1. Органи та особи, які визначені у статті 60 цього Кодексу і звертаються до адміністративного суду за захистом прав, сво­бод та інтересів інших осіб, не можуть закінчувати справу при­миренням.

2.        Відмова органів та осіб, визначених у статті 60 цього Кодексу, від адміністративного позову або зміна позовних вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої по­ дано адміністративний позов, права вимагати від суду розгля­ду справи, вирішення адміністративного позову в попередньо­му обсязі.

3.        Якщо фізична особа, яка має адміністративну процесу­альну дієздатність і на захист прав, свобод та інтересів якої по­ дано адміністративний позов, не підтримує позовні вимоги, суд залишає позовну заяву без розгляду.

4.         Прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішен­ня питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, скарги за винятковими обставинами, заяви про перегляд рішення за нововиявленнми обставинами має право знайомитися з матеріалами справи в адміністративному суді.

1 Відповідно до ч. 1 коментованої статті, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи, які звертаються до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб, не можуть закінчувати справу примиренням. Це певне обмеження процесуаль­них прав зазначених осіб пов'язане із тим, що вони не є учасни­ками матеріально-правового спору, а отже укласти мирову уго­ду не можуть

1.          Як і ч. 1, ч. 2 коментованої статті встановлює особливості повноважень, органів та осіб, яким законом надано право захи­щати права, свободи та інтереси інших осіб в суді, порівняно із іншими законними представниками, коло яких окреслене ст. 56 КАС України.

Як зазначалось, особи та їх представники у судовому процесі мають низку процесуальних прав, які можна поділити на дис­позитивні та змагальні. Диспозитивні права — це передбачені законом можливості сторони щодо розпорядження предметом заявлених в адміністративній справі вимог. Позивач має такі диспозитивні права: право на звернення до адміністративного ^СУДУ з позовом; зміна у судовому засіданні підстави або предме­та позову; збільшення або зменшення обсягу позовних вимог; відмова від позову повністю або частково; укладення мирової угоди з позивачем, тощо. Відповідач має право подати зустрічний позов; визнати позов повністю або частково; укласти миро­ву угоду з позивачем, тощо.

До змагальних процесуальних прав належать: право знати про час і місце судового розгляду; користуватися правовою до­помогою, право знайомитися з матеріалами справи; давати усні і письмові пояснення, подавати клопотання та заперечення на клопотання іншої сторони тощо. Для доведення своєї позиції перед судом та спростування позиції іншої сторони особи, які беруть участь у справі, а отже, і їх законні представники, ма­ють рівні змагальні права.

Таким чином, законні представники мають всі диспозитивні та змагальні права, якими наділено осіб, яких вони представ­ляють у суді. Органи та особи, зазначені у ст. 60 КАС України, мають такі ж змагальні права, як і особи, яких вони представ­ляють. Але диспозитивні процесуальні права надані цій катего­рій представників не в повному обсязі. Так, відмова органів та осіб, визначених у статті 60 КАС України, від адміністративно­го позову або зміна позовних вимог не позбавляє особу, на за­хист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний по­зов, права вимагати від суду розгляду справи, вирішення адмі­ністративного позову в попередньому обсязі.

3.          Частиною 3 коментованої статті встановлено правило, відповідно до якого у випадку, коли фізична особа, яка має адміні­стративну процесуальну дієздатність і на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, не підтримує по­зовні вимоги, суд залишає позовну заяву без розгляду. Таким чином, суд виходить із того, що особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність, сама вирішує питання про те, пору­шені її суб'єктивні публічні права чи ні, незалежно від того, що на захист її прав і законних інтересів подано адміністративний позов.

4.          Частина 4 коментованої статті закріплює право прокуро­ра, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, скарги за винятковими обставинами, заяви про пере­гляд рішення за нововиявленими обставинами знайомитися з матеріалами справи в адміністративному суді.

Відповідно до Закону України від 5 листопада 1991 р. «Про прокуратуру», з метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріа­лами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії до­кументів, що знаходяться у справі.

Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представ­ництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбачено­му процесуальним законом.

Відповідно до наказу Генеральної прокуратури від 28 жов­тня 1998 р. «Про діяльність прокурорів по представництву ін­тересів громадян і держави у судах» прокуратура повинна ак­тивно використовувати надані законом повноваження щодо участі у розгляді будь-якої справи та вступу у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист прав і законних інтересів громадян та держави. Про намір вступити у розгляд справи, порушеної з ініціативи інших осіб, завчасно повідомля­ти суд.

Стаття 62. Особи, які є іншими учасниками адміністративного процесу