5.11. Практичне значення кримінологічного аналізу особи злочинця

Кримінологічне дослідження особи злочинця має важливе значення не тільки для розвитку кримінологічної науки, а й для практичної діяльності правоохоронних органів. У прак­тичній діяльності з профілактики злочинності, розкриття та роз­слідування злочинів, призначення й виконання покарання, взяття до уваги особистісного фактора відіграє майже вирішальну роль, що проявляється в таких основних напрямках:

1. у статистичному аналізі злочинності за особою злочинця;

2. при проведенні профілактичних заходів;

3. при встановленні причин й умов, які сприяли вчиненню злочину та вивченню особи підозрюваного й обвинуваченого під час досудового слідства кримінальної справи;

4. у діяльності судів при призначенні покарання;

5. у діяльності працівників кримінально-виконавчої системи під час відбування засудженими покарання;

6. в оперативно-розшуковій діяльності⁵⁷.

За допомогою статистичного аналізу злочинності можна створити узагальнений кримінологічний портрет сучасних злочинців. Сучасний злочинець - це молода людина з низьким рівнем освіти та соціального статусу, зазвичай, неодружена або розлучена, що не займається суспільно корисною діяль­ністю, переважно, вчиняє злочин у складі групи.

При вирішенні завдань профілактики доцільно застосову­вати типологічний метод вивчення особи. На основі визначення типу особи та її основних характеристик добирають відповідні профілактичні заходи, що застосовують до конкретної особи.

Відомості про особу злочинця відіграють важливу роль в ході досудового слідства, виявленні причин й умов вчинення злочину (ст. 23 КПК України) та застосуванні заходів щодо їх усунення. Встановлення відомостей про факти, що характеризують особу обвинуваченого (підозрюваного), належить до обставин, які стосу­ються предмета доказування в будь-якій кримінальній справі.

⁵⁷ Криминология. Учебник для юридических вузов /Под ред. проф. В. Н. Бурлакова, проф., академика В. П. Сальникова. - СПб.: Санкт-Петербургская академия МВД России, 1998. - С. 138.

96

97

Ґрунтовне вивчення та взяття до уваги психологічних особливо­стей особи обвинуваченого в процесі досудового слідства надає слідчому можливість передбачити позицію обвинуваченого в процесі розслідування справи, спрогнозувати поведінку об­винуваченого під час проведення якоїсь із слідчих дій і, згідно з цим, обрати правильну тактику як розслідування загалом, так і тактику здійснення певних слідчих дій, що, своєю чергою, сприяє швидкому й повному розкриттю злочинів, забезпеченню принципу всебічного, повного й об'єктивного встановлення істини у справі.

Важливу роль особа винного відіграє також при призначенні судами законного й обґрунтованого покарання. Багато об­ставин, які характеризують особу злочинця (вік, осудність, попередня судимість, службове становище тощо), законо­давець відносить до ознак складу злочину. Необхідність взяття до уваги особи винного при призначенні покарання законо­давець відносить до загальних основ призначення покарання (ст. 65 КК України). Ступінь вини й індивідуалізація покарання за­лежать від пом'якшувальних (ст. 66 КК України) чи обтяжу-вальних (ст. 67 КК України) відповідальність обставин. Можливість застосування до винного більш м'якого покарання, ніж передбачене законом, законодавець також пов'язує з особою винного (ст. 69 КК України). Кримінологічні дані про особу злочин­ця допомагають правильно вирішити питання про її звільнення від покарання та його відбування (статті 74-87 КК України), про заміну кримінального покарання примусовими заходами виховного характеру (ст. 97 КК України) тощо.

Однією з цілей покарання є перевиховання та ресоціаліза-ція засуджених, що передбачає копіткий і тривалий процес здійснення впливу на особу засудженого. Досягти дієвих успіхів у цій сфері можливо лише тоді, коли перевиховання та ре-соціалізація засуджених ґрунтуватимуться на індивідуалізації застосовуваних до них заходів виправно-трудового впливу з обов'язковим зважанням на особливості та риси особи засудже­ного. Без взяття до уваги цього фактора не слід також сподіва­тися на позитивні результати профілактичної діяльності з особа­ми, що мають антисоціальну налаштованість, а також з особами, звільненими з місць позбавлення волі, з метою запобігання

ич иненню нових злочинів і забезпечення їх швидкої та повної адаптації в суспільстві після звільнення.

Останнім часом у діяльності правоохоронних органів дедалі ширше застосовується метод формування психологічного порт­рета розшукуваного злочинця, котрий ґрунтується на тому, що при вчиненні злочинів, насамперед, сексуального характеру, проявляється психологія та психопатологія злочинця.

5.12. Співвідношення соціального та біологіч­ного в особі злочинця

У вченні про особу злочинця принциповим є питання про роль біологічних факторів у злочинній поведінці. Ця проблема до кінця не вирішена й різними кримінологами трактується по-різному.

Розглядаючи злочин як акт вибіркової людської по­ведінки, що регулюється соціальними законами, необ­хідно визнати соціальну зумовленість не тільки його змісту, але і його походження. Визнання соціальної природи злочин­ності та її причин не означає, що відкидається бодай якийсь уплив біологічних властивостей людини на її поведінку й, зокрема, на вчинення різних злочинів. У структурі будь-якої особистості біологічні властивості є необхідним компонентом.

Біологія людини - це і будова її тіла, і функції внутрішніх органів, і деякі психічні процеси; здоров'я та хвороби; потреби й можливості в певній сфері, нарешті, безліч зв'язків з навколиш­нім середовищем (їжа, одяг), без яких людина існувати не може.

Із погляду представників соціологічного напряму, відмінність злочинної поведінки від правомірної полягає в її спрямованості, цілях і системі мотивів. Злочинцям притаманні потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, погляди зовсім іншого характеру, ніж законо­слухняним громадянам. Вольові фізичні характеристики можуть сприяти чи перешкоджати вчиненню злочинів, проте за їх допо­могою неможливо визначити, чому саме вчинено злочин.

Отже, предметом кримінологічного вивчення, що допоможе відповісти на питання про причини злочинної поведінки, по­винна бути така система особистісних характеристик, які законо­мірно виявляються в ній:

• сфера потреб і мотивації (потреби, інтереси, мотивація);

98

99

7

• ціннісно-нормативна сфера свідомості особи (погляди, установки, переконання, ціннісні орієнтації, спрямованість особи);

• соціальні позиції особи з відповідними соціальними нормами;

• діяльність особи, що має значення в соціальному, мораль­ному та правовому аспектах, її місце та роль у цій діяльності.

Представники цього напряму не заперечують можливостей упливу на злочинну поведінку психічних аномалій особи. Проте, на їхню думку, власне психічні аномалії, здебільшого, не успадко­вуються, а набуваються, тобто мають соціально зумовлене походження внаслідок упливу сім'ї, форм виховання, ситуації в колективі тощо. Вони вважають, що в боротьбі зі злочин­ністю осіб, які мають психічні аномалії, необхідно вживати за­ходів як правового, так і медичного характеру⁵*.

Біологічна природа людини не може орієнтуватися на норми права, оскільки вони мають не біологічний, а соціальний характер.

Від біологічних особливостей, насамперед, залежить те, що візьме особа від навколишнього середовища, які громадські відносини ввійдуть до її структури. Інакше кажучи, природа наділяє людей ніби своєрідним фільтром, через який не кожний соціальний фактор може пройти. Біологічне постає як об­ставина, під упливом якої формується система суспільних відносин, які складають сутність особистості.

Генетичні й інші біологічні, фізіологічні відхилення, звичайно, певною мірою впливають на поведінку людини. Це безперечний факт, який, однак, вимагає правильного тлумачення. Отож вказані негативні особливості, що не ви­ключають осудності особи, є соціально зумовленими, їхній характер залежить від соціальних факторів, адже особистість формується під провідним упливом соціального середовища.

Соціально-біологічні ознаки в криміногенній детермі­нації є не причинами й умовами злочинності взагалі, а також окремих її видав, а умовами (не причинами) деяких насильницьких злочинів, злочинів неповнолітніх, дезадаптивних злочинш і низки необережних злочинів, пов'язаних з використанням техніїш. Якщо ці ознаки стали безпосередньою причиною суспільно небезпечної

⁵⁸ Александров Ю. В., Гель А. П., Семаков Г. С. Кримінологія: Курс лекцій. - К.: МАУП, 2002. - С. 80.

поведінки, то йдеться про неосудну поведшку, що виключає зло­чинність і кримінальну караність⁵⁹.

Соціальне - це не що інше, як особливо організоване біо­логічне, а особа людини формується під упливом двох потоків інформації - соціальної та генетичної, - що діють одночасно. Генетично успадковується темперамент, від якого значно за­лежить характер людини, зокрема, така його особливість, як залежність поведінки від зовнішнього впливу. Успадковує людина й інтелектуальні та інші здібності, талант, обдаро­ваність. Підструктура біологічно зумовлених рис особи - тем­пераменту, здібностей, типу нервової системи, а також пато­логії психіки - бере дійову участь у процесі саморегуляції, а іноді навіть є визначальною. Деякі види психопатії за певних умов визначають протиправну поведінку особи, а патологічні відхилення психіки зумовлюють підвищений ризик насиль­ницьких посягань на життя, здоров'я, честь і гідність інших.

Успадковується також фізична організація індивіда, що має важливе, а іноді вирішальне значення для формування особи злочинця. Крім того, життя наводить приклади природженої схильності до вчинення злочинів - це випадки вчинення злочинів неповнолітніми в ранньому віці, коли стверджувати про вплив соціального середовища недоцільно. Спосте­рігається підвищена кримінальна активність серед певних національних груп (мігрантів з Кавказу, Середньої Азії, циган) на теренах колишнього СРСР, негрів та іммігрантів з країн Латинської Америки у США, що неможливо пояснити виключно соціальними факторами. Проте ця тема залишається практично недослідженою через побоювання звинувачень у расизмі⁶⁰.

Отже, соціальне та біологічне в людині не суперечать одне одному, тим паче не є взаємно виключеними, а перебувають у взаємодії та взаємозв'язку.

⁵⁹ Кримінологія: Загальна та Особлива частини: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. навч. закладів / І. М. Даньшин, В. В. Голіна, О. Г. Кальман, О. В. Лисодєд; За ред. проф. І. М. Дань- шина. - X.: Право, 2003. - С. 73.

⁶⁰ Зелінський А. Ф. Кримінологія. Навчальний посібник. - X.: Рубікон, 2000. - С. 58-56.

100

101