, знати чинне законодавство України та інші норматив­ні акти, які регулюють порядок призначення і проведення су­дових експертиз.

Для присвоєння (підтвердження) кваліфікації судового екс­перта фахівці, які не є працівниками державних спеціалізова­них установ, повинні мати відповідну вищу освіту не нижче освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст», володіти право­вими основами судової експертизи та пройти навчання (стажу­вання) в науково-дослідних установах судових експертиз Мін'юсту України з відповідної експертної спеціальності, як правило, за зонами обслуговування. Вона розглядає питання про присвоєння (підтвердження) кваліфікації судового експер­та за заявами фахівців, які не є працівниками державних спе­ціалізованих установ та самостійно у складі юридичної особи мають намір на професійній основі здійснювати судово-експертну діяльність. До заяви додаються:

а) копія диплома про відповідну вищу освіту не нижче освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст»;

б) витяг з трудового книжки;

в) довідка про проходження навчання (стажування) з відповідного виду судової експертизи та експертної спеціальності;

г)реферати з процесуальних та спеціальних питань (у разі присвоєння кваліфікації судового експерта);

ґ) проекти (копії) трьох-п'яти висновків з експертних спеці­альностей відповідних видів експертиз;

д) рецензії на реферати, проекти (копії висновків), складених експертами, що не брали участі в навчанні (стажуванні).

4. Для присвоєння кваліфікації судового експерта фахівці підприємницьких структур і громадяни повинні мати підготов­ку в наукових, технічних або інших спеціальних областях знань, в яких вони мають намір атестуватися як судові експер­ти, володіти правовими основами судової експертизи і обов'яз­ково пройти стажування в науково-дослідних інститутах судо­вих експертиз з урахуванням зон обслуговування, визначених Центральною експертно-кваліфікаційною комісією,

Фахівці, яким привласнена кваліфікація судового експерта, вносяться до Реєстру атестованих судових експертів державних і підприємницьких структур та громадян згідно з чинним за­конодавством.

Введення цього реєстру регламентується Положенням про державний Реєстр атестованих судових експертів державних та підприємницьких структур і громадян, затвердженого Нака­зом Міністра юстиції України від 15.04.1997 р. № 149/7.

Реєстр створюється і ведеться з метою:

а) здійснення обліку атестованих судових експертів і ство­рення інформаційного фонду про осіб, які одержали в установ­леному порядку дозвіл на проведення конкретного виду судової експертизи згідно з відповідною експертною спеціальністю;

6} забезпечення в установленому порядку органів дізнання, попереднього слідства і судів, інших зацікавлених юридичних і фізичних осіб необхідною інформацією з фонду Реєстру.

У Реєстр вносяться відомості про фахівців, які одержали в уста­новленому порядку дозвіл на проведення конкретного виду судо­вої експертизи згідно з відповідною експертною спеціальністю).

Відповідно до Інструкції про умови і правила проведення підприємницької діяльності в судово-експертні й діяльності (лі­цензійні умови) і контролі за їх дотриманням, затвердженої Наказом Ліцензійної палати України, міністерства юстиції України від 07.07.1999 р. № 57/40/5 суб'єкт підприємницької діяльності, який здійснює судово-експертну діяльність, має право:

знайомитися з матеріалами справи, які стосуються предмета судової експертизи, і подавати клопотання про надання додат­кових матеріалів;

указувати в акті судової експертизи на факти, виявлені в ході її проведення, які мають значення для справи та з приводу яких йому не були поставлені питання;

давати в письмовій або усній формі відповіді на питання, які ставляться перед ним під час допиту;

з дозволу особи або органу, які призначили судову експер­тизу, проводити дослідження у присутності підозрюваного, об­винуваченого, підсудного або сторін в цивільних і господар­ських справах;

з дозволу особи або органу, які призначили судову експерти­зу, бути присутнім під час проведення слідчих або судових дій і заявляти клопотання, що стосуються предмета судової експер­тизи;

оскаржувати дії особи, в провадженні якої знаходиться справа, якщо ці дії порушують права судового експерта;

одержувати винагороду за проведення судової експертизи. Суб'єкт підприємницької діяльності, який здійснює судово-експертну діяльність, зобов'язаний:

скласти висновок експерта відповідно до вимог Інструкції про призначення і проведення судових експертиз;

провести повне дослідження і дати обґрунтований і об'єк­тивний висновок;

на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора, судді, суду давати роз'яснення щодо даного їм висновку;

заявляти самовідвід за наявності передбачених законодав­ством підстав, які виключають його участь у справі;

повідомляти у письмовій формі особу або орган, які призна­чили експертизу, про неможливість її проведення, якщо по­ставлене питання виходить за межі компетенції експерта або якщо надані йому матеріали, недостатні для вирішення постав­леного питання, а витребувані додаткові матеріали не були одер­жані. .

За даний висновок експерт несе особисту відповідальність

відповідно до чинного законодавства.

Хоча стаття, що коментується, не містить у собі обмежень щодо виконання обов'язків експерта, проте аналіз інших ста­тей КАС України дає підстави вважати, що експерт не може брати участі в адміністративному процесі та відводиться за на­ступними підставами: якщо він прямо чи побічно заінтересова­ний у результаті розгляду справи; якщо він є членом сім'ї або близьким родичем {чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклу­вальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі; при наявності інших об­ставин, які викликають сумнів у неупередженості експерта. Експерт, крім того, не може брати участі в адміністративному процесі, якщо: він перебував або перебуває в службовій або в іншій залежності від осіб, які беруть участь у справі; проводив ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються при розгляді даної справи; з'ясування обставин, які мають значення для справи, виходить за межі сфери його спеціальних знань (див. ст. 29 КАС України та коментар до неї).

3.   Розгляд положень коментованої статті дає змогу виділити наступні обов'язки експерта. Його головним обов'язком є про­ ведення повного дослідження і надання обґрунтованого та об'єктивного письмового висновку щодо поставлених йому питань, у разі необхідності — з'явлення за викликом суду, надан­ня висновку або роз'яснення його в судовому засіданні. Зазна­чимо, що у разі нез'явлення експерта до суду, останній може вирішити питання про привід експерта {див. ст. 272 КАС Укра­їни та коментар до неї). Що ж стосується письмового висновку експерта, то його форма та зміст врегульовані ст. 82 КАС України. Крім цього, експерт повинен забезпечити збереження об'єкта експертизи; невідкладно повідомити суд про неможли­вість проведення ним експертизи через відсутність у нього не­обхідних знань або без залучення інших експертів; у разі ви­никнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення невідклад­но заявити суду клопотання щодо його уточнення або повідо­мити суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями; у разі винесення ухвали суду про припинення проведення експертизи негайно подати матеріали справи та інші документи, що використовувалися для проведення екс­пертизи.

4.   Положеннями коментованої статті встановлено також де­ які заборони в діяльності експерта. Так він не має права за влас­ною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи; спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також з іншими учасниками адміністративного процесу, за винятком дій, пов'язаних з проведенням експертизи; розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експер­тизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи, а також передоручати проведення експертизи ін­шій особі.

5.   Частина 10 коментованої статті дає відкритий перелік процесуальних прав експерта, що може бути доповнений іншими правами, передбаченими законодавством, наприклад правом подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває спра­ва, якщо ці дії порушують права судового експерта {п. 4 ст. 13 Закону України «Про судову експертизу»). Відповідно до ст. 92 КАС України, експерт має право також на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з проведенням екс­пертизи і викликом до суду.

6.     Підставою для відмови експерта від надання висновку, може бути недостатність поданих йому матеріалів для виконан­ня покладених на нього обов'язків. Про це експерт подає мотивовану заяву до суду.

7.     Частина 13 коментованої статті вказує на встановлення кримінальної відповідальності експерта. Ст. 384 КК України передбачає покарання у виді виправних робіт на строк до двох років або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років за завідомо неправдивий висновок експерта в суді. Згідно з ч. 2 тієї ж статті встановлене покарання у виді виправних робіт на строк до двох років або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років за ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяж­кому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисли­вих мотивів. Ст. 385 КК України за відмову експерта від вико­нання покладених на нього обов'язків без поважних причин передбачає штраф від п'ятдесяти до трьохсот неоподатковува­них мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців.

Треба зазначити, що КпАП України у ч. 2 ст. 185-3 встанов­лює адміністративну відповідальність за злісне ухилення екс­перта від явки в суд у виді штрафу від шести до дванадцяти не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 67. Спеціаліст

1.      Спеціалістом е особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.

2. Спеціаліст може бути залучений до участі в адміністративному процесі за ухвалою суду для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення процесуальних дій. Допомога спеціаліста технічного характеру під час вчинення процесуальних дій не замінює висновку експерта.

3.    Спеціаліст зобов'язаний з'явитися за викликом суду, від­ повідати на задані судом питання, давати усні консультації та письмові роз'яснення, звертати увагу суду на характерні об­ставини чи особливості доказів, у разі потреби — надавати суду технічну допомогу.

4.    Допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань.

5. Спеціаліст має право знати мету свого виклику до суду, відмовитися від участі в адміністративному процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями та навичками, з дозволу суду задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам, звертати увагу суду на характерні обставини чи особ­ливості доказів, на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

1. Стаття, що коментується, регламентує процесуальне поло­ження спеціаліста, участь якого в адміністративному процесі є нововведенням взагалі для вітчизняного судочинства. Вивчен­ня положень статті дає підстави стверджувати, що спеціалістом може бути тільки та особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів, може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.

Тобто, спеціалістом є фахівець у якійсь певній галузі, який залучається для надання допомоги суду та учасникам адміні­стративного процесу в ході доказування. Наприклад, у якості спеціаліста може бути залучений фахівець у галузі комп'ютер­ної, відеозаписувальної техніки тощо. Хоча стаття, що комен­тується, фіксує обмеження щодо виконання обов'язків спеціа­ліста, проте аналіз інших статей КАС України дає підстави вва­жати, що спеціаліст не може брати участі в адміністративному процесі та відводиться за наступними підставами: якщо він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду спра­ви; якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дру­жина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, пад­черка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи Усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у спра­ві; при наявності інших обставин, які викликають сумнів у не упередженості спеціаліста. Спеціаліст, крім того, не може брати участі в адміністративному процесі, якщо: він перебував або перебуває в службовій або в іншій залежності від осіб, які бе­руть участь у справі; проводив ревізію, перевірку тощо, матері­али яких використовуються при розгляді даної справи; з'ясу­вання обставин, які мають значення для справи, виходить за межі сфери його спеціальних знань {див. ст. 29 КАС України та коментар до неї).

2. Ініціатором залучення спеціаліста до участі в адміністра­тивному процесі для надання безпосередньої технічної допомо­ги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення про­цесуальних дій, виступає суд, який приймає відповідну ухва­лу. Законодавець підкреслює, що допомога спеціаліста техніч­ного характеру під час вчинення процесуальних дій не замінює висновку експерта. В продовження цієї тези слід зазначити, що на відміну від висновку експерта, консультації та роз'яснення спеціаліста не е джерелом доказів. Вони лише допомагають суду та всім учасникам адміністративного процесу орієнтува­тися в масиві інформації та вилучати з неї ті відомості, що сто­суються справи. Це є однією з відмінностей між експертом та спеціалістом.

3. Процесуальні обов'язки спеціаліста закріплені у ч. З ст. 67 КАС України. Головним обов'язком спеціаліста поряд зі свід­ком та експертом є те, що він повинен з'явитися за викликом суду та відповідати на задані судом питання. Це забезпечується можливістю здійснення примусового приводу спеціаліста (див. ст. 272 КАС України та коментар до неї). Крім цього, спеціаліст зобов'язаний давати усні консультації та письмові роз'яснення, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості до­казів, у разі потреби — надавати суду технічну допомогу. Части­на 4 статті, що коментується, наголошує також на тому, що до­помога спеціаліста не може стосуватися правових питань.

4.          Частина 5 коментованої статті присвячена встановленню процесуальних прав спеціаліста.

5.          Треба звернути увагу на те, що в законодавстві не встановлена юридична відповідальність спеціаліста.

Стаття 68, Перекладач

1. Перекладачем є особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється адміністративне судочинство, та іншою мовою,

знання якої необхідне для усного або письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спіл­кування з глухими, німими чи глухонімими.

2.           Перекладач допускається ухвалою суду за клопотанням особи, яка бере участь у справі, або призначається з ініціативи суду. Суд забезпечує особі перекладача, якщо дійде висновку, що особа внаслідок неспроможності оплатити послуги перекладача буде позбавлена судового захисту.

3.     Перекладач має право відмовитися від участі в адміністративному судочинстві, якщо він не володіє мовою в обсязі,необхідному для перекладу, право задавати питання з метою уточнення перекладу, а також право на оплату виконаної робо­ти та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

4.       Перекладач зобов'язаний з'являтися за викликом до суду, здійснювати повний і правильний переклад, своїм підписом посвідчувати правильність перекладу в процесуальних документах, що вручаються особам, які беруть участь у справі, в пе­рекладі мовою, якою вони володіють.

5.       За завідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків перекладач несе кримінальну відповідальність.

1. Коментована стаття визначає особливості процесуального положення перекладача в адміністративному процесі. Пере­кладачем визнається особа, яка володіє мовою, якою здійсню­ється адміністративне судочинство (тобто державною мовою), та іншою мовою, знання якої необхідне для усного або письмо­вого перекладу з однієї мови на іншу, або володіє технікою спіл­кування з глухими, німими чи глухонімими. Ніяких інших ви­мог до особи перекладача ст. 68 КАС України не висуває. Тобто законодавець не встановлює прямих обмежень для виконання Цієї функції.

За загальним правилом, уявляється, що перекладачем може бути дієздатна фізична особа, яка не перебуває на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі, а також здатна за своїм фізичним і психічним станом правильно сприй­мати реальність та здійснювати переклад.

Коментована стаття не встановлює обмежень щодо особи пе­рекладача, проте аналіз інших статей КАС України дає підста­ви вважати, що перекладач не може брати участі в адміністративному процесі та відводиться за наступними підставами: якщо він прямо чи побічно заінтересований в результаті роз­гляду справи; якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі; при наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості перекладача (див. коментар до ст. 29

КАС України).

2.          Залучення перекладача до участі в процесі у справі можливе за клопотанням особи, яка бере участь у справі або з ініціативи суду та допускається ухвалою суду.

3.    У відповідності з ч. З коментованої статті, перекладач має цілу низку процесуальних прав, серед яких важливим є право відмовитися від участі в адміністративному судочинстві, якщо він не володіє мовою в обсязі, необхідному для перекладу. Перекладач, між іншим, у відповідності зі ст. 92 КАС України має право на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду, а також на оплату за виконану роботу.

4. Нарівні з другими особами, що входять до складу інших учасників адміністративного процесу, головним обов'язком пегромадян.рекладача є прибуття за викликом до суду з метою виконання своїх функцій у судовому засіданні. Це забезпечується встановленою в законодавстві адміністративною відповідальністю пе­рекладача, так ч. 2 ст. 185/3 КпАП України встановлює за зліс­не ухилення перекладача від явки в суд — накладення штрафу від шести до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів

Інші процесуальні обов'язки перекладача вже носять специ­фічний характер, наприклад обов'язок здійснювати повний і правильний переклад, своїм підписом посвідчувати правиль­ність перекладу в процесуальних документах, що вручаються особам, які беруть участь у справі, в перекладі мовою, якою вони володіють.

5. Частина 5 коментованої статті вказує на встановлення кримінальної відповідальності перекладача. Стаття 384 КК України передбачає покарання у виді виправних робіт на строк до двох років або арешту на строк до шести місяців, або обме­ження волі на строк до двох років за завідомо неправдивий переклад, зроблений перекладачем у суді. В ч. 2 тієї ж статті вста­новлене покарання у виді виправних робіт на строк до двох ро­ків або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років за ті самі дії, поєднані з об­винуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а та­кож вчинені з корисливих мотивів. Стаття 385 КК України за відмову перекладача від виконання покладених на нього обов'язків без поважних причин передбачає штраф від п'ятде­сяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян або арешт на строк до шести місяців