49. Становлення нової укр. Літ-ри

На межі XVIII і XIX ст. виникла нова укр. літ-ра, біля колиски якої стояв І. Котляревський. У 1798 році виходять друком перші три частини «Енеїди» Котляревського. Цей факт знаменував собою наступний етап в історії укр. літ-ри: кращі традиції давньої літ-ри були органічно засвоєні новою літ-рою; разом з «Енеїдою» народилася нова літ-ра з живою народною мовою. Розмовною мовою були написані Котл-ким і драматичні твори «Наталка Полтавка» й «Москаль-чарівник» — п'єси, які поклали початок укр. репертуарові аматорського і проф. театрів. Процес становлення нової укр. літ-ри завершується виходом у світ «Кобзаря» Т.Шевченка у 1840 р., що було подією великої мистецької та історичної ваги. Поряд із Т.Шевченком у 50—60-х роках укр. літ-ру збагачують у прозі Марко Вовчок, Анатолій Свидницький, Олекса Стороженко; в поезії — Михайло Петренко, Віктор Забіла, Леонід Глібов, Амвросій Метлинський, Євген Гребінка, Левко Боровиковський. Нова укр. літ-ра принесла нові теми, створила нові образи, покликала до життя нові жанри. Це теми соціальної та нац. неволі, спільної боротьби трудящих проти царату, запроданства частини козацької старшини; образи народних месників, жінки-страдниці, сатиричні образи царів, панів-лібералів; жанри: ліро-епічна поема, віршована байка, балада, соціальна та історична повісті, реалістична драма, водевіль, громадянська та інтимна лірика.

52. Гумор і сатира кв-осн.

Квітка-Основ'яненко є зачинателем ще й гумористично-сатиричного напрямку в укр. прозі. Сюди належать оповідання «От тобі й скарб», «Пархімове снідання», «Підбрехач» і дуже популярний в народі «Салдацький патрет» — твір, спрямований, за свідченням самого автора, проти тих, хто виступав проти укр. мови, нічого в ній не розуміючи. Найкращий із сатиричних творів Квітки — повість «Конотопська відьма», в якій автор викриває і засуджує моральне виродження частини козацької старшини — нащадків колись хоробрих, розумних і талановитих запорожців. Читаєш повість — наче вчувається тобі запитання автора: хіба мають право такі духовно отупілі люди, такі покручі керувати іншими? До чого ж докотиться суспільство, коли терпітиме їх? «Найпряміше, найблагородніше моє прагнення,— писав Квітка,— показати, від чого у нас зло». «Конотопська відьма» та інші сатирично-гумористичні твори є свідченням того, що письменник здійснив свою мету.

63. Народні перекази та легенди

Серед прозових жанрів фольклору легенди та перекази дуже продуктивні, особливо їхні усні варіанти, де фігурують події й факти громадського значення. Обидва жанри призначені для збереження в народній пам'яті й передачі майбутнім поколінням даних про історичне минуле. Вони покликані також пояснити причини виникнення різних явищ природи і подій, їхню суть, зафіксувати народні уявлення про це у наших пращурів. Тому їх відносять до позаказкової прози, хоч не виключають присутності в них повчально-педагогічних моментів.

Жанри ці дуже споріднені. Межі між ними існують тільки уявні, що визначаються лише ставленням оповідача до дійсності та мірою достовірності її зображення. Домінантою переказу є реальність, істинність, логіка можливого; у легендах допускається вигадане, фантастичне, неймовірне.

Перекази відображають життєві факти шляхом переповідання почутого (звідси й назва жанру). Першоосновою в них має бути свідчення про спогади очевидців. При передачі інформації з уст в уста вона набирає нового емоційного забарвлення, проте реальність фактів має бути непорушною.

Легенди ближчі до казок своїм незвичайним, дивовижним в органічній єдності з реальним. За допомогою домислу та вигадки незрозумілі природні явища чи суспільні події витлумачуються через надприродне (міфічне), але з установкою на достовірність.

У залежності від змісту й походження легенди і перекази розподіляються на міфологічні, антропоморфічні, апокрифічні, топонімічні, історико-героїчні, соціально-побутові. Часто вони мають подвійну насиченість. Це стосується, насамперед, історичних легенд.

У переказах і легендах зливаються воєдино пізнавальний та. етично-дидактичний аспекти. Ці твори завжди несуть в собі ідеї гуманності, соціальної справедливості, здорової етики. Вони вчать бережливого ставлення до природи, високої моралі в людських відносинах. В історико-героїчних творах сильні патріотичні мотиви. Все це викликає до них інтерес в різні періоди життя народу.