1. Загальна будова сомато-сенсорної системи.

2. Роль рецепторів у сприйнятті сенсорних подразників.

3. Види чутливості.

4. Провідні шляхи глибокої та поверхневої чутливості.

5. Дослідження чутливості.

6. Топічна діагностика чутливих уражень.

1. Загальна будова сомато-сенсорної системи.

У процесі еволюції організм тварини вдосконалював одну з головних своїх властивостей – здатність здійснювати переміщення у просторі, локомоцію.

У високоорганізованих тварин верхні кінцівки почали здійснювати не тільки локомоторну функцію, але й різноманітні маніпуляторні рухи.

Для здійснення точних, орієнтованих у просторі рухів кінцівок сформувалась спеціальна система нагляду, яка інформує нервові центри про характер контакту кінцівок і тіла із зовнішнім середовищем, про небезпечні впливи, про положення суглобів під час руху, про ступінь скорочення і силу м’язів.

Система організму, яка відповідає на різні сигнали з поверхні шкіри і з глибоких тканин тіла, передає цю інформацію у верхні відділи нервової системи і обробляє її, називається сомато-сенсорною системою.

Вона має справу з інформацією чотирьох головних видів модальності:

• тактильної, яка сприймає дотик;

• пропріоцептивної, пов’язаної зі станом опорно-рухового апарату;

• больової, що сприймає впливи при ушкодженні;

• температурної, яка несе інформацію про холодові та теплові впливи.

2. Роль рецепторів у сприйнятті сенсорних подразників.

Для сприйняття зовнішніх подразників та подразників від внутрішніх органів в організмі існують рецептори.

Рецептори – це спеціальні утворення, пристосовані для сприйняття певних подразників: світлових, звукових, хімічних та ін. Рецептори мають нижчій поріг подразнення на адекватні подразники і більш високий на неадекватні. В звичайних умовах вони сприймають тільки подразники певного роду, наприклад : око реагує тільки на світлові хвилі, орган смаку – на хімічні речовини , тощо.

За допомогою рецепторів здійснюється первинний, периферійний аналіз подразнень. В процесі його відбувається виділення із багатьох форм енергії, що діють на рецептор, тільки певних – тих, до яких рецептори пристосувались в процесі еволюційного розвитку.

Беручи до уваги велику різноманітність рецепторів, їх класифікація побудована за різними їх ознаками:

1. За модальністю адекватного подразника, тобто за вибірковістю до фізико - хімічної природи подразника, розрізняють:

• фоторецептори – вибірково реагують на електромагнітні коливання певної довжини хвилі світлового діапазону. У хребетних вони розташовані на сітківці;

• механорецептори – об’єднують велику кількість різноманітних рецепторів, що реагують на різні види механічних подразнень. До них відносяться тактильні рецептори, рецептори мязів, сухожиль, суглобів, барорецептори серцево – судинної та слухової систем;

• хеморецептори – сприймають зміну хімічних властивостей середовища. До них відносяться нюхові, смакові і різноманітні рецептори внутрішніх органів;

• електрорецептори – мають високу чутливість до змін електричного поля і є у деяких земноводних;

• терморецептори – сприймають коливання температури в оточуючому середовищі. У ссавців вони розташовуються в шкірі, стінках кровоносних судин і деяких структурах мозку. Розрізняють теплові і холодові терморецептори;

• осморецептори – реагують на зміни осмотичного тиску.

2. За ступенем спеціалізації окремих рецепторів вони поділяються на мономодальні, тобто такі, що реагують на один подразник (наприклад, фоторецептори) й мульті модальні, які можуть реагувати на подразники різної фізико – хімічної природи (наприклад, електрорецептори).

3. За локалізацією розрізняють:

- екстерорецептори – сприймають сигнали від джерел, розташованих у зовнішньому середовищі (тактильні, больові, температурні);

- інтерорецептори – сприймають сигнали з внутрішнього середовища (хемо-, барорецептори та рецептори внутрішніх органів);

- пропріорецептори – рецептори мязів, суглобів, зв'язок.

Екстерорецептори поділяють на дистантні (фоторецептори) і контактні (тактильні).

4. За морфо-функціональним особливостям:

- рецептори первинного відчуття – рецепторні процеси у них протікають у межах однієї клітини – рецепторного нейрону (наприклад, нюхові рецептори);

- рецептори вторинного відчуття – у яких роль детектора грає спеціалізована рецепторна клітина, яка не має аферентних відростків і здатності генерувати нервові імпульси. Цю функцію виконують кінцеві ділянки аферентних волокон, з якими вона утворює синаптичні контакти (наприклад, слухові, вестибулярні рецептори).

Точному периферійному аналізу подразнень сприяє здатність рецепторів змінювати чутливість у залежності від змін зовнішнього середовища. Наприклад, при різному освітленні чутливість органу зору значно змінюються, забезпечуючи налаштування зору до рівню освітлення.

Зменшення активності під час постійної дії подразника називається адаптацією. В залежності від ступеню проявлення адаптаційних процесів розрізняють рецептори, що швидко адаптуються і такі, що адаптуються повільно.

Сигнали від рецепторів проводяться по нервовим волокнам і поступають у спеціалізовані структури спинного мозку.

Нейрони гангліїв задніх корінців відповідають за різні види чутливості і розрізняються будовою периферійних закінчень, діаметром аксону, розмірами тіла клітини, наявністю або відсутністю мієлінового покриття аферентного волокна.

У 1937 р. Д. Ерлангер і Х.Гассер поділили нервову волокна на три основних групи: А, В і С. В залежності від швидкості проведення імпульсу група А поділяється на А-α, А-β, А-γ і А-δ волокна.

До групи А-α ( швидкість проведення 70-120 м\с) відносяться первинні аферентні волокна від м’язових рецепторів.

До волокон А-β (40-70 м\с) відносяться волокна від тактильних рецепторів.

До волокон А-γ (15-40 м\с) і волокон А-δ (5-15 м\с) відносяться волокна тактильних, температурних і барорецепторів.

Група В (швидкість проведення 3-18 м\с) представлена прегангліонарними вегетативними волокнами.

У групу С входять тонкі мієлізовані і не мієлізовані волокна від температурних та больових рецепторів.

Сенсорна інформація передається в спинний мозок по змішаним периферичним нервам. При наближенні до спинного мозку периферичні нерви з’єднуються і утворюють спинномозкові нерви. У безпосередній близькості від спинного мозку аферентні і еферентні волокна спинномозкових нервів розділяються.

Аферентні волокна входять у спинний мозок через задні корінці, де розділяються на короткі, середні і довгі гілки. У спинному мозку короткі гілки утворюють контакти з руховими нейронами, замикаючи рефлекторну дугу.

Середні і довгі утворюють контакти з проміжними нейронами, аксони яких ідуть до вищих відділів нервової системи.

3. Види чутливості.

Розрізняють такі види чутливості:

- поверхневу чутливість (температурна, тактильна);

- глибоку чутливість (кінестетичні відчуття, відчуття тиску, вібрації, положення тіла в просторі);

- складні види чутливості (упізнавання предметів на дотик – сполучення різних видів чутливості);

- смак, зір, слух.

4. Провідні шляхи поверхневої та глибокої чутливості.

Імпульси проведення глибокої та поверхневої чутливості від рецепторів до кори здійснюється через трьох нейронну систему, але ідуть по різним провідним шляхам. Через периферійний нерв, спинно – мозковий вузол і задні корінці спинного мозку проводяться всі види чутливості. В спинно – мозкових вузлах знаходяться І – ші неврони для всіх чутливих повідних шляхів.

Шляхи поверхневої чутливості.

ІІ-й неврон. Імпульси від больових, температурних і частково тактильних рецепторів ідуть через задні корінці в задні роги спинного мозку. Волокна від заднього рогу переходять на протилежний бік, піднімаються на 2-3 сегменти вище і в складі передніх відділів бокових канатиків спинного мозку ідуть вгору і закінчуються у нижньому відділі від зовнішнього ядра таламуса, утворюючи таламо – кортикальний шлях. Через задню ніжку внутрішньої капсули в складі променистого вінця він іде в задню центральну звивину.

Шляхи глибокої чутливості.

На відміну від поверхневої чутливості, волокна І-го неврона не заходять у задні корінці, а ідуть по заднім канатикам на однойменному боці. В складі тонкого і клиноподібного пучка вони ідуть у довгастий мозок, в ядра задніх канатиків (ІІ-й нейрон) і утворюють бульбо-таламічний шлях. У довгастому мозку відбувається перехрест, утворюється медіальна петля, до якої приєднуються волокна спіно-таламічного шляху і волокна чутливих ядер черепно-мозкових нервів. У вентральному ядрі таламусу починається ІІІ-й нейрон. Він іде в складі таламо-кортикального шляху в задню центральну звивину кори головного мозку.

Таким чином, трьох нейронна система будови шляхів поверхневої та глибокої чутливості має ряд загальних особливостей:

• І-й неврон розташований у міжхребцьовому вузлі;

• ІІ-й неврон утворює перехрест;

• ІІІ-й неврон починається в ядрах таламусу.

Таламо-кортикальний шлях проходить через задній відділ задньої ніжки внутрішньої капсули і закінчується в задній центральній звивині кори великих півкуль.