Розділ: Основи соціального законодавства

Тема 1. Загальні засади соціального законодавства

1. Поняття соціального законодавства. Права громадян у сфері соціального захисту.

2. Система органів соціального захисту України. Види соціального захисту. Соціальні стандарти та соціальні гарантії.

3. Трудовий та соціальний стаж.

Тема 2. Види державних пенсій і допомог.

1. Загальні засади пенсійного забезпечення. Поняття і види трудових пенсій.

2. Пенсії за віком. Умови призначення пенсій за віком. Розміри пенсій за віком.

3. Пенсії по інвалідності. Умови призначення пенсій по інвалідності. Розміри пенсій по інвалідності. Надбавки до пенсії по інвалідності.

4. Пенсії в разі втрати годувальника. Коло осіб, що мають право на пенсію в разі втрати годувальника. Розмір пенсій в разі втрати годувальника.

5. Соціальні пенсії. Громадяни, що мають право на соціальні пенсії. Розміри соціальних пенсій.

6. Державні допомоги. Допомога по тимчасовій непрацездатності. Допомога по вагітності і пологах. Допомога сім‘ям, що мають дітей. Допомога на поховання.

Конституцією України нашу державу проголошено соціальною і правовою державою. Відповідно до конституційних положень законодавчо закріплені соціальні стандарти, соціальні гарантії та соціальні права людини і громадянина: право на працю, належні, безпечні й здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче прожиткового мінімуму, на соціальний захист, на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування тощо.

Ст. 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Соціальний захист – це система державних гарантій для реалізації прав громадян на працю і допомогу під час безробіття, надання державної допомоги. пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпеченим громадянам і сім’ям, які виховують дітей, матеріальне забезпечення при досягненні пенсійного віку, при тимчасовій або постійній втраті працездатності тощо.

Державні соціальні стандарти – це встановлені законом, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних гарантій.

Державні соціальні гарантії – це встановлені мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлених законом.

Розвиток соціальної сфери та соціальної функції держави сприяли виділенню самостійної галузі права – права соціального захисту або права соціального забезпечення.

Право соціального забезпечення – сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини щодо реалізації, охорони і захисту соціальних прав людини і громадянина.

Основними джерелами права соціального забезпечення є Конституція України, Закони України “Про пенсійне забезпечення” (1991 р.), “Про Пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ” (1992 р.), “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”(1991 р.), “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” (2001 р.), “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (1993 р.), “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям” (2000 р.), “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” (2000 р.), “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам”(2000 р.), “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” (2001 р.), “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” (2001 р.), “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (2003 р.) та інші нормативно-правові акти.

Соціальне забезпечення – це система державних заходів з надання матеріальної та іншої допомоги в разі непрацездатності, старості, інвалідності, втрати годувальника; забезпечення матері і дитини, лікування та реабілітації та в інших випадках, передбачених законом.

Для виникнення у особи права на соціальне забезпечення необхідно наявність соціального ризику.

Соціальний ризик – це визначена і закріплена законом соціально-значимою обставина об’єктивного характеру, з настанням якої громадяни (члени їх сімей) можуть втратити тимчасово або назавжди засоби до існування або потребують додаткового матеріального забезпечення та не можуть самостійно їх уникнути.

Залежно від характеру соціального ризику особа може потребувати тимчасової соціальної допомоги або постійного соціального забезпечення.

Соціальні ризики знаходяться у постійній динаміці, їх зміст та перелік залежать від ступеню розвитку держави, проголошених пріоритетів та цінностей. Сучасний перелік соціальних ризиків, що дають право на соціальне забезпечення визнаний міжнародною спільнотою та закріплений в українському законодавстві.

Соціальні ризики поділяються на індивідуальні (незалежні від місця проживання людини, наприклад: пенсійний вік), соціальні (наприклад: безробіття), професійні (наприклад: професійне захворювання або нещасний випадок на роботі) та публічні (зумовлені стихійними лихами, техногенними катастрофами, військовими, соціальними та іншими конфліктами).

Перелік соціальних ризиків, що закріплений у національному законодавстві:

• старість (пенсійний вік);

• повна, часткова втрата працездатності (інвалідність з загального чи професійного захворювання; травму виробничу чи побутову; дефекти з народження);

• тимчасова втрата працездатності (юридичні факти, що мають наслідком тимчасову непрацездатність: вагітність та пологи; необхідність догляду та виховання малолітніх дітей; необхідність догляду за хворою дитиною, членом сім’ї, дитиною-інвалідом; необхідність догляду за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом, у випадку хвороби матері або особи, яка доглядає дитину; карантин, накладений органами санітарно-епідеміологічної служби; необхідність протезування особи з поміщенням у стаціонар протезно-ортопедичного підприємства);

• безробіття (часткове безробіття). Незалежними від особи обставинами припинення трудового договору або безробіттям є: за згодою сторін; у зв’язку із закінченням строку трудового договору; у зв’язку із призовом або вступом на військову службу; за власним бажанням у разі неможливості продовження роботи, а також невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного договору чи трудового договору; розірвання строкового договору з ініціативи працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором; у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства, перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників; у зв’язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню роботи; у зв’язку із нез’явленням на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючі відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами; внаслідок поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

Часткове безробіття – це вимушене тимчасове скорочення нормальної або встановленої законодавством України тривалості робочого часу, перерва в одержанні заробітку або зменшення його розміру через тимчасове припинення виробництва без припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного характеру.

• втрата годувальника (якщо непрацездатна особа перебувала на повному утриманні померлого чи одержувала від нього допомогу, яка була основним для неї засобом для існування;

• малозабезпеченість (визначається як неспроможність особи чи сім’ї з об’єктивних причин забезпечити власний дохід на рівні прожиткового мінімуму, який встановлений в державі).

За організаційно-правовими формами соціальні ризики можна поділити на: страхові, тобто такі, які забезпечуються в рамках системи загальнообов’язкового соціального страхування (за рахунок страхових внесків працівників та роботодавців) та нестрахові, що забезпечуються в межах системи соціальної державної підтримки (за рахунок коштів бюджетів різних рівнів). Один і той самий соціальний ризик може бути як страховим, так і нестраховим.

Функції соціального забезпечення виконують органи соціального забезпечення.