II. Поворот у війні (літо 1942 - літо 1943)

1. Військові поразки срср влітку 1942 р.

Навесні 1942 р. Сталін, здійснивши нову помилку в оцінці ситуації, ди­рективою від 8 квітня наказав командуючим ряду фронтів перейти у наступ, примусити вермахт витратити свої резерви і забезпечити, таким чином, пере­могу над Німеччиною вже в 1942 р. Однак розрахунки на швидке виснажен­ня німецьких військ виявилися повністю необгрунтованими, а тактика Гене­рального штабу, побудована на поєднанні оборони і наступу одночасно на кількох напрямах, привела до катастрофічних результатів. З квітня по жов­тень 1942 р. Червона Армія зазнала серії важких поразок. У квітні - червні радянські війська не змогли, незважаючи на неодноразові спроби, розблоку­вати Ленінград. У травні німецький наступ на Керч прийняв драматичний оборот для радянських військ, які безладно відступили на Таманський півос­трів, втративши 175 тис. чоловік полонених і велику кількість техніки. Не­компетентність генерала Козлова і політкомісара Мехліса (одного з основ­них винуватців дезорганізації Червоної Армії в 1937 р.) дозволила германо-румунським військам під командуванням фон Манштейна зосередити свої сили проти Севастополя, який було взято 2 липня 1942 р. після восьмимісяч-пого опору, який затримав німецьке просування на Кавказ. У той момент, оли німці рушили на Керч. Сталін ухвалив авантюристичне рішення про наступе районі Харкова з метою розбити німецьку армію на південному крилі радяпсько-німецького фронту. Незважаючи на те, що при обговоренні пла­ну цієї дуже небезпечної операції, яка створювала ризик обходу радянських військ противником з флангів і їх оточення, в Генеральному штабі були ви­словлені критичні зауваженню. Сталін відкинув усі заперечення і схвалив за­дум командуючого Південно-Західним фронтом Тимошеико. Наступ розпо­чався 12 травня. Вже 17 травня стала очевидною необхідність негайно зупи­нити просування на Південно-Західному фронті через прорив німців на Пів­денному фронті. Проте, Сталін вирішив продовжувати наступ, незважаючи на попередження Хрущова, члена Військової ради Південно-Західиого фро­нту. У результаті німецьким дивізіям, які атакували з півночі і з півдня вда­лося в кінці травня об'єднатися і замкнути кільце оточення, до якого потра­пили 240 тис. бійців і командирів Червоної Армії. Оволодівши стратегічною ініціативою, 28 червня німці почали великий наступ на схід від Курська, пра­гнучи оточити і знищити війська Брянського, а потім Півдешго-Західпого і Південного фронтів і тим самим розчистити собі шлях до кавказької нафти. 2 липня радянська оборона була прорвана на стику Брянського і Півдешю-Західного фронтів на глибину до 80 км. 12 липня німці зайняли Воронезьку область, а 19 липня увійшли до Ворошиловграду. Інша лінія оборони Черво­ної Армії була прорвана 15 липня між Доном і Північним Донцем. 24 липня радянські війська залишили Ростов і відійшли за Дон. Таким чином, за кіль­ка тижнів німецькі війська просунулися на відстань біля 400 км. Наслідком військових невдач Червоної Армії стало різке падіння порядку у військах. Порушення дисципліни і паніка набули таких масштабів, що командування було вимушене видати за підписом Сталіна знаменитий наказ № 227 від 30 липня «Ні кроку назад!». Цей наказ закликав до опору і засуджував широко розповсюджену тезу про те, що величезні простори Росії надають широкі можливості для відступу. Він вимагав, нарешті, відновити залізну дисциплі­ну у військах.

Тим часом сп'янілий від перемог Гітлер повторив помилку, зроблену ним під час наступу на іМоскву, призначивши своїм арміям (директива № 45 від 12 липня) два головних напрями удару: Каспій і Кавказ, з одного боку, і Ста-лінград - з іншого. (Це місто німецьке командування розраховувало взяти без особливих зусиль, а потім розвинути наступ вниз по Волзі до Астрахані). У серпні німці зробили стрімкий кидок па кавказькому напрямі через Ку­бань, де не зустріли серйозного опору. 5 серпня вони зайняли Ставрополь, 11 - Краснодар, !4 - Новоросійськ. Продовжуючи наступ, передові частини вер­махту досяглії Великого Кавказького хребта і встановили прапор зі свасти­кою на вершині Ельбрусу. Зупинити їх вдалося тільки на лінії від Туапсе на Чорному морі до Орджонікідзе і Грозного, взяти який німці так і не змогли.