20.Соціологія релігії

21. Соціологія е. Дюркгайма

Еміль Дюркгейм (1858-1917) – соціолог, засновник французької соціологічної школи, яка розвивалася навколо заснованого Дюркгеймом журнала “Аннали соціології”. Перший професор соціології у Франції ( 1887). Найбільш відомі праці «Правила соціологічного методу» (1895), «Самогубство» (1897).

Будучи духовним послідовником Огюста Конта, Дюркгейм, разом з тим, поділяв далеко не усі його погляди. Вважав, що Конт – проголосивши – не зумів виконати свою ж програму – заснувати вивчення суспільства на науковому фундаменті.

В основі вчення Дюркгейма концепція соціологізму (принцип специфічності і автономності соціальної реальності). Суспільство становить особливу надіндивідуальну реальність, котра поєднує людей в єдине ціле і встанавлює між ними солідарність особливого роду, а тому відмінна від звичайної механічної суми індивідів. Об’єднуючись у групи, люди відразу починають підпорядковуватися правилам і нормам, які Дюркгейм назвав „колективною свідомістю”. Ця особлива соціальна реальність диктує свої установки кожному індивідові у вигляді суспільних очікувань, вимог і принципів моралі.

Соціальні явища, породжені колективними діями індивідів і через це якісно відмінні від того, що відбувається на рівні індивідуальної свідомості, Еміль Дюркгейм назвав «соціальними фактами».

Роль соціальних фактів у поведінці людей учений продемонстрував у своїй книзі „Самогубство”. У ній Дюркгейм доказав, що навіть такий вчинок, яким є самогубство, яке, на перший погляд видається зумовлене суто особистими чинниками, насправді є соціальним фактом – продуктом тих значень, очікувань і угод, які виникають у процесі спілкування людей між собою. Дюркгейм доказав, що індивіди, які мають потужну сітку соціальниз зв’язків є менше схильними до самогубств, ніж індивіди, які слабо пов’язані з життям груп. (атеїсти частіше вдаються до суїцидів, ніж віруючі люди, самотні – частіше, ніж сімейні, військові – частіше ніж цивільні, а під час мирного часу – частіше, ніж під час воєн і революцій). Тобто самогубство більшою мірою характерне для представників одних соціальних груп, ніж для вихідців з інших соціальних груп, а відтак – є явищем соціальним.

Еміль Дюркгейм закликав «Вивчати соціальні факти як речі!», тобто визнавати їх незалежне від дослідника існування і досліджувати їх так само об’єктивно як учені вивчають світ природи.

Центральною проблемою у творчості Дюркгейма була проблема соціальної солідарності, тобто з’ясування того, які ж зв`язки об`єднують людей у суспільство? У властивому для ХІХ століття дусі протиставлення «нового» суспільства «традиційному» він виділяє два типи солідарності, що цементують суспільство: механічна і органічна.

Механічна солідарність відзначається тим, що особистість ніби поглинається колективом. Для такого суспільства характерний високий рівень репресивності і насильства, а також низький рівень розподілу праці і різноманітності індивідів. Еміль Дюркгейм наводить вислів одного антрополога: «хто бачив одного туземця Америки – бачив їх усіх».

Із розвитком суспільства і поглибленням розподілу праці у суспільстві виникає органічна солідарність, яка грунтується на співробітництві і кооперації членів суспільства. Обмін продуктами праці передбачає, що партнери беруть на себе взаємні зобов’язання – це форма соціальної взаємодії. Чим глибшим є розподіл праці у суспільстві – тим більша у ньому різноманітність, тим толерантнішими є люди, тим ширша база для демократії.