Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ИУ (Медколледж).doc
Скачиваний:
6
Добавлен:
25.11.2018
Размер:
1.57 Mб
Скачать

Вихід урср на міжнародну арену

Період післявоєнної відбудови був одним із найбільш активних з огляду участі України у міжнародних відносинах. Але УРСР, залишаючись однією з республік СРСР, не була суб'єктом міжнародного права і не мала власної зовнішньої політики. Йшлося не про зовнішню політику України, а про Україну на міжнародній арені. Органи державної влади УРСР, серед них і ті, що займалися питаннями зовнішніх відносин, були і залишалися інструментами проведення радянської політики в цілому і зовнішньої політики СРСР зокрема.

Разом із тим, незважаючи на свої вкрай обмежені можливості, УРСР тією чи іншою мірою була причетна до світової політики, а її дипломати накопичували досвід, якого не мали відтоді, як Москва 1922 р. відібрала зовнішньополітичні повноваження у союзних республік. Сталін, що був зацікавлений у розширенні радянського політичного впливу у світі і зокрема в ООН, зміг виторгувати в цій організації місця не тільки для СРСР, а й для України і Білорусії як республік, що найбільш постраждали під час війни і зробили вагомий внесок у перемогу над фашизмом. Тому 1944 р. був створений наркомат (з 1946 р. міністерство) закордонних справ УРСР, очолений спочатку О. Корнійчуком, а згодом Д. Мануїльським.

Важливими проявами присутності УРСР на міжнародній арені стали її участь у заснуванні ООН та прийняття України у 1945—1949 рр. до 17 міжнародних організацій. Делегація Української РСР брала участь у роботі Паризької мирної конференції (липень 1946 — лютий 1947 р.), зокрема у підготовці договорів з країнами — колишніми союзниками гітлерівської Німеччини.

Але республіка практично не мала власної позиції і виконувала московські директиви. Починаючи з 1950-х рр. Москва дедалі більше усувала Українську РСР від міжнародної діяльності.

Україна у 1953-1964 рр. Зміни у суспільно-політичному житті

5 березня 1953 р. помер Й.Сталін. Після його смерті у його оточенні почалася боротьба за владу, в яку було втягнуто керівництво УРСР в особі першого секретаря ЦК КПУ Л. Мельника, його наступника на цій посаді О. Кириченка, а також керівників МВС республіки. У липні 1953 р. група партійних керівників на чолі з М. Хрущовим, що тривалий час очолював партійно-державний апарат в Україні, усунула керівника сталінського репресивного апарату Л. Берію і стала до влади.

У республіці було вжито низку заходів щодо реорганізаціїуправління господарством, створено союзно-республіканські міністерства, скорочено штат адміністративно-управлінського апарату. Посилився контроль за діяльністю суду, прокуратури, органів внутрішніх справ і державної безпеки. Почала поліпшуватись робота місцевих рад.

1954 р. в республіці відзначалось 300-річчя возз'єднання України з Росією. З огляду на давні історичні і культурні зв'язки, етнічну і територіальну спорідненість України і Криму Верховна Рада УРСР своїм указом у лютому 1954 р. включила Кримську область до складу Української РСР. При цьому враховувалося, що Крим був більше економічно пов'язаний з Україною, ніж з Росією.

Одразу ж по смерті Сталіна було припинено репресії і розпочався зворотний процес — реабілітація репресованих у 30-ті рр, який спочатку торкнувся партійних, комсомольських і військових діячів. Були реабілітовані С. Косіор, В. Чубар, П. Постишев, Я. Гамарник. Вагомою подією у суспільно-політичному житті став XX з'їзд КПРС (14—25 лютого 1956 р.), де М. Хрущов виступив із промовою, у якій засуджувався культ особи Сталіна і водночас усі злочини більшовицького режиму перекладалися на одну особу. Після XX зїзду КПРС процес реабілітації прискорився. До початку 1960-х рр. в Україні було переглянуто справи майже 55 тис. осіб, з таборів випущено сотні тисяч в'язнів.

Але в Українській РСР процес десталінізації просувався дуже важко. Багато представників партійної номенклатури виступали проти критики сталінізму. Якщо в Росії реабілітували талановитого письменника І. Буніна — затятого ворога більшовиків, то в Україні навіть не йшлося про таку ж акцію щодо В. Винниченка — носія ідей «українського буржуазного націоналізму». Отже, десталінізація мала незавершений характер.

Заходи з реформування суспільства спричиняли роздратування значної частини партійної номенклатури, яка за роки сталінізму звикла до свого панівного становища і не бажала цього втрачати. Тому почалася підготовка до усунення М. Хрущова. Воно сталося у жовтні 1964 р. на пленумі ЦК КПРС. Першим секретарем ЦК був обраний вихідець з української номенклатури Л. Брежнєв. Активну роль в усуненні Хрущова відіграли й інші представники керівництва КПУ — М. Підгорний, П. Шелест, що були висуванцями Хрущова. Усунення Хрущова від влади було відчутним ударом по реформаторській політиці і означало реставрацію багатьох явищ періоду сталінізму.