55.Іван вишенський

Іван Вишенський народився в середині XVI ст. в містечку Судова Вишня на Львівщині в родині міщан. І. Вишенський постригся в ченці і жив деякий час в Уневському монастирі. Десь у 80-х роках XVI ст. він залишив батьківщину й вирушив на Афон (у Греції). У 1599—1600 pp. І. Вишенський переписав частину своїх ' творів у «Книжку», збирався надрукувати її в Острозі. І хоча книга не була опублікована, його твори розійшлися по Україні в списках. Протягом 1604—1606 pp. І. Вишенський відвідав Україну. У цей час він написав «Послание к старице Домникии», послання до І. Княгиницького (1610), кілька творів: «Зачапка мудраго латын-ника з глупым русином», «Позорище мысленное», «Послание Львовскому братству» та ін. Письменницька діяльність Вишенського тривала понад двадцять п'ять років. Він є автором багатьох послань та діалогів: «Виявлення дия-вола-світодержця»; «Благочестивому князю Василю» (Послання до князя Василя Острозького); «Порада»; «Послання до всіх взагалі, хто в Лядській землі мешкає»; але найвідомішим € «Послання до єпископів» («Вельможним їх милостям панам арцибіс-купу Михайлу і біскупам Потію, Кирилу, Монтію, Деонисію, і Григорку...», де полеміст виступив проти Брестської унії, заявивши, що її організатори керувалися лише власними інтересами й бажанням рівності у визискуванні православного селянства нарівні з панами-католиками. Основна ідея творів Вишенського — ідея соціальної рівності. Він доводив, що люди є рівними від природи: їхні тіла складаються з єдиної субстанції, королі та царі «толко властію сродство людське превосходять, а плотію і кровію і смертію всім ровни суть». У зв'язку з цим він осуджував різні форми феодального гніту. Вишенський висував ідею соборності, суть якої полягає в тому, щоб жити, «соборно один одного ісправляючи, а не одному над всіма володіти». В основі соборності лежить ідея соціальної рівності. У контексті ідеї соборності Іван Вишенський критикував світську владу, далеку від ідеалів раннього християнства. Він наголошував, що, одержавши владу від Бога, правитель не може користуватися нею на власний розсуд, чинити свавілля, бо це є грубим порушенням Божих настанов про рівність. Бог дав владу для того, щоб утверджувати закон і справедливість, а не чинити свавілля.

34.Творчість сучасних поетів та письменників

Серед сучасних письменників та поетів хочеться виділити таких, як Микола Вінграновський (збірка «Атомні прелюди»,1962), Анатолій Дімаров («Гості з Волині»), Анатолій Довидов («Ширшає виднокруг», 1967р.), Всеволод Нестайко («Це було в Києві», 1957), Руденко Микола (—“Син Сонця—Фастон”, “Формула Сонця”). Хочу зупинитися на А. Дімарові. Анатолій Андрійович Дімаров народився 5.05.1922 р. у Миргороді на Полтавщині в учительській сім'ї. Після закінчення середньої школи був мобілізований до армії. Увесь цей життєвий досвід пізніше відбився в його творах. У 1949р. він видав першу збірку оповідань «Гості з Волині». А. Дімаров є автором нарису «Дві Марії» (1951), збірки оповідань та новел «На волинській землі» (1951), «Волинські легенди» (1956), «Через місточок» (1957), повісті «Син капітана» (1958), збірки повістей та оповідань «Жінка з дитиною» (1959), романів «Його сім’я» (1956), «Ідол» (1961), «І будуть люди» (1964). Творчий доробок письменника складає кілька десятків томів. Важливіші з них: «Зінське щеня» (1969), «Містечкові історії» (1983), «На коні і під конем» (1978), «Вершини» (1986). У 1981 р. роман у двох книгах «Біль і гнів» був відзначений Державною премією ім. Т: Шевченка. Письменник, переконує, що війну перемогло саме народне життя. «Болем і гнівом» А. Дімаров стверджує це пристрасно, доконано. Найулюбленішим жанром письменника в роки творчої зрілості стали «історії» — сільські, містечкові, міські. Започатковані вони були збіркою «Зінське щеня» (1969). Головні мотиви творчості Анатолія Дімарова, це — людина у всьому розмаїтті п відносин з оточуючим світом. Навіть за загальним пафосом повісті, що увійшли до «Міських історій», фіксують різні зрізи дійсності: комічні («Роман», «Білі троянди, червоні троянди...»), трагічні («Лунохід і Квазімодо», «Дітям до шістнадцяти», «Симон-різник», «Попіл Клааса»), фантастично-умовні («Крила»). Отже, твори Анатолія Дімарова — багатогранні, різнопланові й, безперечно, не можуть не привернути уваги читача.