1. Рух як функція нервової системи.

2. Анатомічна будова рухових систем мозку.

3. Синдроми порушення рухових систем мозку.

4. Основні відчуття руху: статичне та кін естетичне.

5. Особливості рухових порушень у дітей з вадами фізичного та психічного розвитку.

1. Рух як функція нервової системи.

Рух – це один з проявів життєдіяльності живої істоти. Усі найважливіші функції організму (дихання, кровообіг, ковтання, дефекація, різноманітні рухи тіла тощо) реалізуються завдяки руху, тобто скорочення м’язів. Рух має рефлекторну природу. Рефлекторна дуга може бути простою – двохнейронною, або складною – багатосинаптичною.

Рецепторний апарат рухового аналізатору закладений у м’язах, сухожиллях, зв’язках та суглобових поверхнях і має значення для аналізу та точної координації рухів. Рецепторний апарат м’язів та сухожиль є периферійною ланкою рухового аналізатору, а центральний відділ знаходиться у корі головного мозку.

Скорочення м’язів є специфічним подразником для рецепторів рухового аналізатору. У процесі управління положенням тіла у просторі та рухами його частин велике значення мають не тільки подразники, що виникають у м’язах під час їх скорочення, у сухожиллях та суглобах, але й подразники, які виникають у шкірі, тому що рухи тіла супроводжуються її деформацією.

Рухові реакції людини дуже різноманітні, що пов’язано зі складною будовою рухового аналізатора, особливо його кіркового відділу. Функція рухового аналізатору коректується постійною співучастю інших аналізаторів (шкірного, зорового та ін..), тому при деяких ураженнях рухового аналізатору вони частково компенсують уражені функції.

М’язовій та нервовій тканині притаманна властивість збуджуватись під дією певних подразників. Зовнішнім проявом збудження м’язу є його скорочення, яке відбувається тільки рефлекторним шляхом, тобто через центральну нервову систему (ЦНС), у відповідь на подразнення окремих рецепторів.

Центри, що координують м’язову діяльність, необхідну для збереження рівноваги, пов’язані зі спеціальними органами, що посилають подразнення у ці центри. В людини такі подразники надходять з чотирьох джерел:

• Провідна роль належить «м’язовому відчуттю», яке ми отримуємо від пропріоцептивних органів, що знаходяться у м’язах, суглобах та сухожиллях.

• Другим джерелом є збудження з боку шкіри стопів ніг, які передаються тангорецепторами та рецепторами тиску.

• Зорові відчуття також інформують людину про положення тіла у просторі.

• Четверте джерело – це подразники від статорецепторів, які пов’язані з VІІІ парою черепно-мозкових нервів, що розташована у внутрішньому вусі.

3. Анатомічна будова рухових систем мозку.

Периферійний мотонейрон.

Цілісний руховий акт є складним рефлексом, який формується за участю багатьох систем, які мають свої аферентні канали та еферентні засоби доставки імпульсів до виконавчого апарату, що безпосередньо пов'язаний з працюючим м’язом – периферійним руховим нейроном переднього рогу спинного мозку та рухових ядер черепно-мозкових нервів.

Рухові клітини переднього рогу розташовані групами і відповідальні за скорочення м’язів тулубу та кінцівок – 5 груп мотонейронів ( відповідно сегментам спинного мозку).

У кожній групі клітин переднього рогу і у кожному руховому ядрі черепно – мозкових нервів є три типи нейронів з різними функціями:

- α-великі клітини, що проводять імпульси з великою швидкістю (60 – 100 м\с ) і забезпечують швидкі рухи, пов’язані з пірамідною системою;

- α-малі клітини, які отримують імпульси з екстра пірамідної системи й забезпечують тонічне скорочення м’язів;

- γ-нейронти, які проводять імпульси з ретикулярної формації. На відміну від α-нейронів, вони віддають свій аксон не самому м’язу, а його порпріорецептору – нервово-м’язовому веретену, що впливає на його збудження.

Завдяки γ-нейрону підтримується та забезпечується постійність рівню сегментарно-рефлекторної діяльності. Він підвищує збуджуваність веретена, збільшуючи потік аферентних сигналів, або знижує чутливість зменшенням аферентних імпульсів. Таким чином, γ-нейрон не викликає м’язового скорочення, а регулює тонус м’язів.

Пірамідний шлях.

Імпульси довільного м’язового скорочення приходять до альфа-великих нейронів з кори великих півкуль.

Пірамідний шлях починається від клітин Беца у V-му шарі кори передньої центральної звивини, заднього відділу верхньої та середньої лобних звивин і парацентральної дольки.

Рухові центри м’язів нижніх кінцівок знаходяться у верхніх відділах передньої центральної звивини, м’язів верхніх кінцівок – у середніх її відділах; а у нижніх відділах знаходяться центри, які іннервують м’язи шиї, обличчя, язика, глотки та гортані.

Кожна клітина Беца дає відросток, який у складі пірамідного шляху доходить до відповідного сегменту спинного мозку і закінчується синапсом з альфа-великим нейроном переднього рогу спинного мозку, або рухових ядер черепно-мозкових нервів (ЧМН)

З нижньої третини передньої центральної звивини нервові волокна закінчуються біля мотонейронів рухових ядер черепно – мозкових нервів і тому поєднуються під назвою: кірково – ядерний шлях.

Волокна з верхніх двох третин передньої центральної звивини закінчуються на мотонейронах переднього рогу спинного мозку і об’єднуються під назвою: кірково-спинномозковий шлях.

Принципової різниці між обома шляхами немає і вони об’єднуються у пірамідну систему, або центральний руховий шлях.

Виходячи з передньої центральної звивини, аксони клітин Беца променеподібно зближуються і компактно з’єднуються у вузький пучок, який проходить в коліні та передніх 2\3 задньої ніжки внутрішньої капсули. У коліні походять волокна, що іннервують м’язи обличчя, глотки та гортані.

Потім волокна переходять у стовбур мозку. У середньому мозку вони йдуть через ніжки мозку. В мосту шлях розділяється, проходить вузькими пучками між ядрами мосту, віддаючи їм волокна. Потім шлях знову концентрується у довгастому мозку, в основі піраміди.

У стовбурі мозку кірково-ядерний шлях віддає волокна до рухових ядер черепно-мозкових нервів (ЧМН), ніжок мозку, мосту та довгастого мозку, тому у пірамідах проходять волокна тільки кірково-спинномозкового шляху.

На кордоні довгастого та спинного мозку частина волокон пірамідного шляху утворює перехрест і йде у складі бокових канатиків спинного мозку. Менша, не перехрещена частина (пучок Тюрка), йде у передніх канатиках.

У спинному мозку пірамідний шлях (перехрещений та не перехрещений) віддає посегментарно волокна до альфа-великих нейронів переднього рогу, що безпосередньо пов’язані з працюючим м’язом.

Весь кірково-м’язовий шлях двох нейронний:

• центральний нейрон – клітини Беца з довгими аксонами, що утворюють пірамідний кірково-спинномозковий шлях (а також кірково-ядерний шлях, що закінчується на альфа-великих нейронах рухових ядер стволу мозку);

• периферійний нейрон – рухові клітини переднього рогу спинного мозку. Аксон периферійного мотонейрону виходить зі спинного мозку у складі переднього корінця, переходить у сплетіння та периферичні нерви, передаючи імпульси м’язовому волокну.

Стриапалідарна система.

Кірково-м’язовий шлях забезпечує самовільне скорочення м’язів. Але окремий руховий акт потребує злагодженої дії багатьох м’язів. Нерідко однакові м’язи беруть участь у різних рухах; один і то й же рух можна виконувати швидше чи повільніше, з більшою чи меншою силою.

Таким чином, руховий акт формується у результаті послідовного, злагодженого за силою та тривалістю включення окремих нейронів та волокон кірково-м’язового шляху, який віддає накази м’язам.

Цей процес забезпечується участю практично усіх рухових систем мозку і, перш за все, екстрапірамідною системою та стріапалідарним її відділом.

Екстрапірамідна система включає структури кори головного мозку, підкіркових вузлів, мозочка, ретикулярної формації, висхідні та низхідні провідні нервові шляхи.

Стриапалідарна система забезпечує автоматичні, не самовільні рухи.

За функцією стриапалідарна система поділяється на стриарну систему (стриатум) та палідарну (палідум).

Стриарна система включає хвостате ядро та шкаралупу.

Палідарна система включає блідий шар, чорну речовину, червоне ядро і субталамічне ядро.

Стриарна система у філогенезі більш молода. У птахів та риб вона є вищім руховим центром, який забезпечує поведінку, масові рухи тіла (політ, плавання).

Палідарна система забезпечує сильні, точні рухи, що не потребують економії енергії. Стриарна система регулює кількість та якість рухів.

У дитини формування стріарних шляхів триває до п’яти років, а до цього часу палідум є вищим моторним органом. Рухи дитини до п’яти років мають явний палідарний характер: надмірність, вільність рухів, багатство міміки. З віком рухи автоматизуються, стають більш скупими та енергетично розрахованими, збіднюється міміка, що зумовлюється впливом стріатуму.

Стриапалідарна система є найважливішим інструментом у процесі формування рухових автоматизмів, у основі яких лежить утворення динамічного стереотипу. Воно здійснюється у два етапи:

І фаза палідарна – рухи надмірні за силою та тривалістю

скорочення м’язів.

ІІ фаза стриарна – відбувається поступова раціоналізація рухів.

Стриапалідарна система має численні зв’язки – шляхи, що пов’язують її з кінцевим руховим шляхом і м’язом; взаємні зв’язки з різними відділами екстрапірамідної системи і корою великих півкуль – шляхи аферентації.

Шляхи доставки імпульсів стриапалідарної системи до сегментарного рухового апарату:

1) монаковський червоно ядерно-спинномозковий шлях;

2) вестибуло-спинномозковий шлях (від вестибулярних ядер);

3) ретикуло-спинномозковий шлях (від ретикулярної формації);

4) тектоспінальний (від чотирьох горбкового тіла);

5) шляхи до рухових ядер ЧМН.

Стриапалідарна система повинна отримувати вичерпну інформацію про стан м’язів, сухожиль та положення тіла у просторі. Аферентні системи, які обслуговують стриапалідарну систему (інформаційні імпульси від таламусу, мозочку, ретикулярної формації, кори і т. д.), створюють разом з еферентними шляхами кільця зворотних зв’язків з непереривним потоком сигналів, що інформують, корегують, наказують.