5. Адаптаційні, захисні та компенсаторні механізми аналізаторів.

Здатність аналізатора певним чином реагувати на появу подразника і зміну його фізичних параметрів називається чутливістю.

Для визначення величини подразника, що викликає або змінює сенсорний образ певної якості, існують поняття «пороги відчуття». Мінімальна величина подразника, що здатна викликати відчуття його дії, називається «нижнім абсолютним порогом відчуття». Здатність розрізняти ці найслабші подразнення є абсолютною чутливістю. Вона завжди виражається в абсолютних числах. Наприклад, для виникнення відчуття тиску досить впливу 2 мг/мм².

Максимальна ж величина дії подразника, за межами якої він втрачає свою якість і стає больовим – «верхнім абсолютним порогом відчуття». Наприклад, надто високий звук викликає біль у вухах, а звук вищій 20 000 Гц перестає сприйматися органом слуху (ультразвук). Дія тиску на поверхню шкіри зверх 300 г/мм² викликає біль.

Існують також диференціальні пороги відчуття (або пороги розрізнення) , які характеризуються мінімальним приростом величини подразника, що супроводжується ледь помітним посиленням або послабленням відчуттів.

Нижні і верхні абсолютні пороги відчуттів характеризують межі людської чутливості. Але чутливість може змінюватись в залежності від різних умов.

Закономірності протікання відчуттів у сенсорних системах відображуються у таких поняттях як компенсація, адаптація, взаємодія, сенсибілізація та синестезія.

В діяльності аналізаторів важливу роль грають саногенетичні (від лат. sanitas –здоров’я, genesis- розвиток) механізми. Ці механізми діють в організмі людини як адаптаційні, захисні компенсаторні фізіологічні процеси. При розладах слуху, зору, пошкоджені шкіри або розладах мовлення, нюху і смаку вмикаються саногенетичні механізми захисту (репарація, регенерація, згортання крові та ін.).

У разі пошкодження аналізаторів проявляється ряд патологічних реакцій (запалення, місцеві розлади кровообігу, тощо).

На початкових етапах розвитку хвороби в патологічний процес втягуються багато органів і систем, у тому числі і аналізаторних. Саногенетичні механізми сприяють відновленню адаптаційних та захисних механізмів після одужання хворого.

Адаптація – це зміна чутливості аналізатора у бік зниження або підвищення під впливом постійно діючого подразника.

З позиції саногенетичного підходу, адаптація характеризує лише ті

механізми, які пристосовують організм до дії надмірного подразника, на допускаючи хвороби (порушення). Для зорового аналізатора – це світло високої яскравості, для слухового – це звук надзвичайної гучності. У цих випадках спрацьовують саногенетичні адаптаційні механізми і порушення функції не виникає.

Сенсорна адаптація характеризується діапазоном чутливості, швидкістю цього процесу і вибірковістю (селективністю). Фізіологічні зміни, що лежать в основі сенсорної адаптації, охоплюють як периферійні, так і центральні ланки аналізатора. Наприклад, під час пристосування зорового аналізатору до світла та темряви, діапазон зміни зорової чутливості надзвичайно великий (понад 200 порядків). Здебільшого це досягається за рахунок автоматичної зміни просвіту зіниці ока. Значну роль відіграють також хімічні і нейрофізіологічні процеси, що відбуваються головним чином у рецепторах. Переважно периферичну природу має й адаптація інших аналізаторів, бо її тривалість також великою мірою залежить від спеціалізації рецептора.

Більш швидко адаптуються нюхові і тактильні аналізатори. Наприклад, повна адаптація до запаху йоду настає через одну хвилину. Через три секунди відчуття тиску відтворює тільки 1/5 сили подразника (пошук окулярів, зрушених на чоло, - один з прикладів тактильної адаптації). Ще повільніше адаптуються слухові, смакові і зорові аналізатори. Так, для адаптації зору треба 30 – 45 хв., нюху – 1-2 хв., слуху - всього 15 с. Ці відмінності, як і механізм адаптації в цілому, можна пояснити біологічною доцільністю пристосування рецептора до дії відносно постійних і специфічних чинників середовища. Рецептор начебто налаштовується на дію фізичних характеристик подразника, що забезпечує адекватну відповідь організму на нього.

До захисних механізмів можна віднести мигальний рефлекс, омивання ока сльозою, виділення вушної сірки та ін. Сльоза та сірка мають бактерицидну дію і захищають око та вухо від інфекції; мигальний рефлекс сприяє механічному очищенню ока.

Взаємодія аналізаторів.

Діяльність аналізаторів найбільш успішно проявляється під час їх взаємодії. Взаємодія аналізаторів полягає в отриманні людиною такої інформації, яку не можна отримати без їх сукупної діяльності; наприклад, бінокулярна оцінка віддаленості предмету здійснюється внаслідок сумісної роботи зорового та пропріоцептивного аналізаторів.

Під час взаємодії відбувається зміна чутливості одного аналізатора під впливом іншого, що витікає з сенсорної організації людини. Так, відомо, що звуки певної частоти можуть загострювати чи притупляти зорову чутливість. Приємні запахи, як правило, знижують нижній абсолютний поріг зорового аналізатора, а неприємні підвищують. Слабке світло підсилює слухові відчуття, а сильне – погіршує. Ці ефекти існують не тільки під час дії порогових, але й підпорогових подразників: опромінення шкіри ультрафіолетовими променями супроводжується зниженням зорової чутливості.

Важливе значення при взаємодії аналізаторів належить їх аналітико – синтетичній функції. Процеси аналізу та синтезу протікають внаслідок змін внутрішнього та оточуючого середовища організму як на внутрішньо аналізаторному так і на між аналізаторному рівні.

Внаслідок аналізу відбувається ретельна оцінка зовнішніх подразників - їх властивостей і якостей. Синтез дозволяє більш повно використовувати різні аналізатори стосовно до ситуації.

Взаємозв’язок аналізаторів забезпечується всіма ланками та відділами ЦНС. Вважають, що важлива роль у цьому відводиться верхнім відділам стовбуру мозку зорового горба, де зближуються волокна, які проводять збудження від різних органів чуття.

Сенсибілізація – це підвищення чутливості аналізатора під час дії специфічних або неспецифічних подразників. На відміну від підвищення чутливості в наслідок адаптації, яка має специфічну природу, сенсибілізація найчастіше є прямим наслідком посилення збудливості центральних відділів аналізатора. Причинами такого посилення можуть бути зміни у роботі залоз внутрішньої секреції (наприклад, у жінок під час вагітності), вплив на аналізатор попереднього подразника (наприклад, від дії на око короткочасного спалаху), ста очікування людиною значущого для неї подразника (наприклад, очікування оператора на появу потрібного сигналу). В усіх цих випадках спостерігається тимчасове зниження нижнього абсолютного порогу сприйняття відчуттів. Триваліші зміни настають внаслідок систематичних вправ, яких часто потребує певна професійна діяльність: гострота зору мисливців, тактильна чутливість мануальних терапевтів, висока чутливість смаку та нюху дегустаторів тощо.

Сенсибілізація проявляється також у результаті дії підпорогових, неспецифічних подразників. Наприклад, встановлено, що залежно від місця подразнення шкіри сфокусований ультразвук спричиняє дотикові або больові відчуття; відчуття вібрації, тепла, холоду, лоскотання, свербежу.

Компенсація порушених функцій – це сукупність реакцій, що направлені на часткове або повне заміщення порушених функцій.

Компенсаторні реакції управляються компенсаторними механізмами рефлекторної і нерефлекторної природи.

Первинні компенсаторні саногенетичні механізми – це процеси, які не дають розвинутись патологічним процесам у вигляді хвороби. Вторинні механізми вмикають додаткові механізми компенсації , направлені на усунення пошкоджень органів та тканин.

Компенсаторні механізми є складовою частиною резервних сил організму. Про це свідчать факти відновлення слуху та зору після різних видів корекції.

Компенсаторні механізми вдосконалюються в процесі онтогенезу, і на їх основі формується захист фізіологічних і сенсорних систем (аналізаторів) і цілеспрямована поведінка в адекватних та неадекватних умовах середовища.

Компенсацію порушених функцій в межах сенсорних систем можна розглядати як випадок сенсибілізації – посилення роботи одного аналізатора за порушення роботи (або відсутності) іншого. Саме тому в слабозорих людей дуже розвинений слух, а у осіб зі зниженим слухом – зір. Це стосується й інших видів чутливості.

Синестезія – це перенесення якості одного відчуття на інше. Внаслідок до відчуття, специфічного для даного аналізатору додається інше, неспецифічне для нього. Явище синестезії побудовано на контрасті відчуттів. Наприклад, фігура сірого кольору на білому тлі здається темною, а на чорному – світлою.

У деяких людей синестезія проявляється у вигляді «кольорового слуху», при якому звук викликає не тільки слухові, але й зорові відчуття. На подібну дію розраховують техніки, що створюють світломузичні установки.

Синестезія також виявляється в «холодних» або «теплих» відчуттях певного кольору. При цьому жовтогарячий колір здається теплим, а синьо-зелений – холодним. Подібним чином пов’язані відчуття запаху і світла. За даними досліджень, запахи речовин, що містять більшу кількість атомів вуглецю, співвідносяться з темнішими відтінками, а з меншою кількістю – зі світлими. Таким чином, синестезія є появом своєрідної сенсорної організації людини.

Тема № 2 : БУДОВА ТА ФУНКЦІЇ СОМАТОСЕНСОРНОЇ СИСТЕМИ.

План лекції.