Проголошення незалежності Карпатської України та окупація її Угорщиною

Після укладення Мюнхенської угоди 1938 р. влада празького уряду над Закарпаттям стала номінальною. Услід за Словаччиною 11 листопада 1938 р. Закарпаття здобуло автономію в межах Чехословацької держави. Після нетривалої боротьби з місцевими москофілами адміністрацію краю очолив лідер карпатських українофілів Августин Волошин. У Закарпатті почалася розбудова авто-номної української держави. Як і в Словаччині, українофіли Закарпаття в цьому процесі намагалися спертися на підтримку гітлерівської Німеччини, тому у своїй державотворчій діяльності старанно копіювали модель фашистської держави: була утворена єдина партія — Українське національне об'єднання (УНО), діяльність всіх інших політичних угруповань, зокрема проугорських, жорстоко придушувалась, почалось будівництво концентраційних таборів. Для захисту краю була створена воєнізована організація Карпатська Січ. Завдяки цим заходам УНО на виборах до сейму набрало 92 % голосів виборців, що брали участь у голосуванні.

Повна ліквідація Гітлером Чехословацької держави у березні 1939 р. та початок агресіїхортистсь-кої'Угорщини з метою загарбання Закарпаття спричинили те, що на засіданні сейму УНО здійснило відчайдушну спробу врятувати українську державність в краї: 15 березня була проголошена незалежність Карпатської України, президентом якої став А. Волошин.

Незалежність проіснувала лічені години. Угорські війська, підтримувані Гітлером (для якого більше важила дружба з Угорщиною, ніж із Закарпаттям), 14 березня вторглись у Закарпаття і, за кілька днів окупували край. Досвід короткого існування української державності в Закарпатті став першим свідченням того, що спроба вибороти українську незалежність за допомогою нацистської Німеччини є безперспективною справою.

Українські землі у другій світовій війні Приєднання західноукраїнських земель до срср

23 серпня 1939 р. був підписаний радянсько-німецький пакт про ненапад, що містив у собі таємний протокол про розподіл сфер впливу в Європі. Згідно з цим таємним протоколом Східна Галичина разом з іншими територіями, згаданими в цьому документі, відходили до СРСР.

1 вересня 1939 р. нападом гітлерівської Німеччини на Польщу розпочалася Друга світова війна. Саме тоді, коли польські сили були майже розгромлені німецькими військами. Радянський Союз завдав удару Польщі зі сходу. 17 вересня війська сформованого спеціально для цього Українського фронту перейшли радянсько-польський кордон і майже без опору почали просуватися в глиб Східної Галичини. За кілька днів вона була окупована Червоною армією. Це робилося, щоб «врятувати братів-українців» від безладдя, яке могло розпочатися з падінням Польщі.

Така ж сама доля спіткала й українські землі у складі Румунії.

У червні 1940 р.уряд СРСР висунув перед Румунією вимогу очистити від її військ Бессарабію та Північну Буковину, де проживало переважно українське населення. Не маючи підтримки Німеччини, румунський уряд вивів свої війська із зазначених в ультиматумі земель, які також були приєднані до Радянського Союзу.

Для легітимізації радянського режиму у Східній Галичині 22 жовтня 1939 р. під контролем нової влади були проведені вибори в Народні Збори за безальтернативним списком кандидатів. У кінці жовтня Народні Збори ухвалили рішення про «возз'єднання» Східної Галичини з Українською РСР. Законодавче закріплення нових територій, приєднаних за рахунок Румунії, відбулося шляхом створення нової союзної республіки — Молдавської РСР та входження Південної Буковини і При-дунав'я до складу Української РСР.