Втрати України у Другій світовій війні

Під час Другої світової війни втрати УРСР були величезні. Було зруйновано 714 міст і селищ міського типу, 28 тис. сіл, причому 250 з них були повністю знищені, а їх жителі страчені. Україна втратила понад п'яту частину населення: 3 млн на фронтах і 5,5 млн — в зоні окупації. Промисловість і сільське господарство перебували у стані розрухи. Лише прямі збитки народному господарству республіки становили 289 млрд крб.-

Надзвичайно ускладнювало ситуацію різке скорочення трудових ресурсів, особливо кваліфікованих кадрів. Це призвело до масового використання на важких роботах жіночої робочої сили. Різко знизився рівень життя населення. Не вистачало продовольства та найнеобхідніших промислових товарів.

Україна у перші повоєнні роки Відбудова народного господарства

Процес відбудови народного господарства республіки був складний і суперечливий. Основні напрями програми відбудови були викладені в законі про п'ятирічний план на 1946—1950 рр., ухваленому в серпні 1946 р. VIII сесією Верховної Ради УРСР. Особлива увага приділялась відродженню важкої промисловості і залізничного транспорту, вугільної промисловості республіки.

Обсяг капіталовкладень на п'ятирічку становив понад 65 млрд карбованців, що перевищувало рівень капіталовкладень у народне господарство Радянського Союзу в першій п'ятирічці. У 1945—1946 рр. Україна одержала устаткування десятків заводів, демонтованих у радянській зоні окупації Німеччини. Почало надходити й устаткування деяких підприємств, евакуйованих свого часу з України. До кінця 1945 р. було відновлено близько третини довоєнного індустріального виробництва республіки. У перший післявоєнний рік в основному завершилося переведення виробництва на випуск мирної продукції.

Промисловий розвиток відбувався в умовах зовнішньої ізоляції, за відсутності внутрішнього ринку засобів виробництва. І все ж таки післявоєнна п'ятирічка була виконана достроково, а промислове виробництво в Україні зросло на 15 % порівняно з 1940 р. На той час вартісні показники внаслідок деформацій і змін цінових пропорцій втратили надійність, а за натуральними показниками довоєнного рівня вдалося досягти тільки у п'ятій п'ятирічці.

Відбудова промисловості відбувалася виключно за рахунок зусиль населення і примусових заходів уряду щодо нього. Знову вводилася примусова трудова повинність. 1947 р. була проведена грошова реформа, що мала на меті примусове вилучення коштів у населення на відбудову промисловості. Ту саму мету мав і примусовий займ, на який трудящі мусили жертвувати щонайменше місячну заробітну плату.

Особливі труднощі переживало сільське господарство. Зменшилися посівні площі та поголів'я худоби, знизилася врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність тваринництва. Внаслідок великих людських втрат за час війни основною робочою силою на землі стали жінки. Становище ускладнювалося голодом 1946—1947 рр., причинами якого був, з одного боку, неврожай 1946 р., а з іншого — політика держави, спрямована на максимальне збереження продовольчих запасів, виконання експортних поставок, що вилилося у проведення продрозкладки в колгоспах і радгоспах. Голодувало близько 3 млн селян, померло близько 900 тис.

На відбудову сільського господарства було виділено лише 7 % капітальних витрат. Тому воно і на початку 1950-х рр. було збитковим. Це зводило нанівець саму ідею матеріального стимулювання колгоспників. Усе це разом узяте призвело до невиконання планів четвертої п'ятирічки. На початку 1950 р. сільське господарство залишалось відсталою галуззю.