Розгром військ генерала Врангеля та придушення повстанського руху в Україні

Одночасно з радянсько-польською війною з боку Криму, де укріпились білогвардійські сили, радянське панування в Україні спіткала нова загроза. Починаючи з весни 1920 р. активізували свої дії війська білого генерала Врангеля, який планував прорватися на Донбас, а далі на Дон і на Кубань, щоб, укріпившись там, здійснити новий похід на Москву.

Врангелівці влітку 1920 р. розвивали наступ у Північній Таври і захопили Маріуполь та Олек-сандрівськ, підійшовши до Катеринослава. Але зростаючий опір радянських сил зупинив його. За короткий час був утворений Південний фронт під командуванням М. Фрунзе. Було підписано новий союз з Н. Махно, якому було обіцяне лояльне ставлення до створених ним на Катеринославщині «вільних селянських Рад». 28 жовтня 1920 р. почався наступ на врангелівців з Каховського плацдарму, внаслідок якого білі змушені були відступити в Крим. За перекопськими і чонгарськими укріпленнями врангелівці збиралися перезимувати і навесні 1921 р. продовжити боротьбу. Це розходилось з планами радянського командування, яке від ЦК РКП(б) отримало директиву будь-якою ціною взяти Крим до зими. 7—9 листопада укріплення білої армії у Криму були взяті, і Крим до 16 листопада повністю опинився під радянським контролем. Залишки білої армії евакуювались на кораблях у Туреччину. Крим узимку 1920—1921 рр. став ареною жорстокого червоного терору, яким керував угорський комуніст Бела Кун. Серед розстріляних були офіцери, лікарі, вчителі, священики, робітники, що допомагали евакуації.

Настала черга і махновців, які надали суттєву допомогу більшовикам у взятті Криму. Після оволодіння Сімферополем у порушення попередньої домовленості махновцям було наказано роззброїтись і розформуватись. Коли махновські командири відмовились виконати наказ, угруповання було оточене і знищене. Тільки загін з 200 шабель зміг вирватись і повернутись у Гуляйполе, щоб сповістити про це Нестора Махна. Оточений в Гуляйполі, він все ж зміг вирватись з оточення, організувати опір каральним загонам. Тривалий час махновці завдавали відчутних ударів більшовикам, їх лави спочатку поповнювались селянами. Але довго так тривати не могло. Під постійними ударами радянських військ сили повстанської армії швидко танули. Рейди по декількох губерніях були останньою подією партизанських боїв. Н. Махно, якого переслідували червоноармійські з'єднання, 28 серпня 1921 р. перейшов через Дністер і здався властям Румунії. Цими подіями завершилася Громадянська війна в Україні.

Розвиток культури України в 1917-1920 рр.

Визвольна боротьба 1917—1920 рр. відкрила нову сторінку в історії України. Крах Російської імперіїзїїбагатовіковою централізаторською і русифікаторською політикою, боротьба за створення суверенноїУкраїнської держави, глибокі соціально-економічні зрушення і пов'язане з цим духовне піднесення у суспільстві, що виявилося в усіх сферах культурного життя, — усе це позначилося на культурному житті. Завдяки зусиллям української інтелігенції одразу ж після Лютневої революції почали поширюватися національні культурно-просвітницькі організації— «Просвіти», які організовували видавничу справу, розповсюджували українські книги, газети, журнали.

1917—1920 рр. відзначені докорінним реформуванням системи освіти. Зусиллями Центральної Ради за короткий термін на приватні і громадські кошти було відкрито 53 українські гімназій складено навчальні програми для шкіл, розроблено план українізації освіти. Ті ж самі проблеми вирішувала і гетьманська влада. Ця українізація була припинена радянською владою. Вона намагалась побудувати нову школу, де гуманітарні предмети пропонувалось викладати на основі ідей соціалізму; скасовувалось викладання Закону Божого. Основна увага приділялась упровадженню безкоштовної освіти, боротьбі з неписьменністю дорослих. Із цією метою було створено систему спеціальних шкіл. Це дало змогу до 1920 р. збільшити кількість грамотних з 28 до 52 %. Більшовики реформували і систему вищої освіти. Замість університетів були створені інститути Червоної професури. Був збільшений доступ для вступу у вищі навчальні заклади вихідців із робітників та селян. Оскільки не всі вони мали відповідну підготовку, було створено систему робітничих факультетів (робітфаків), що мали заповнити прогалини у знаннях вступників до вищих навчальних закладів.

Складність революційного часу вплинула на стан науки в Україні. Але й тоді продовжували працювати видатні вчені — хімік Л. Писаржевський, біохімік О. Паладін, мостобудівник Є. Патон. історики Д. Багалій, В. Бозескул, гідромеханік Г. Проскура.

Розвиток літератури характеризувався існуванням різних шкіл і методів літературноїтворчостп революційно-романтичного (П. Тичина, В. Сосюра, М. Бажан та ін.), «неокласичного» (М.Зеров П. Філіпович, М. Рильський, М. Могилянський), символістського (Л. Савченко, Д. Загул, В. Кобилянський та ін.). 1920 р. було створено Вільну академію пролетарського мистецтва, що намагалася захистити літературу від адміністративного втручання.

У грудні 1917 р. була відкрита Академія мистецтв, першими академіками якої були видатні країнські художники М. Бойчук, М. Жук, В. Кричевський, Г. Нарбут. У 1917—1920 рр. помітні зміни відбулися в театральному мистецтві. За часів гетьмана П. Скоропадського був заснований Український театр драми і опери, виникло декілька інших творчих колективів. На українській сцені в той період працювали І. Мар'яненко, Г. Борисоглібський, О. Сердюк. 1920 р.Лесь Курбас поставив «Гайдамаки».