65. Загальна хар-ка давної літ.

Розквіт давньої укр. літ-ри припадає на 2-гу пол. XVII і XVIII ст. Але вже з серед. XVI ст. почався період великого піднесення укр.ї літ-ри, чому активно сприяв розвиток братств, шкіл, друкарень, наук гуманітарного і природничого циклу. Наша давня худ. літ-ра розвивається у взаємозв'язках з малярством, музикою, архітектурою та ін. видами мистецтва. У літ-ру приходять обдаровані особистості з різних станів. Найбільші художні досягнення цього часу — твори полум'яних полемістів Мелетія Смотрицького та Івана Вишенського і великого філософа Григорія Сковороди, бо саме вони перетворили укр. літ-ру на дієву суспільну силу, на зброю нашого народу проти зросійщення, покатоличення і спольщення, за піднесення національної свідомості і гідності.

Переважна частина творів укр. письменників своєчасно не була надрукованою (ні твори Вишенського і Сковороди, ні козацькі літописи, ні більшість інтермедій тощо), що загальмувало літ-ний процес, негативно відбилося на всьому духовному житті українців. Вільним виразником справжніх дум і сподівань народу, його поглядів був фольклор. У думах, історичних піснях, ліричній поезії виявилася творча сила народу, його соціальні, національні й естетичні ідеали. Ця двоєдиність тодішнього літературного життя — літ-ри книжної й усної в їх взаємозв'язках — хар-на риса нашого давнього письменства. Завдяки подвижництву письменників та безіменних творців фольклору наша література вийшла на магістральні шляхи народності й правдивого, критичного зображення життя.

53. Корифеї укр. Драматургії та театру

З ім'ям М. Кропивницького пов'язані створення українського професіонального театру й наступний етап розвитку реалістичної драматургії.

Марко Лукич Кропивницький народився 7 травня 1840р. в с. Бежбайраки на Херсонщині. Під враженням однієї з перекладних мелодрам, побачених у київському театрі, він пише п'єсу "Микита Старостенко". То був твір недосвідченого автора (згодом він сам критично оцінив цю спробу). Тепер вона відома у варіанті, який зазнав численних ґрунтовних авторських доробок. У 1871р. Кропивницький перейшов у професіональні актори, погодившись працювати у трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти років роботи в російських театральних трупах він набув величезного сценічного досвіду, глибоко вивчив специфіку й закони театрального мистецтва, виробив свої творчі принципи, розуміння місця театру в житті суспільства. У 1882р. він організовує свою трупу, яка приблизно через рік зливається з трупою М. Старицького, де Кропивницький стає провідним режисером. Починається нова епоха в історії українського професійного театру, на сцені якого виступали, визначаючи його творче обличчя, М. Заньковецька, М. Садовський, а дещо пізніше - М. Садовська-Барілотті, Г. Затиркевич-Карпинська, П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий. Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840 року в селі Кліщинцях, Золотоніського повіту, на Полтавщині, в небагатій дворянській сім'ї. На початку сімдесятих років М. Старицький разом з

М. Лисенком влаштовує кілька літературних вечорів, а потім організовує український аматорський драматичний гурток, вистави якого з великим успіхом ідуть спершу на домашній сцені, а згодом у київському міському театру. Для цього гуртка Старицький написав оперети “Чорноморці” та “Різдвяна ніч”, яка пізніше була поширена і перероблена на оперу, а також оригінальний водевіль “Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка”. З літа 1883 року на чолі першої української трупи став М. Старицький, який вклав в організацію української театральної справи великі кошти. Карпенко-Карий створив найзвичніші художні цінності в українській драматургії ХІХ – початку ХХ ст. Народився Іван Карпович Тобілевич 29 вересня 1845 р. в селі Арсенівка поблизу Єлисаветграда. Карпенко-Карий написав такі п’єси, як “Розумний і дурень” у 1885 р., “Наймичка” в 1885 р., “Сто тисяч” 1890 р., “Хазяїн” 1900 р. – цим п’єсам притаманне не просто збільшення економічних масштабів їх діяльності, і здирства, вона ще яскравіше виявляє людську дрібність, а то й нікчемність, духовну порожнечу. Заньковецька Марія видатна драматична акторка і громадська діячка родом з Чернігівщини, з поміщицької родини, вчи-лася в чернігівському пансіоні Осовської і в консерваторії в Гельсінкі. На сцені з 1882 в трупі Кропивницького (дебютувала в Єлисаветграді в ролі На-талки – Полтавки), 1883 в трупі М. Старицького, потім М. Садовського і П. Сакса ганського, 1886 знову у Кропивницького в Петербурзі і Москві (1887).