Вступ України під протекторат Московської держави

Упродовж всієї Визвольної війни Б. Хмельницький неодноразово намагався укласти союзний зговір з Росією, посилаючи туди своїх послів, щоб переконати московського царя Олексія Михайовича надати Україні військову допомогу. Однак цар стояв на очікувальній позиції і тривалий час Змежувався лише постачанням козаків хлібом, боєприпасами та ін. Це можна пояснити тим, що зсковський уряд, який неодноразово до того програвав війни з Польщею, боявся порушувати з гю мир і очікував, коли Польща ослабне у боротьбі з Хмельницьким.

Рішення про прийняття України під російський протекторат було ухвалено в Москві тільки і жовтні 1653 р. 8 січня 1654 р. загальна козацька Рада в Переяславі в присутності московських зедставників ухвалила згоду гетьмана на союз з Росією. Становище України у складі Росії було означене «Березневими статтями» і жалуваними грамотами Війську Запорозькому, українській пяхті, а також грамотою православному духовенству.

Вони передбачали права і привілеї Війську Запорозькому і українській шляхті, 60-тисячний ко-зцький реєстр, платню старшині і кошти на утримання козацького війська, збереження місцевої цміністрації і збирання нею податків для царської казни; надання у рангове володіння Чигирин-ького староства і право козаків обирати гетьмана; право зносин гетьманського уряду з іншими державами; невтручання царських воєвод і урядовців у внутрішні справи України, підтвердження козацьких і шляхетських вольностей і прав митрополита; оборону України від зовнішніх ворогів.

Таким чином, визнавалось існування самостійної держави України, або Гетьманщини, яка займала відповідну територію (колишні Київське, Чернігівське і Брацлавське воєводства, а також частину Волині) і мала республіканську форму правління.

Однак само по собі таке становище було нестерпне для Росії. Українська козацька республіка була «ланкою» свободи у «ланцюгу» несвободи, що являла собою Росія. Тому царський уряд майже одразу став на шлях ліквідації української самостійності. Цьому допомагала і українська знать, більше турбувалась про задоволення власних інтересів, ніж про збереження та розбудову української державності.

Українські землі у другій половині XVII а. Віленсьне перемир'я

Після укладення союзу з Росією війна проти Польщі тривала. Російські і українські війська спільними зусиллями змогли відбити у поляків Смоленськ і значну частину Білорусі. Одночасно восени 1655 р. російсько-українське військо вело облогу Львова, яка скінчилася безрезультатно. Тим часом московський і польський уряд були стурбовані агресією Швеції. Це змусило обидві держави припинити боротьбу між собою. У серпні 1656 р. між Росією і Польщею у Вільні було підписано перемир'я без згоди української сторони. Нехтування царським урядом інтересами України призвело до різкого погіршення українсько-російських стосунків. Хмельницький намагався створити іншу антипольську коаліцію, але з цього нічого не вийшло. У липні 1657 р. після тривалої хвороби гетьман помер.

Гетьманство Івана Виговсьного

Після смерті Б. Хмельницького гетьманом був проголошений його син Юрій, ні політичні, ні людські якості якого не відповідали цій ролі. Тому досить швидко гетьманська булава опинилася в руках генерального писаря Івана Виговського. Спираючись на старшину, він щедро роздавав їй землі і привілеї. Розчарувавшись в підтримці Москви, у березні 1658 р. І. Виговський уклав з польським урядом Гадяцький договір, згідно з яким Україна входила до складу Польщі як окрема одиниця — «Князівство Руське». У договорі визнавались всі традиційні права і вольності Війська Запорозького, зрівняння в правах православних і католиків. За рекомендацією гетьмана, кожного року сотня козаків мала записуватись до шляхетського стану.

Внутрішня і зовнішня політика Виговського викликала невдоволення селян і рядових козаків. Проти нього виступали Запоріжжя і ряд Лівобережних полків. У травні полтавський полковник Мартин Пушкар і запорозький кошовий Яків Барабаш підняли антигетьманське повстання на Лівобережжі, але воно було жорстоко придушене Виговським, а керівники повстання страчені.

Одночасно під Конотопом Виговським було вщент розбите московське військо. Але скористатися цією перемогою гетьманові не вдалося. Частина козацтва підняла проти нього нове повстання, і 1659 р. він був змушений втекти до Польщі, відмовившись від гетьманства.

Порушення територіальної цілісності Унраїни і обмеження її автономії

Після втечі Виговського гетьманом знову був проголошений Юрій Хмельницький. На козацькій раді в Переяславі 1659 р. йому царським указом був нав'язаний новий договір з Росією, який містив значно гірші умови у порівнянні з договором, підписаним його батьком. Зокрема, російські війська мали розміщатися в Києві та інших великих містах України, без схвалення російського царя не можна було обирати гетьмана і вести міжнародну політику.

1660 р. відновилися воєнні дії між Росією та Польщею.У ході цієї війни російські війська зазнали поразки під Чудновом на Житомирщині. Розгублений Ю. Хмельницький за цих умов змушений був перейти на бік поляків і погодився на приєднання України до Польщі. Будучи не в змозі контролювати ситуацію, Ю. Хмельницький 1663 р. зрікся гетьманства,

Після зречення Ю. Хмельницького гетьманом був обраний переяславський полковник П. Тетеря, який відстоював інтереси пропольськи налаштованої старшини. Але Лівобережжя та Запоріжжя його владу не визнали. У Ніжині в 1663 р. на так званій Чорній Раді (де брали участь не тільки козаки, а й представники селян і міщан — «черні») був проголошений гетьманом І. Брюховецький, який роздавав щедрі обіцянки полегшити становище народу, зменшити побори, обмежити загарбання старшиноіо земель. Таким чином, українські землі були розділені ворогуючими старшинськими угрупованнями на дві частини. На Правобережжі укріпився ставленик Польщі П. Тетеря, а Лівобережжям з Києвом — правив зорієнтований на Москву І. Брюховецький.

Гетьман П. Тетеря намагався відвоювати Лівобережну Україну в союзі з Польщею, але його похід 1664 р. закінчився поразкою. Він не зміг перешкодити розміщеним на Правобережжі польським військам нещадно грабувати і знищувати місцеве населення. Як наслідок цього на Правобережжі

1665 р. спалахнуло антипольське повстання. П. Тетеря змушений був скласти гетьманські повноваження і втекти в Польщу. Правобережним гетьманом був обраний чигиринський полковник