30. Проза. Прозаїки 70-90 р 19 ст.

Продовжуючи традиції епічної творчості Григорія Кв.-Основ’яненка, Т.Шевченка, М.Вовчка, П. Куліша, Олекси Стороженка, укр. прозаїки 70 — 90-х років XIX ст. збагатили літ-ру і в ідейно-тематичному, і в жанровому та стильовому плані.

Як і в попередні періоди розвитку нової укр. літ-ри — дошевченківський і шевченківський, центральною темою прози залишається селянська.

Іван Н.-Левицький, П.Мирний, Олександр Кониський, І.Франко, Борис Грінченко показували не тільки закріпачене, а й пореформене укр. село, пролетаризацію селянства.

У сферу художніх спостережень письм-ів поступово входить життя інших соц. груп — міщанства, чиновництва, вчительства, офіцерства. Життя цих верств було легше висвітлювати західноукр. белетристам, де не було офіційних заборон щодо таких тем. І.Франко осуджує антинародну суть тих освічених за народний кошт урядовців, які, підлабузнюючись до властей, догоджаючи сильним експлуататорського суспільства, дбали тільки про власну кишеню. Східноукр. прозаїки намагаються створити позитивний образ молодого інтелігента («Хмари» Івана Н.-Левицького, «Семен Жук і його родичі», «Юрій Горовенко» Олександра Кониського, «На розпутті» Бориса Грінченка). Разом з тим з їхніх творів правдиво поставали і ситуації, пов'язані з крахом світлих ідеалів культурників. Укр. проза збагачується жанрово. Поряд з оповіданням, з'являється новела з її стрімкими, часто несподіваними сюжетними поворотами. Жанрові різновиди характеризують повість. Тільки в творчості Івана Н.-Левицького виділяються повісті родинно-побутова («Кайдашева сім'я») і соціально-побутова («Бурлачка»). З'являються повісті ідеологічно-проблемні. На якісно вищий рівень підноситься романна проза та ін.

44. Драматургія л. Українки

Драматургія Лесі Українки — феноменальне явище в укр. літ-рі: вона вражає новизною тем, гостротою соц-но-псих-них конфліктів, філос. узагальненнями, поетичною красою, культурою вірша. За ідейно-художніми якостями, за рівнем мистецької досконалості вона є одним з найвагоміших здобутків всесвітньої драматургії. З іменем Л.Українки пов'язаний розквіт драматичної поеми в нашій літ-рі. Цей жанр приваблював письменницю можливістю порушувати гострі суспільно-політичні, морально-етичні проблеми у формі словесних поєдинків між носіями альтернативних поглядів, прихильниками радикальних чи консервативних ідей. Однією з перших спроб Лесі Українки у цьому жанрі стала лірико-драматична поема «Одержима» (1901), написана на основі євангельського мотиву — вчення Ісуса Христа про любов до ближнього, незважаючи на те, чи він друг, чи ворог. Тема антагоністичного протистояння позитивного героя, який обстоює правду, підносить дух переможених і збайдужілої юрби, єднає «Одержиму» з двома іншими творами цього жанру, написаними в цей час також на основі подій стародавньої історії східних народів.Так, у драматичних поемах «Вавилонський полон» (1903) і «На руїнах» (1904) Леся Українка по-новому, осмислює події, пов'язані із загибеллю Стародавньої Іудеї її завоювання Вавилоном. Доба раннього християнства відбивається у драматичній поемі «В катакомбах» (1905), де вже на фактах з життя переслідуваних імператорським Римом прихильників нової віри осуджується рабський дух, котрий сковує порив до свободи.