- •1. Самодержавство
- •2. Особливості розвитку промисловості
- •3. Особливості селянського суспільства
- •4. «Робітниче питання»
- •1. Ліберали
- •2. Революційні і національні рухи
- •3. Криза 1900-1903 рр.
- •1. Від російсько-японської війни до Кривавої неділі
- •2. Два шляхи революції
- •3. Підйом революційного руху і Жовтневий маніфест
- •4. Поразка соціальної революції і повернення до консерватизму
- •5. Перша Дума і кінець парламентських ілюзій
- •6. Друга Дума - доказ неможливості політичного оновлення
- •II. Столишнські реформи: невдача просвіченого консерватизму
- •1. Основи «оновлення» країни
- •2. Політичні й ідеологічні переваги
- •3. Економічні переваги
- •4. Помилки Столипіна
- •5. 1912-1914 Рр.: політичний застій і соціальне бродіння
- •2. Нищівні поразки на фронті, розвал економіки, політичне безсилля
- •3. Розкол опозиційних рухів
- •II. Лютнева революція та падіння царизму
- •1. Лютневі дні
- •2. Встановлення «двовладдя» і зречення Миколи II
- •1. «Двовладдя» або багатовладдя?
- •2. «Звільнення» слова
- •4. Коаліційний уряд і зростання соціальної напруженості
- •5. Криза літа 1917 р.
- •6. Крах державних інститутів і розпад суспільства
- •7. Взяття влади більшовиками
- •1. Перші декрети
- •2. Робітничий контроль і початок націоналічації
- •3. Витіснення Рад і розпуск Засновницьких зборів
- •II. Брест-литовський договір та
- •III. Громадянська війна та іноземна інтервенція
- •1. На фронтах громадянської війни
- •2. Іноземна інтервенція
- •IV. «військовий комунізм»
- •1. Створення Червоної Армії
- •2. Націоналізація та мобілізація економіки
- •3. Встановлення політичної диктатури
- •4. Кінець громадянської війни: чому більшовики перемогли?
- •5. Народження Комінтерну
- •V. Криза «військового комунізму»
- •1. Економічна відсталість і соціальна деградація
- •2. Зміни і криза в партії
- •3. Кронштадтське повстиннії
- •4. X партійний з'їзд - вирішальний поворот
- •1. Право на самовизначення: теорія і реальність
- •2. Спроби союзного об'єднання
- •3. Яким бути Союзу?
- •4. Як створити «новий соціум смільної долі»?
- •5. Політика в області культури та релігії
- •II. «союз робітників і селян»
- •1. Неп у сільському господарстві
- •2. Неп у промисловості
- •3. Суспільне невдоволення
- •4. Суперечки про шляхи розвитку країни
- •III. Політична боротьба
- •1. «Остання ленінська битва»
- •2. Перші битви за владу
- •3. Ленінська спадщина
- •4. Розкол «трійки»
- •5. «Об'єднана опозиція»
- •6. Роздуми над невдачею
- •IV. Кінець непу
- •1. Зима 1927-28 р., хлібозаготовча криза
- •2. Розгром «правої опозиції»
- •3. Уперед без оглядки
- •2. Перша п'ятирічка: Індустріалізація. Культурна і соціальна революція
- •3. Партія і «великий перелом»
- •II. Розрив і змова (1934-1939 рр.)
- •1. XVII з'їзд партії. Початок розриву
- •2. Вбивство Кірова. Втілення ідеї змови
- •3. Рік 1935-й, вирішальний
- •4. Значення першого Московського процесу
- •5. Єжовщина. Боротьба з бюрократією, терор та економічна криза
- •6. XVIII з'їзд партії. Початок розрядки?
- •III. Підсумки вирішального десятиріччя
- •1. Становлення моделі економічного розвитку
- •2. Суспільство зруйнованих структур
- •3. Демонізм, «соціалістична законність», націоналізм і повернення до етичних підвалин
- •II. Основні напрями радянської зовнішньої політики в роки непу (1921-1928)
- •3. Німеччина як головний партнер у Європі
- •2. Складності в радянсько-британських і радянсько-фрашіузьких відносинах
- •3. Китай як головний партнер в Азії
- •III. Боротьба проти «соціал-фашизму» і «загострення капіталістичних протиріч» (1928-1933)
- •1. VI конгрес Комінтерну: крутий поворот
- •2. Міф про «капіталістичне оточення»
- •3. Розширення радянської диплома пічної діяльності
- •IV. Радянська дипломатія і «колективна ьезгїека» (1934-1939)
- •1. «Новіш курс» радянської дипломатії
- •2. Срср і війна в Іспанії
- •3. Крах політики «колективної безпеки»
- •V. Ера радянсько-німецького пакту та його наслідки (1939-1941)
- •1. Радянсько-німецький пакт
- •2. Секретний протокол в дії
- •3. Погіршення радянсько-німецьких підноснії
- •1. План «Барбаросса»: успіх і невдача «бліцкригу»
- •2. «Розстріляна Червона Армія»
- •3. Евакуація і перебудова країни на військовий лад. Солідарність союзників
- •II. Поворот у війні (літо 1942 - літо 1943)
- •1. Військові поразки срср влітку 1942 р.
- •2. Сталінград і Курськ: дві вирішальні перемоги срср
- •III. Роздуми про крутий поворот
- •2. Роль допомоги союзників
- •3. Нацистські звірства і невдача «східної політики»
- •4. Патріотизм, пом'якшення режиму і соціальний консенсус
- •IV. До перемоги (ліго 1943 - травень 1945 р.)
- •1. Тегеранська конференція
- •2. Великий наступ 1944 р.
- •3. Ялтинська конференція і перемога
- •1. Дискусія про основні напрями
- •2. Нездійсненна сільськогосподарська реформа
- •3. Повернення до передвоєнної політики
- •II. Посилення контролю у всіх сферах
- •1. Обмеження національностей
- •2. Жданівщина
- •3. Апогей системи концтаборів
- •1. Нове співвідношення сил в Європі: від Потсдаму до Паризької конференції
- •2. Біполяризація світу і «холодна війна».
- •3. Радянеько-югославськиії розрив та його наслідки
- •4. Апогей «холодної війни».
- •V. «розвинений» сталінізм
- •1. Специфіка структур влади
- •2. Політичні конфлікти і альтернативи
- •3. Повна трансформація партії
- •4. Остання «змова».
- •1. Реорганізація владних структур
- •2. Економічні та політичні дискусії: народження хрущовських реформ
- •3. «Відлига» у зовнішній політиці
- •4. XX з'їзд: початок керованої десталінізації
- •5. Від XX з'їзду кпрс до усунення антипартійної групи
- •II. Межі та перегини хрущовських проектів (1958-1964)
- •1. «Наздогнати та перегнати Америку!».
- •2. Межі культурної відлиги
- •3. Економічні «пробуксовки» та міф про комунізм
- •4. XXII з'їзд кпрс та його наслідки
- •5. Волюнтаризм зовнішньої політики
- •6. «Законна» відставка
- •1. Політичний консерватизм та економічна реформа
- •2. Консенсус і розбіжності
- •3. Персоналізація влади та інституційний плюралізм
- •4. Брежнєвська конституція
- •5. Консервативні тенденції та невдала спроба реформ
- •II. Криза «розвиненого соціалізму»
- •2. Криза організації праці
- •1. Демографічні зміни
- •2. Урбанізація та її наслідки
- •3. «Міський мікросвіт» і «неформальні с груктури».
- •4. Заохочення і контроль суспільної активності
- •5. Форми незгоди й відсторонення
- •IV. Срср у світі
- •2. Розрядка напруженості та її межі
- •3. Радянська присутність у світі та кінець «розрядки».
- •V. «міжцарів'я».
- •1. Внутрішні аспекти
- •2. Зовнішні аспекти
- •1. Гласність і десталінізація
- •2. Повернення до джерел
- •3. «Видатки» гласності
- •II економічні реформи
- •1. Спроби реформ: розвиток самостійності підприємств
- •2. Спроби реформ: розвиток приватної ініціативи
- •III. Політичні реформи
- •1. Зміна дійових осіб
- •2. Цілі та етапи політичної реформи (1985-1990)
- •3. Правова держава і політичний плюралізм
- •4. «Нове мислення» і поворот у зовнішній політиці
- •5. Розпад Радянського Союзу (осінь 1990 - зима 1991)
4. Брежнєвська конституція
На XXII з'їзді партії Хрущов заявив про необхідність підготувати нову конституцію, яка відобразила б перехід країни до комунізму і створення в СРСР «загальнонародної держави». У 1962 р. була створена Конституційна комісія, однак знадобилося 15 років, щоб виробити нову конституцію, хоча її основний зміст був взятий з конституції і 936 р. Тим часом радянські керівники встигли відмовитися від міфу про швидкий перехід до комунізму і відмирання держави, ввівши нове поняття «розвиненого соціалізму», що було відсутнім у творах класиків марксизму-ленінізму.
Це нове поняття дозволяло зменшити розрив між теорією та життям, пояснювало необхідність економічної реформи, яка могла допомогти «негайно» заповнити постійно виникаючі в країні проблеми дефіциту, і відсувало в далеке майбутнє ідею відмирання держави. Немало уваги було приділено відновленню суворих норм законності, підвищенню згуртованості громадян, яких закликали «активно включитися» в управління суспільними справами «загальнонародної держави» (яка представляла всі визнані соціальні верстви - робітників, селян-колгосппиків та інтелігенцію, під якою малися на увазі всі особи з вищою освітою і не зайняті фізичною працею), а також зростанню ролі «громадських організацій». При цьому визначення «соціалістичний», яке завжди стояло поруч із «законністю» та «демократією», недвозначно вказувало, що мова зовсім не йде про правову державу в західному значенні слова, тобто державу, засновану на пріоритеті прав особи.
Конституція 1977 р. більш рішуче в порівнянні з попередніми затверджувала провідну роль Комуністичної партії. Вона й формально узаконювала КПРС як керівну та направляючу силу радянського суспільства, ядро його політичної системи, державних і громадських організацій. У той же час, підкреслюючи важливість участі суспільства і затверджуючи принцип комуністичного самоврядування за допомогою розвитку справжньої демократії («трудові колективи беруть участь в обговоренні та вирішенні державних і суспільних справ»), Конституція визнавала зростання ролі громадських організацій. Існування громадських організацій і збільшення числа мікроосередків самоврядування, здатних «діяти, володарювати та здійснювати внутрішній обмін» між відповідними організаціями (М.Ферро), - такі головні особливості соціального життя «брежнєвського періоду».
Природно, ці явища не повинні розглядатися у відриві від таких специфічних тенденцій життя суспільства, як швидка урбанізація та підвищення загального освітнього рівня населення в ці роки. У цей період самоврядування проникло у багато які області радянського життя: місцеве життя та міське управління (в 1980 р. у Ради всіх рівнів було обрано 2270 тис. осіб, які тепер називалися «народними депутатами» - відповідно до уявлення про «загальнонародну державу», яка замінила собою «диктатуру пролетаріату»). Причому, якщо влада місцевих Рад і була обмеженою, то контроль центральних органів за сотнями рад, які виникли в селищах навколо міст або на периферії (особливо в Сибіру), часто був чисто символічним.
Число громадських організацій зросло і в інших сферах, на перший погляд далеких від політики: в культурному житті, у спортивному русі і т.д. Часто, спираючись саме на них, і розцвіли в період «перебудови» й «гласності» тисячі «неформальних об'єднань». Центральні власті заохочували, нарешті, «народний контроль» громадян над підприємствами та адміністративними органами. Для цього була створена широка мережа (біля 250 тис.) комітетів народного контролю, до яких входили, з одного боку, трудящі-кому-ністи, з іншого - всі бажаючі, не обов'язково члени КПРС, але рекомендовані парторганізаціями. Ця паралельна структура воскрешала у пам'яті «робіт-пичо-селянську інспекцію», створену Леніним і скасовану в 1934 р. Сталіним, і незабаром охопила всю країну: Комітет народного контролю, який тісно співробітничав з Радами, перетворився на справжню армію контролю, в якій брала участь кожна шоста доросла людина. Якою б формальною вона не була, ця структура управління стимулювала добровільну участь у житті суспільства, все більше залучаючи людей з освітою.
Ця інституціоналізація суспільного життя, яка виникла значно раніше, але була закріплена тільки Конституцією 1977 р., - будь то реальне зростання політичного впливу громадян або просто один із прийомів режиму, - безсумнівно, знаходилася у прямому зв'язку з несподіваним сплеском спонтанної суспільної активності, характерної для даного періоду.