61.Творчість сучасних поетів та письменників

Серед сучасних письменників та поетів хочеться виділити таких, як Микола Вінграновський (збірка «Атомні прелюди»,1962), Анатолій Дімаров («Гості з Волині»), Анатолій Довидов («Ширшає виднокруг», 1967р.), Всеволод Нестайко («Це було в Києві», 1957), Руденко Микола (—“Син Сонця—Фастон”, “Формула Сонця”). Хочу зупинитися на А. Дімарові. Анатолій Андрійович Дімаров народився 5.05.1922 р. у Миргороді на Полтавщині в учительській сім'ї. Після закінчення середньої школи був мобілізований до армії. Увесь цей життєвий досвід пізніше відбився в його творах. У 1949р. він видав першу збірку оповідань «Гості з Волині». А. Дімаров є автором нарису «Дві Марії» (1951), збірки оповідань та новел «На волинській землі» (1951), «Волинські легенди» (1956), «Через місточок» (1957), повісті «Син капітана» (1958), збірки повістей та оповідань «Жінка з дитиною» (1959), романів «Його сім’я» (1956), «Ідол» (1961), «І будуть люди» (1964). Творчий доробок письменника складає кілька десятків томів. Важливіші з них: «Зінське щеня» (1969), «Містечкові історії» (1983), «На коні і під конем» (1978), «Вершини» (1986). У 1981 р. роман у двох книгах «Біль і гнів» був відзначений Державною премією ім. Т: Шевченка. Письменник, переконує, що війну перемогло саме народне життя. «Болем і гнівом» А. Дімаров стверджує це пристрасно, доконано. Найулюбленішим жанром письменника в роки творчої зрілості стали «історії» — сільські, містечкові, міські. Започатковані вони були збіркою «Зінське щеня» (1969). Головні мотиви творчості Анатолія Дімарова, це — людина у всьому розмаїтті п відносин з оточуючим світом. Навіть за загальним пафосом повісті, що увійшли до «Міських історій», фіксують різні зрізи дійсності: комічні («Роман», «Білі троянди, червоні троянди...»), трагічні («Лунохід і Квазімодо», «Дітям до шістнадцяти», «Симон-різник», «Попіл Клааса»), фантастично-умовні («Крила»). Отже, твори Анатолія Дімарова — багатогранні, різнопланові й, безперечно, не можуть не привернути уваги читача.

20. Балади

Баладами називають багатокуплетні строфічні пісні драматичного змісту з розвинутими сюжетами, що стосуються змалювання життєвих конфліктів з трагічним закінченням, нерідко з елементами фантастики. Баладні сюжети є знаними в усіх народів Європи, значна їх частина належить до так званих мандрівних сюжетів.

Баладна скарбниця укр. народу - одна з найбіл. у світовому фольклорі. Пісні-балади співалися на нашій землі ще за доби Київської Русі в надрах язичницької календарної та родинної обрядностіТа най­кращим періодом створення балад вважається XV - XVIIст., коли баладні сюжети народжувалися в умовах постійної боротьби народу з ханськими та султанськими завойовниками. Виникнення козацтва з його героїчними походами, визвольна війна укр. народу проти шляхтичів-поневолювачів спричинилися до сюжетно-тематичного збагачення балад, створен­ня великого істор. циклу, який продуктивно поповнювався в усі часи аж до наших днів.

За тематичним спрямуванням балади можна розділити на такі групи: іст-ні та соц-но-побутові, про родинні взаємини, про кохання. В іст-ному циклі відображені всі етапи боротьби укр. народу проти зовніш. і внутр. поневолення. Найповніше балади відтворили конфлікти і драми родинного життя: між подружжям, братами й сестрами, батьками і дітьми, невістками, зятями тощо. Серед балад багато творів про кохання та дошлюбні стосунки молодих людей. Жанровою ознакою балади є те, що соціальна дійсність, історичні події пере­даються крізь призму особистих драм і трагедій з позицій устале­них етичних принципів і норм народної моралі.

Балади не втрачають свого пізнавального, виховного і естетич­ного значення і в наші дні. Прийшовши до нас з давнини, вони зба­гачують наші уявлення про минуле українського народу, попов­нюють наше розуміння соціальних і моральних засад людських взаємин, що складалися віками.