34.Соціальний біхевіоризм

35. Етноцентризм і Культурний релятивізм

Тенденція оцінювати звичаї, норми і цінності інших культур з позиції сприйняття власної культури як центральної називають етноцентризмом (термін введено американським вченим Вільямом Самнером (“Народні звичаї”. 1906).

З погляду соціології, етноцентризм є функціонально доцільним, позаяк він сприяє згуртуванню спільноти. Вияви етноцентризму можна спостерігати у сім’ях, навчальних закладах, фірмах, політичних партіях, релігійних конфесіях та ін. Усвідомлення приналежності до „кращих людей” служить своєрідним „соціальним клеєм”, який скріплює колектив. Жоден народ не зможе розвиватися стійко і стабільно, якщо не буде поважати і підтримувати свої норми, вартості, звичаї. Але етноцентризм може набувати і деструктивних форм, таких як ксенофобія (страх і неприйняття чужих звичаїв), шовінізм (визнання переваги своєї культури, свого народу над іншими культурами і народами).

Культурний релятивізм – оцінка окремого елемента культури (звичаю, норми, вартості) можлива тільки в рамках даної культури (наприклад, багатожонство не може бути прийняте і оцінене в рамках християнської культури).

36.Теорія обміну

Ще одна парадигма сучасної західної соціології - теорія соціального обміну, що розвивається найбільше інтенсивно американськими соціологами Джорджем Хомансом і Пітером Блау. Прагнення (на психологічному рівні) людини до обміну розглядається як фундаментальний початок його діяльності і поведінки. Завдяки обміну в суспільстві мають місце не тільки різні структурні утворення (у тому числі такі складні, як соціальні інститути й організації), але і діють багато механізмів відносин, зокрема, визнання, повагу, схвалення, успіх, дружба, любов і т.д. Таким чином, на основі обміну можна інтерпретувати і пояснювати будь-які прояви соціального життя.

Але при цьому необхідно дотримуватися однієї важливої умови: вони повинні розглядатися в тісному зв'язку із соціальною взаємодією і поведінкою індивідів. Абстрактні процеси і відносини не розглядаються прихильниками теорії обміну під кутом зору соціологічного підходу на тій підставі, що вони (процеси і відносини) "позбавлені" конкретної людини.

Власне кажучи, саме тут, у питанні про дослідження елементарної людської поведінки і його суб'єкта - індивіда - як предмет соціології, і проходить вододіл між парадигмами обміну і структурного функціоналізму, про що постійно пишуть їхні дослідники. Якщо в останньому підкреслюється необхідність вивчення соціальних систем і соціальних структур, а людина передбачається і мислиться лише як абстрактна "начинка" і тієї й інший, то прихильники теорії обміну ставлять перед собою ціль "повернути" людини в соціологію, "забравши" його попередньо з психології.

Тому не випадково цю теорію, і в першу чергу погляди Хоманса як найбільш яскравого її представника і, власне кажучи, засновника, розглядають як напрямок соціальної думки, що з'єднує соціологію і психологію. Про це свідчить і біхевіористське походження теорії обміну, що також завжди підкреслюється дослідниками.

Взаємодія між людьми на такій основі розглядається соціологами як обмін "вигодами", що приносить користь обом сторонам. Обмінні акти розуміються як елементарні соціальні дії, на яких спочивають усі рівні суспільного й індивідуального життя. Відзначимо при цьому, що мова йде не про угоди, зв'язаних з купівлею-продажем, що було б украй примітивним теоретичним тлумаченням соціального обміну. Маються на увазі відносини і взаємодії між людьми, зв'язані із соціальним "присвоєнням" якостей, характеристик, властивостей особистості іншими.