Тема 13. Кримінологічна характери­стика та запобігання рецидив­ній злочинності

13.1. Поняття рецидивної злочинності та її стан

Рецидивна злочинність, загалом, є сукупністю злочинів, учинених рецидивістами. Термін "рецидив" розуміється в різних значеннях: як кримінально-правовий, кримінологіч­ний, пенітенціарний.

Кримінально- правовий рецидив охоплює випадки вчинення повторного умисного злочину особами, що мають непогашену у встановленому законом порядку судимість за вчинення умис­ного злочину.

Кримінологічний рецидив передбачає вчинення особою повторного злочину незалежно від наявності судимості після її засудження чи іншого впливу кримінально-правового характеру.

Кримінологічний рецидив ґрунтується на факті неодно­разовості вчинення злочинного діяння й охоплює злочин, учинений особами:

• зі знятою чи погашеною судимістю;

• які мають судимість;

• що відбувають кримінальні покарання;

• до яких за раніше вчинений злочин покарання не застосо­вувалося з різних причин.

Пенітенціарний рецидив — учинення нового злочину особами, котрі відбувають покарання у виді позбавлення волі, або повторне засудження особи до покарання у виді позбав­лення волі.

За кількістю раніше вчинених злочинів виділяють:

• простий (одноразовий) рецидив — учинення двох злочинів;

• складний (багаторазовий) рецидив -учинення трьох і біль­шої кількості злочинів.

Співвідношення одноразового та багаторазового рецидивів характеризується стійкою залежністю: частка вдруге засуджених у 2,5-3 рази більша від частки засуджених утретє, частка остан­ніх у стільки ж разів більша, ніж засуджених у четвертий раз.

За однорідністю злочинів розрізняють загальний і спеціальний рецидиви. Загальний рецидив - це повторне вчи--нення різнорідних злочинів. Спеціальний рецидив характеризується повторним учиненням однорідних або то­тожних злочинів. Серед форм спеціального рецидиву виділя­ють рецидив умисних та рецидив необережних злочинів.

Для структури рецидиву за видом злочинів характерна пере­вага корисливих і корисливо-насильницьких злочинів. Питома вага таких злочинів - дві третини усієї рецидивної злочинності.

Питома вага групової злочинності у структурі рецидиву мен­ша, ніж у структурі злочинності загалом (відповідно 20 % і 30 %).

Динаміка рецидивної злочинності свідчить про неухильне її зростання. Погіршення стану та несприятливий прогноз ре­цидивної злочинності значною мірою зумовлені вкрай негатив­ними тенденціями в кримінально-виконавчій системі України.

У 2004 р. було зареєстровано злочинів, які вчиняються рецидивістами:

• за всіма видами спрямованості - 85 293;

• загальнокримінальної спрямованості - 83 413;

• тяжких й особливо тяжких - 44 423;

• бандитизм — 25;

• умисне вбивство та замах -1016, із них:

• учинених на замовлення - 1;

• із застосуванням вогнепальної зброї - 27;

• умисне тяжке тілесне ушкодження - 1016;

• зґвалтування - 260;

• розбій - 1946;

• грабіж- 5210;

• шахрайство -1895;

• вимагання - 300;

• хуліганство - 1696;

• крадіжка приватного майна-41098, з них із квартир- 11565;

• незаконне заволодіння транспортними засобами -1231;

• дорожньо-транспортні пригоди зі смертельними наслід­ками - 52;

• незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами чи вибуховими речовинами - 2280¹⁰³

'⁰³ Експрес-інформація про стан злочинності в Україні за 2004 рік. -К.: МВС України. Департамент інформаційних технологій, 2005.

216

217

13.2. Особа рецидивіста

Більшість рецидивістів уперше стають на шлях злочинів у неповнолітньому віці чи в перші роки після настання повно­ліття.

Існує залежність між віковим початком злочинної кар'єри та подальшим рецидивом. Чим раніше неповнолітній стає на шлях учинення злочинів, тим інтенсивиішим і небезпеч­нішим буде його рецидив згодом. Близько 70 % рецидивістів учинили свій перший злочин у віці до 18 років. Чим старша людина за віком при вчиненні злочину, тим менша ймовірність рецидиву. У зрілому віці майже ніхто вперше не починає реци­дивну біографію, а рецидивісти в цьому віці вчиняють пере­важно менш небезпечні злочини.

Питома вага жінок серед рецидивістів у три-п'ять разів менша, ніж у чоловіків.

У рецидивісток криміногенні якості проявляються гострі­ше, ніж у рецидивістів-чоловіків, що пов'язане з рівнем алко­голізації, багаторазовістю судимостей, втратою суспільно корисних зв'язків, безпритульністю, моральною деградацією тощо. Громадська думка традиційно більш нетерпимо ставиться до засуджених жінок, аніж до засуджених чоловіків, що при­зводить до відчуження їх від усталених побутових і трудових взаємин, доброзичливого людського спілкування.

Порівняно зі злочинцями, котрі вчинили злочин уперше, типовою рисою рецидивістів є подальше ослаблення чи повне припинення трудової діяльності. Понад 80 % рецидивістів -це особи без визначеного роду занять. Частка безробітних і тих, які не вчаться, серед засуджених становить 57 %.

За рівнем освіти серед рецидивістів більше осіб з почат­ковою та незакінченою середньою освітою і найменше осіб з вищою освітою порівняно зі злочинцями-нерецидивістами. Частка осіб, які мають більше, ніж базову середню освіту, серед рецидивістів у два рази нижча, ніж серед осіб, які вперше вчинили злочин. Особи, що стали на шлях рецидиву, не бачать сенсу в підвищенні рівня культури, їх важко залучити до на­вчання в період відбування покарання.

Для емоційно-вольових характеристик особи рецидивіста типовими є різного ступеня: агресивність і жорстокість; нестриманість, неадекватність та примітивізм емоційних ре-

акцій; авторитарність і завищена самооцінка; холодність до пере­живань інших; схильність до помсти; вразливість.

У певної частини рецидивістів істотну роль у злочинній діяль­ності відіграє слабка воля та нездатність розірвати негативні зв'язки у злочинному середовищі.

Патологія психіки, що не виключає осудності, простежується в 15-20 % рецидивістів, а у тих, хто вчинив убивства, - до 40 %.

13.3. Типологія особи рецидивіста

Типи рецидивістів за ступенем суспільної небезпечності¹⁰⁴:

• ситуативний;

• злісний;

• спеціальний (багаторазовий, що постійно підвищує свій професійний рівень);

• особливо злісний.

Для ситуативного рецидивіста характерними є слабка воля та нездатність самому вирішувати власну долю, відмови­тися від злочинів. Унаслідок такої психологічної нестійкості криміногенна ситуація знову втягує його в злочинну діяльність. Тип злісного рецидивіста відрізняється за ознакою багато­разовості й особливо поширений серед молодих рецидивістів. На відміну від ситуативного рецидивіста, він свідомо обирає зло­чинну кар'єру. Пишається судимостями та прагне зайняти високе місце в ієрархічній градації злочинного середовища.

Багаторазовий рецидивіст (кримінально цілеспрямова­ний тип), який спеціалізується на одному з видів злочинів, у перспективі може стати професіональним злочинцем. Такі рецидивісти частіше спеціалізуються на кишенькових крадіж­ках, торгових, фінансових, квартирних шахрайствах, фальшиво-монетництві, крадіжках автотранспорту, останнім часом - і на за­мовних убивствах, участі в незаконному обігові наркотиків, зброї тощо.

Особливо злісний рецидивіст за кримінологічною характеристикою - це особа, що була двічі та більше разів за­суджена за умисні, тяжкі й особливо тяжкі злочини. Саме при вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів рециди-

¹⁰⁴ Зелинский А. Ф. Рецидив преступлений и личность рециди-виста. - Волгоград, 1980.

218

219

вісти в найвищому ступені проявляють риси особливо злісного рецидиву: культ насилля та жорстокості, авторитаризму й его­центризму, ненависті до працівників правоохоронної системи та повного нехтування правовими нормами.

Нестійкий тип - особа, що не в силах визначитися з іншою лінією поведінки, крім злочинної.

Маніакальний тип - особа, що вчиняє злочини знову й знову внаслідок психопатологічних процесів.

Маргінальний тип - суспільно занедбана особа, що пере­буває в алкогольній або наркотичній залежності, не має сім'ї, житла, роботи тощо.

13.4. Причини й умови рецидивної злочин­ності

Специфічні для рецидивної злочинності криміногенні фактори можна класифікувати на три групи детермінант:

1. пов'язані з недоліками дізнання, слідства та суду;

2. зумовлені недоліками та порушеннями процесу виконання покарань;

3. пов'язані з постпенітенціарним періодом, тобто після відбуття засудженим покарання.

Порушення процесуальних термінів розслідування та розгляду кримінальних справ призводить до неприпусти­мого переповнення слідчих ізоляторів (СІЗО). У них утриму­ється на 70 % осіб більше, ніж визначено законодавством нашої держави та міжнародними нормами, зокрема, Мінімальними стандартними правилами поводження з ув'язненими 1955 р. Це є грубим порушенням принципу гуманізму та сприяє рецидивові. У переповнених СІЗО відбувається навчання суб-культурі злочинного середовища, встановлюються нові кримі­нальні зв'язки, створюється благодатний ґрунт для агресивної конфліктності, жорстокості тощо.

Найбільш вагомі в системі рецидиво-небезпечних причин й умов - порушення законності при виконанні по­карання у виді позбавлення волі.

Загалом криміногенна ситуація в колоніях несприятлива: зростає підтримка засуджених осіб, які перебувають на волі (рецидивістами, представниками організованої злочинності), відроджуються злодійські традиції та ін. Матеріальна база

установ, які виконують покарання у виді позбавлення волі, в сучасній України потребує термінової фінансової підтримки. Наступна група причин й умов рецидивної злочинності -постпенітенціарна поведінка особи в період після відбуття покарання. Вчиненню рецидивних злочинів у перший рік після звільнення з місць позбавлення волі сприяють помилки судів та адміністрацій установ виконання покарань у практиці умовно-дострокового звільнення засуджених, неефективність системи їхньої адаптації та реабілітації, недоліки адміністративного на­гляду, недосконалість системи працевлаштування звільнених з місць позбавлення волі.

13.5. Профілактика рецидивних злочинів

Загальні заходи запобігання рецидивові пов'язані:

• з удосконаленням правоохоронної діяльності;

• ефективною діяльністю органів дізнання, досудового слідства та суду щодо призначення покарань;

-удосконаленням системи виконання покарань;

• ефективною, системною роботою з рецидиво небезпеч­ним контингентом після відбуття покарання;

• ефективною координацією зусиль органів кримінально-виконавчої системи й органів місцевого самоврядування, державних і громадських організацій щодо соціальної реабілі­тації засуджених;

• тісною взаємодією державних органів виконання по­карань із представниками різних конфесій щодо організації релігійного виховання засуджених;

• ефективною профілактикою психічних захворювань, алкоголізму та наркоманії серед населення;

• удосконаленням кримінального законодавства й судової практики, підвищенням ефективності кримінального покарання.

220