1. Якщо висновок експерта буде визначено неповним або не­ ясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

2.   Якщо висновок експерта буде визначено необгрунтова­ним або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

     1. Законодавець проводить різницю між додатковою та по­вторною експертизою. Підставою цього ставлення є оцінка ви­сновку експерта судом — або висновок експерта є неповним або неясним, або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності. Однак, як в першо­му, так і в другому випадку суд повинен дати позитивну оцінку висновку експерта з точки зору достатності цього виду доказу, а також його зв'язок та відповідність з іншими доказами по справі.

Додаткова експертиза може бути призначена, якщо суд ви* знав висновок експерта неясним, або неповним, у зв'язку з чим суд повинен внести ухвалу про призначення додаткової експер­тизи для роз'яснення додаткових питань, пов'язаних з поперед­нім експертним дослідженням. Ця ухвала може бути винесена в задоволення клопотань учасників адміністративного судо­чинства, або за ініціативою суду. Відповідно до ст. 133 КАС України, клопотання осіб, які беруть участь у справі, вирішу­ються судом негайно після того, як буде заслухана думка інших присутніх у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, про що виноситься ухвала. Ухвала суду про відмову в задово­ленні клопотання не перешкоджає повторному його заявленню протягом судового розгляду справи. Тому особи, які беруть

участь у справі, можуть висунути своє клопотання про додатко­ву або повторну експертизу на будь-якій стадії судочинства.

Додаткова експертиза може бути доручена судом тому само­му, або ж іншому експерту.

2. На відміну від додаткової експертизи, яка призначається у випадку неясності або неповноти висновку експерта, повтор­на експертиза призначається тоді, коли висновок експерта буде визнано необгрунтованим, або таким, що суперечить Іншим ма­теріалам справи, або викликає сумніви в його правильності. Повторна експертиза доручається іншому експерту ніж той, що робив попередню.

Стаття 86. Оцінка доказів

1. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

2. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої

сили.

3. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кож­ного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок до­казів у їх сукупності.

1, Відповідно до статті 138 КАС України предметом доказу­вання є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення спра­ви (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належать встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Для встановлення цих обставин у судовому засіданні заслу­ховуються пояснення осіб, які беруть участь у справі, показан­ня свідків, досліджуються письмові та речові докази, у тому числі носії інформації із записаною на них інформацією, виснов­ки експертів.

Після з'ясування всіх обставин у справі та перевірки їх до­казами головуючий у судовому засіданні надає сторонам та ін­шим особам, які беруть участь у справі, можливість дати додат­кові пояснення чи надати додаткові докази.

У зв'язку з додатковими поясненнями осіб, які беруть участь у справі, суд може задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам.

Вислухавши додаткові пояснення і дослідивши додаткові докази, суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування об­ставин у справі та перевірки їх доказами і переходить до судо­вих дебатів.

Таким чином, оцінку доказів із точки зору їх належності, до­пустимості, достовірності та достатності і взаємного, їх зв'язку у сукупності адміністративний суд проводить вже після судо­вих дебатів.

Об'єктом оцінки виступають як докази, так і процесуальні джерела, що їх містять. До змісту оцінки доказів як фактичних даних (відомостей про факти, обставини) входять встановлення їх належності, допустимості, достовірності (якісні ознаки) та достатності (кількісна ознака).

Належність доказів — це ознака, що стосується їх змісту і вказує на зв'язок між фактичними даними та обставинами, що підлягають доказуванню і дають можливість встановити наяв­ність чи відсутність останніх. Допустимість доказів — ознака, що стосується як змісту, так і форми доказів і свідчить про до­тримання всіх вимог закону, пов'язаних з їх одержанням і фік­сацією: отримання з належного джерела, уповноваженим на те суб'єктом, з використанням визначених у законі засобів. До­стовірність доказів — відповідність відомостей про факти й об­ставини, що мають значення для спраги, об'єктивній дійсності. Достатність доказів означає, що їх сукупність дає можливість установити передбачені законом обставини в тому обсязі, який є необхідним для прийняття правильного рішення у справі.

Змістом оцінки процесуальних джерел доказів є визначення допустимості їх використання у справі. Докази та їх джерела, отримані з грубим порушенням норм регулювання процесу до­казування, конституційних та інших прав громадян, а тим більше в результаті злочинного порушення норм, які визнають умови і порядок збирання і перевірки доказів та їх джерел, за­вжди призводять до сумнівів у їх достовірності і недопустимос­ті для використання у процесі доказування.

Оцінка доказів та їх процесуальних джерел супроводжує їх збирання і перевірку.

Оцінка доказів здійснюється судом за його внутрішнім пере­конанням і впевненістю у правильності його висновків. Вну­трішнє переконання у ході оцінки доказів повинно ґрунтувати­ся на всебічності, повноті та об'єктивності дослідження, які є Невід'ємною умовою встановлення істини у справі.

Повнота дослідження обставин справи означає правильне ви­значення предмета доказування, з'ясування усіх обставин, які підлягають доказуванню на підставі всієї сукупності зібраних доказів, що стосуються конкретної справи. Порушення вимог за­кону про повне дослідження обставин справи є однією з підстав для направлення її на зміну чи скасування судових рішень.

Об'єктивність дослідження обставин справи полягає у недо­пущенні уповноваженим суб'єктом виявів упередженості та од­нобічності.

2.   Всі докази, які оцінюються судом, мають для нього однакову силу. Ніякі докази, відповідно до ч. 2 коментованої статті,не мають для адміністративного суду наперед встановленої сили.

3.   Оцінка доказів — розумова, пізнавальна діяльність адміністративного суду, що полягає у дослідженні якісних і кількіс­них ознак зібраних доказів і здійснюється за його внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та об'єк­тивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності на підставі принципів адміністративного судочинства: верховенства права; законності; рівності усіх учасників адміністративного про­цесу перед законом і судом; змагальності сторін; диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі (див. ст. 7 КАС України та коментар до неї). При цьому суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а та­кож достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Стаття 87. Види судових витрат

1.   Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

2.   Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом.

3.   До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать:

1)   витрати на правову допомогу;

2)   витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;

3)   витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

4)   витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

 

1.    Розгляд і вирішення судом адміністративних справ, процесуальні дії учасників процесу пов'язані з певними витрата­ми, які іменуються судовими витратами. Частина 1 коментова­ної статті відносить до судових витрат судовий збір та витрати,пов'язані з розглядом справи.

2.    Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом. До набрання чинності за­коном, який регулює порядок сплати і розміри судового збору,відповідно до п. З розділу VII «Прикінцеві та перехідні поло­ження» КАС України: судовий збір при зверненні до адміні­стративного суду сплачується у порядку, встановленому зако­нодавством для державного мита; розмір судового збору визначається відповідно до підпункту «б» пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», крім випадків, встановлених підпунктом 3 цього пункту; розмір судового збору щодо майнових вимог про стягнення грошових коштів становить один відсоток від розміру таких вимог, але не більше 1700 гривень.

3.    Частина 3 коментованої статті відносить до витрат, пов'язаних з розглядом справи: 1) витрати на правову допомогу; 2) ви­трати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям До суду; 3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Стаття 88. Зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення судових витрат

1. Суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстро­чити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

2. Якщо у строк, встановленні! судом, судові витрати не бу­дуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду, або ви­трати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

1. Частиною 1 коментованої статті встановлюється право адміністративного суду зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх оплати повністю або частково здійснюється судом з огляду на майновий стан сторони.

Зменшення розміру судових витрат може полягати у звіль­ненні від оплати судового збору, у зменшенні розміру пов'яза­них із розглядом справи витрат.

Відстрочення оплати судових витрат означає віддалення цієї оплати на певний термін, наприклад, до ухвалення рішення у справі. Розстрочення оплати судових витрат полягає у періо­дичній виплаті певних, не дуже обтяжливих для сторони сум, протягом певного часу.

2.  Строк для сплати судових витрат, якщо суд відстрочив або розстрочив їх сплату, визначається судом, але не повинен перевищувати граничного строку розгляду справи, що встановлений ст. 122 Кодексу — двох місяців з дня відкриття проваджен­ня у справі.