22. Соціологія конфлікту

23. Соціологія М.Вебера

Макс Вебер ( 1864 - 1920) – німецький соціолог, який виявив величезний вплив на сучасну соціологію як в плані методологічному, так і в плані нагромадження соціологічного знання. Його основні праці: «Протестантська етика і дух капіталізму» (1904 - 1905), «Про категорії розуміючої соціології» (1913), «Історія господарства» (1923), «Місто» (1923).

На відміну від Огюста Конта і Еміля Дюркгейма вважав, що закони суспільства є принципово відмінними від законів природи. А тому необхідно розвивати два типи наукового знання – науки про природу (природознавство) і науки про культуру (гуманітарне знання). Соціологія ж – на його думку – перебуває на межі між цими двома сферами і повинна запозичити у природничих дисциплін причинно-наслідкове пояснення дійсності і дотримання точних фактів, а у гуманітарних – метод розуміння і віднесення до цінностей. (Розуміння – вживання у внутрішній світ індивідів, розуміння їх думок і переживань. Вебер вважав особистість основою соціологічного аналізу. Він вважав, що такі складні поняття як держава, релігія, капіталізм можуть бути осмислені тільки на основі аналізу поведінки індивідів. Але як виділити головне, спільне в індивідуальних переживаннях людей? Таким критерієм, згідно Вебера, є «ваднесення до цінностей». Цінності можуть бути теоретичними – істина, політичними – справедливість, моральні – добро, естетичні – краса.і т. ін. Але якщо вони мають значення для всіх досліджуваних субєктів, то вони – надсубєктні, тобто мають абсолютне значення в рамках досліджуваної епохи.).

Головним інструментом пізнання у Макса Вебера виступають «ідеальні типи» Це такі конструкції, схеми соціальної дійсності, які існують в уяві учених. Вони містять її найбільш істотні, типові риси і можуть служити еталоном для порівняння з ними соціальної історичної реальності (Макс Вебер оперував такими ідеальними типами як «капіталізм», «бюрократія», «релігія» і т. ін.).

Порівняно з Карлом Марксом, Макс Вебер надавав набагато меншої ваги класовому конфлікту і впливові економіки на суспільне життя. У книзі «Протестантська етика і дух капіталізму» (1904 - 1905) він виявив взаємозв`язки між соціальною організацією і релігійними вартостями. Віра спонукувала протестантів до самовідданої праці, ощадливості, особистої відповідальності за свій життєвий шлях, Ці якості сприяли розвитку сучасного капіталізму. Капіталізм, на думку Вебера, сформувався і поширився у процесі розвитку науки, сучасної технології і бюрократії та раціоналізації суспільства, тобто його організації згідно з принципами ефективності та на базі технічних знань.

24.Девіантні субкультури

25.Соціологія к.Маркса

Карл Маркс ( 1818 – 1883 ) так само, як і Огюст Конт, вивчав соціальні процеси для того, щоб покращити суспільство, але, на відміну від Конта, для якого головним була соціальна стабільність, Маркс запропонував цілком новий підхід до розуміння суспільства. Його вважають засновником теорії соціального конфлікту.

На відміну від усіх інших соціологів, які виступали за еволюційний шлях реформування суспільства, Карл Маркс обстоював революційний шлях.

Так само як Конт і Дюркгейм, Маркс визнавав історичну роль розподілу праці. Але Конт і Дюркгейм вважали експлуатацію,безробіття, злидні, однобічний розвиток особистості побічними результатами процесу розподілу праці, і передбачали, що ці проблеми будуть поступово усуватися в рамках капіталістичного ладу. Їхня теорія виявилася підтверджена ходом історичного розвитку. Карл Маркс же вважав суперечності капіталізму викликаними класовим антагонізмом (антагонізм – непримиренна суперечність).

Згідно теорії Маркса кожне суспільство поділяється на два класи – експлуататорів (власників засобів виробництва) і експлуатованих ( тих, котрі не мали такої власності). Він виділяв 5 основних суспільно-економічних формацій: первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну і комуністичну. Перехід від однієї до іншої відбувався внаслідок наростання економічних суперечностей в рамках кожної з цих формацій, а вирішувалися ці суперечності внаслідок класової боротьби пригнобленого класу проти експлуататорів: рабів проти рабовласників, кріпаків і залежних селян проти феодалів, пролетарів проти капіталістів. Кожна наступна суспільно-економічна формація є менш репресивна за попередні, а отже – досконаліша за них. Тому Карл Маркс не вбачав у конфліктах зла, а тільки мотор поступу: «Революції – локомотиви історії».

Вплив Маркса на соціологію є відчутним і сьогодні. Хоча його погяд про визначальний вплив на суспільство економічних чинників не тішиться беззастережним схваленням, але більшість соціологів визнає їх дуже важливу роль у суспільному житті.