Антибільшовицький опір у Західній Україні в 1944-1945 рр.

Із наближенням до території Західної України радянських військ ОУН—УПА розгорнули проти них збройну боротьбу, спираючись на німецьку підтримку, якою заручились ще у січні 1944 р. За домовленістю німці надали допомогу УПА зброєю, боєприпасами, спеціальним спорядженням. Керівництво УПА погодилося вести ар'єргардні бої з Червоною армією, щоб прикрити частини вермахту, що відступали, в Карпатах. Томутззимку 1944—1945 рр. тут розгорнулися кровопролитні бої. На хвилі цього співробітництва з німецьких концтаборів були випущені С. Бандера, Я. Стецько і А. Мельник.

Починаючи з січня 1944 р. сили УПА стали чинити напади на військові підрозділи Червоної Армії. Під час одного з них 29 лютого 1944 р. був смертельно поранений командувач 1-го Українського фронту М. Ватутін.

Боротьба між УПА і радянськими силами відзначалась надзвичайною жорстокістю з обох боків. Дотримуючись переконання «Хай би крові по коліна, якби вільна Україна», оунівці влаштували справжній терор проти осіб, які співпрацювали або підозрювались у співробітництві з радянською владою. Не менш жорстоко діяла й радянська сторона. Щоб підірвати соціальну базу УПА, загони НКВС, переодягнені в форму оунівців, вели терор, здійснювали провокації проти місцевого населення: спалювали населені пункти, використовувалась практика взяття і розстрілу заручників. На початку липня 1945 р. в Галичині діяло 156 груп НКДБ, що, видаючи себе за загони УПА, чинили терор над місцевим населенням.

Фактично радянська влада в Західній Україні існувала тільки у великих містах, у селах вдень було двовладдя, а вночі — всевладдя оунівців.

Культура України в роки Другої світової війни

Внаслідок окупації України її урядові, культурні і наукові установи були евакуйовані і функціонували на території інших республік. Було евакуйовано понад 70 українських вишів. Реалізації оборонних програм була присвячена діяльність Академії наук УРСР. Спеціалісти фізико-технічного інституту розробляли прилади для військової авіації, радіолокації, пеленгації. Інститут електрозварювання, очолюваний Є. Патоном, розробив метод автоматичного дугового зварювання під флюсом корпусів танків Т-34, що поліпшило їх міцність і якість.

Українські вчені розробили нові ефективні методи лікування поранених. Інститут клінічної фізіології на чолі з академіком Богомольцем створив багато нових препаратів. У Харківському інституті переливання крові були організовані пункти заготовки і консервування крові для передачі шпиталям.

Інститути історії, економіки, археології, мовознавства і літератури були об'єднані в Інститут суспільних наук. Історики видали роботу «Боротьба українського народу з німецькими загарбниками», серію брошур про народних героїв України, авторами яких були М. Петровський, К. Гуслистий та ін. Ці видання мали важливе значення для ідеологічної боротьби з ворогом.

В евакуації виходили українські газети, насамперед партійних і радянських органів: «Комуніст», «Радянська Україна», «Література і мистецтво». Твори патріотичної тематики друкувалися в журналах «Українська література», «Україна» та ін. Події війни відображались у творах українських літераторів, цо яких належать «Творча сила народу» П. Тичини, «Народ безсмертний» М. Рильського, «Клятва» . Бажана, «Україна в огні» О. Довженка.

Із України було евакуйовано понад 50 театрів, які продовжували свою діяльність у незвичних, зді непридатних умовах. Основна увага приділялась виступам у військових частинах та шпиталях. На фронтових концертах виступали майстри театрального мистецтва 3. Гайдай, І. Паторжинський, М. Гришко та ін.

Великого значення в роки війни набула кінодокументалістика. Спеціальні групи кінооператорів готували бойові кінозбірки про воєнні події. Подією стали документальні фільми О. Довженка «Битва за нашу Радянську Україну» (1943), «Перемога на Правобережній Україні» (1945). Українські кіностудії, евакуйовані до Середньої Азії, випускали патріотичні фільми. 1943 р. режисер Марк Донський поставив фільм «Райдуга», що здобув «Оскар».

Війна відображалась і в образотворчому мистецтві. Темою робіт українських художників став кист Вітчизни. Особливо сильне враження справляли плакати «В бій, слов'яни» і оригінальна серія Гнів Шевченка — зброя перемоги» В. Касьяна, плакати І. Литвинського та інших художників. Плідно працювали у роки війни українські скульптори. Так, К. Діденко створив серію скульп-зних портретів командирів партизанського руху: С. Ковпака, О. Федорова, С. Руднєва та ін. В іншому руслі розвивались культурні процеси на тимчасово окупованій території України. Німецькі окупанти, заграваючи з українським населенням, відновили діяльність УАПЦ, однакжорстко її контролювали. Лише в зоні Трансдністри вона діяла практично без перешкод.

В умовах окупації національна інтелігенція намагалася шляхом співробітництва з німецькою адміністрацією забезпечити українцям хоча б мінімальний рівень самоуправління та відновити роботу освіти. Так, у Дніпропетровську бургомістрат очолив І. Сокіл, під керівництвом якого до кінця 1941 р. в області було відкрито 1388 шкіл (307 тис. учнів і 1070 вчителів), а також дев'ять професійних шкіл з контингентом 21 654 учні. Його помічники — професор О. Олейниченко, П. Козир (колишній секретар Д. Яворницького), організували ремонт Історичного музею, обласного архіву, бібліотек, впорядкували обласний архів і археологічні колекції. Відновив свою роботу Дніпропетровський ніверситет, де 38 спеціалістів працювали над написанням українських підручників. Однак разом і тим німці завдали непоправної шкоди культурному надбанню українського народу, знищуючи і вивозячи у Німеччину пам'ятки української культури. Деякі діячі культури України стали співучасниками військових злочинів, здійснених німцями в заїні. Так, відомий український історик А. Оглобін, що обіймав посаду київського бургомістра, . керував складанням списків київських євреїв, що підлягали розстрілу. До цих списків потрапили близько 34 тис. осіб. Саме він підказав німцям, що доцільніше проводити масові розстріли в Бабиному Яру, а не в Голосіївському лісі, як планувалось. Він же перекладав українською мовою наказ «Всім жидам Києва», де йшлося про явку туди євреїв 29 вересня 1941 р.