- •1. Самодержавство
- •2. Особливості розвитку промисловості
- •3. Особливості селянського суспільства
- •4. «Робітниче питання»
- •1. Ліберали
- •2. Революційні і національні рухи
- •3. Криза 1900-1903 рр.
- •1. Від російсько-японської війни до Кривавої неділі
- •2. Два шляхи революції
- •3. Підйом революційного руху і Жовтневий маніфест
- •4. Поразка соціальної революції і повернення до консерватизму
- •5. Перша Дума і кінець парламентських ілюзій
- •6. Друга Дума - доказ неможливості політичного оновлення
- •II. Столишнські реформи: невдача просвіченого консерватизму
- •1. Основи «оновлення» країни
- •2. Політичні й ідеологічні переваги
- •3. Економічні переваги
- •4. Помилки Столипіна
- •5. 1912-1914 Рр.: політичний застій і соціальне бродіння
- •2. Нищівні поразки на фронті, розвал економіки, політичне безсилля
- •3. Розкол опозиційних рухів
- •II. Лютнева революція та падіння царизму
- •1. Лютневі дні
- •2. Встановлення «двовладдя» і зречення Миколи II
- •1. «Двовладдя» або багатовладдя?
- •2. «Звільнення» слова
- •4. Коаліційний уряд і зростання соціальної напруженості
- •5. Криза літа 1917 р.
- •6. Крах державних інститутів і розпад суспільства
- •7. Взяття влади більшовиками
- •1. Перші декрети
- •2. Робітничий контроль і початок націоналічації
- •3. Витіснення Рад і розпуск Засновницьких зборів
- •II. Брест-литовський договір та
- •III. Громадянська війна та іноземна інтервенція
- •1. На фронтах громадянської війни
- •2. Іноземна інтервенція
- •IV. «військовий комунізм»
- •1. Створення Червоної Армії
- •2. Націоналізація та мобілізація економіки
- •3. Встановлення політичної диктатури
- •4. Кінець громадянської війни: чому більшовики перемогли?
- •5. Народження Комінтерну
- •V. Криза «військового комунізму»
- •1. Економічна відсталість і соціальна деградація
- •2. Зміни і криза в партії
- •3. Кронштадтське повстиннії
- •4. X партійний з'їзд - вирішальний поворот
- •1. Право на самовизначення: теорія і реальність
- •2. Спроби союзного об'єднання
- •3. Яким бути Союзу?
- •4. Як створити «новий соціум смільної долі»?
- •5. Політика в області культури та релігії
- •II. «союз робітників і селян»
- •1. Неп у сільському господарстві
- •2. Неп у промисловості
- •3. Суспільне невдоволення
- •4. Суперечки про шляхи розвитку країни
- •III. Політична боротьба
- •1. «Остання ленінська битва»
- •2. Перші битви за владу
- •3. Ленінська спадщина
- •4. Розкол «трійки»
- •5. «Об'єднана опозиція»
- •6. Роздуми над невдачею
- •IV. Кінець непу
- •1. Зима 1927-28 р., хлібозаготовча криза
- •2. Розгром «правої опозиції»
- •3. Уперед без оглядки
- •2. Перша п'ятирічка: Індустріалізація. Культурна і соціальна революція
- •3. Партія і «великий перелом»
- •II. Розрив і змова (1934-1939 рр.)
- •1. XVII з'їзд партії. Початок розриву
- •2. Вбивство Кірова. Втілення ідеї змови
- •3. Рік 1935-й, вирішальний
- •4. Значення першого Московського процесу
- •5. Єжовщина. Боротьба з бюрократією, терор та економічна криза
- •6. XVIII з'їзд партії. Початок розрядки?
- •III. Підсумки вирішального десятиріччя
- •1. Становлення моделі економічного розвитку
- •2. Суспільство зруйнованих структур
- •3. Демонізм, «соціалістична законність», націоналізм і повернення до етичних підвалин
- •II. Основні напрями радянської зовнішньої політики в роки непу (1921-1928)
- •3. Німеччина як головний партнер у Європі
- •2. Складності в радянсько-британських і радянсько-фрашіузьких відносинах
- •3. Китай як головний партнер в Азії
- •III. Боротьба проти «соціал-фашизму» і «загострення капіталістичних протиріч» (1928-1933)
- •1. VI конгрес Комінтерну: крутий поворот
- •2. Міф про «капіталістичне оточення»
- •3. Розширення радянської диплома пічної діяльності
- •IV. Радянська дипломатія і «колективна ьезгїека» (1934-1939)
- •1. «Новіш курс» радянської дипломатії
- •2. Срср і війна в Іспанії
- •3. Крах політики «колективної безпеки»
- •V. Ера радянсько-німецького пакту та його наслідки (1939-1941)
- •1. Радянсько-німецький пакт
- •2. Секретний протокол в дії
- •3. Погіршення радянсько-німецьких підноснії
- •1. План «Барбаросса»: успіх і невдача «бліцкригу»
- •2. «Розстріляна Червона Армія»
- •3. Евакуація і перебудова країни на військовий лад. Солідарність союзників
- •II. Поворот у війні (літо 1942 - літо 1943)
- •1. Військові поразки срср влітку 1942 р.
- •2. Сталінград і Курськ: дві вирішальні перемоги срср
- •III. Роздуми про крутий поворот
- •2. Роль допомоги союзників
- •3. Нацистські звірства і невдача «східної політики»
- •4. Патріотизм, пом'якшення режиму і соціальний консенсус
- •IV. До перемоги (ліго 1943 - травень 1945 р.)
- •1. Тегеранська конференція
- •2. Великий наступ 1944 р.
- •3. Ялтинська конференція і перемога
- •1. Дискусія про основні напрями
- •2. Нездійсненна сільськогосподарська реформа
- •3. Повернення до передвоєнної політики
- •II. Посилення контролю у всіх сферах
- •1. Обмеження національностей
- •2. Жданівщина
- •3. Апогей системи концтаборів
- •1. Нове співвідношення сил в Європі: від Потсдаму до Паризької конференції
- •2. Біполяризація світу і «холодна війна».
- •3. Радянеько-югославськиії розрив та його наслідки
- •4. Апогей «холодної війни».
- •V. «розвинений» сталінізм
- •1. Специфіка структур влади
- •2. Політичні конфлікти і альтернативи
- •3. Повна трансформація партії
- •4. Остання «змова».
- •1. Реорганізація владних структур
- •2. Економічні та політичні дискусії: народження хрущовських реформ
- •3. «Відлига» у зовнішній політиці
- •4. XX з'їзд: початок керованої десталінізації
- •5. Від XX з'їзду кпрс до усунення антипартійної групи
- •II. Межі та перегини хрущовських проектів (1958-1964)
- •1. «Наздогнати та перегнати Америку!».
- •2. Межі культурної відлиги
- •3. Економічні «пробуксовки» та міф про комунізм
- •4. XXII з'їзд кпрс та його наслідки
- •5. Волюнтаризм зовнішньої політики
- •6. «Законна» відставка
- •1. Політичний консерватизм та економічна реформа
- •2. Консенсус і розбіжності
- •3. Персоналізація влади та інституційний плюралізм
- •4. Брежнєвська конституція
- •5. Консервативні тенденції та невдала спроба реформ
- •II. Криза «розвиненого соціалізму»
- •2. Криза організації праці
- •1. Демографічні зміни
- •2. Урбанізація та її наслідки
- •3. «Міський мікросвіт» і «неформальні с груктури».
- •4. Заохочення і контроль суспільної активності
- •5. Форми незгоди й відсторонення
- •IV. Срср у світі
- •2. Розрядка напруженості та її межі
- •3. Радянська присутність у світі та кінець «розрядки».
- •V. «міжцарів'я».
- •1. Внутрішні аспекти
- •2. Зовнішні аспекти
- •1. Гласність і десталінізація
- •2. Повернення до джерел
- •3. «Видатки» гласності
- •II економічні реформи
- •1. Спроби реформ: розвиток самостійності підприємств
- •2. Спроби реформ: розвиток приватної ініціативи
- •III. Політичні реформи
- •1. Зміна дійових осіб
- •2. Цілі та етапи політичної реформи (1985-1990)
- •3. Правова держава і політичний плюралізм
- •4. «Нове мислення» і поворот у зовнішній політиці
- •5. Розпад Радянського Союзу (осінь 1990 - зима 1991)
II. Розрив і змова (1934-1939 рр.)
1. XVII з'їзд партії. Початок розриву
26 січня 1934 р. відкрився XVII партійний з'їзд, який повинен був підвести підсумки «великого перелому» і затвердити планові показники другої п'ятирічки (через рік після її початку). Здавалося, що цей, зі слів Кірова, «з'їзд переможній» продемонстрував повернення до єдності і перемогу Сталіна. Під час з'їзду був розіграний спектакль повернення до партійної лінії кількох видних діячів колишньої опозиції- Бухаріиа, Рикова, Томського, П'ятакова. Зипов'єва, Каменева. Піддавши себе спочатку більш або менш заслуженій самокритиці, копи перейшли потім до славослів'я па адресу Сталіна, проголошуючи його вождем світового пролетаріату, незрівнянним генієм епохи або, просто, найбільшою людиною всіх часів і народів. У цьому злагоджено му хорі підлабузників не прозвучало жодного голосу, який засумнівався б у правилі.пості гігантських планів, що були прийняті в 1929-1930 рр. і привели до відомих результатів. Оратори вважали за краще повернутися спиною до реального 'життя і, користуючись свого роду закодованою мовою, вносили свій внесок у створення міфу. Вони викривали тих комуністів, які не здатні були втілити в життя завжди непогрішні директиви вищого партійного керівництва.
І все ж плани другої п'ятирічки стали на з'їзді предметом жвавих суперечок. В результаті численних дискусій курс на прискорену індустріалізацію (19% щорічного росту виробництва), запропонований Сталіним і підтрима ний Молотовим, було відкинуто. Взяв гору більш помірний напрям (16% росту), підтриманий Кіровим, Орджонікідзе та переважною більшістю керівництва народним господарством, яке прагнуло дещо ослабити ту напруженість, що виникла в ході реалізації прискореного курсу. На з'їзді, як не парадоксально, виявилося деяке ослаблення позицій Сталіна. Одне з новітніх радянських джерел повідомляє, що під час виборів нового ЦК, які проводилися таємним голосуванням, Сталін отримав менше голосів, ніж багато які інші кандидати. Кіров, дуже тепло зустрінутий з'їздом, отримав найбільшу кількість голосів, а багато колишніх, опозиціонерів (П'ятаков, Бухарін, Риков, Томський) знову були обрані до складу Центрального Комітету партії.
Однак ніхто на з'їзді не насмілився піддати сумніву ні основи самої системи, ні правильність планів періоду «великого перелому». У результаті Сталін не тільки зумів за допомогою витонченої аргументації запобігти можливої критики на адресу його методів керівництва країною починаючи з 1929 р., але й намітив деякі передумови майбутньої політики терору і репресій. Він заявив про перемогу партійної лінії в побудові соціалізму. «Якщо на XV з'їзді ...мусили ще доводити правильність лінії партії і нести боротьбу з відомими антилепіпськими угрупованнями, а на XVI з'їзді - добивати останніх прихильників цих угруповань, то па цьому з'їзді - і доводити нічого, та, мабуть -і бити нікого». «після того, як надана правильна лінія, після того, як надане правильне розв'язання питання, успіх справи залежить від організаційної роботи, від організації боротьби за проведення в життя лінії партії...» «... Організаційна робота вирішує все, в тому числі п долю самої політичної лінії...» Висновки, що виходять з доповіді Сталіна, були ясні: оскільки лінія партії вірна, то існуючі проблеми пояснюються розривом між директивами партійного керівництва і тим, як вони виконуються. Цей розрив виник внаслідок організаційних слабкостей, поганого підбору кадрів, відсутності самокритики, бюрократизму і злочинної недбалості місцевих органів, які спотворюють політику партії, ігноруючи її директиви. Сталін розробив цілу класифікацію винуватців: «непоправні бюрократи», що обманюють своє керівництво і зривають виконання вказівок партії; чесні говоруни, віддані радянській владі, але нездібні керувати, нездібні що-небудь організувати; «люди з відомими заслугами в минулому, люди, що стали вельможами, люди, які вважають, що партійні та радянські закони пишуться не для них, а для дурнів». Дев'яносто відсотків усіх труднощів, на думку Сталіна, виникали з відсутності організованої системи контролю за виконанням прийнятих рішень.
Ідея розриву дозволяла розвивати ідею змови. Адже насправді дуже складно було провести грань між нездійсненністю плану та умисним саботажем. Поява ідеї розриву і змови була результатом жахливої політичної сліпоти, відмови від аналізу дійсних причин невдач і труднощів у виконанні намічених задач. Відмовившись від цього аналізу, власті все більше вступали на шлях міфотворчості. Прагнення піти від дійсності проявилося і в появі в мові своєрідного кліше і штампів, патетичних за звучанням, але які мало відповідали істині. Це містифікування було направлене на перетворення будь-якого партійного рішення на непорушну істину. Таким чином, партійна лінія ставала догмою. Сумнів у ній вже означав зраду.
Таким чином, одержувала право на існування ідея змови, що легко пояснювала весь нелад і швидко впроваджувалася в свідомість маси. Про це яскраво свідчать, зокрема, скарги населення, витягнуті із справ непідчищеного Смоленського архіву, який зберігся в недоторканості. Як видно із цих скарг, прості громадяни ніколи не піддавали сумніву основ самої системи, а винних у своєму важкому, часто нестерпному існуванні шукали серед конкретних особистостей - частіше за все серед місцевих партійних і радянських працівників, з якими їм звичайно доводилося мати справу. Це було причиною їх глибоко ворожого відношення до бюрократів - кадрових працівників, чиї кар'єризм, продажність, неробство і «панські привілеї» викликали глибоку ненависть у простих трудівників. Антибюрократичні установки Сталіна носили чисто популістський характер, пояснюючи труднощі моменту темними махінаціями «лжекомуністів». Вони були прийняті в низах і сприяли зміцненню союзу між народом і їх вождем.
1934 р., межі якого - XVII з'їзд партії (26 січня - 10 лютого) і вбивство Кірова (1 грудня), характеризувався суперечливими тенденціями. З одного боку, спостерігалося посилення репресивних заходів, що нагадувало найбільш похмурі роки першої п'ятирічки. - завершена колективізація останніх 5 млн. індивідуальних селянських господарств, проведені численні арешти голів колгоспів, виданий закон про відповідальність сімей репресованих. З іншого боку, сталися деякі очевидні послаблення. Нулі і частково амністовані спец-переселеіщі - переважно розкуркулеш селяни, - чесніш труд яких і лояльне відношення до радянської влади бралися до у на і п. Сталася деяка лібералізація виборчого режиму, внаслідок якої кількість «позбавленців», тобто осіб, позбавлених громадянських прав, знизилася з 4 до 2,5% від загальної чисельності населення. Було оголошено про майбутнє з 1 січня 1935 р. скасування карткової системи. Недавно прийнятий зразковий статут колгоспів передбачав збільшення площі присадибних ділянок.
Відображенням цих суперечливих тенденцій з'явилася череда перетворень в органах держбезпеки. 10 липня було розпущено ДПУ. Питання державної безпеки і іереходили у ведення Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС), очолюваного Г.Ягодою. Ці органи позбавлялися своїх юридичних повноважень і права виносити смертні вироки. Над їх діяльністю встановлювався прокурорський нагляд. На жаль, всі ці заходи не здобули тієї дії, на яку розраховували прихильники менш твердої політики. У листопаді були встановлені особливі наради НКВС, які володіли такими ж повноваженнями, що й колишні юридичні колегії ДПУ. Що стосується процедури видачі ордерів на арешт, здійснюваної з санкції прокурора, то необхідність у ній відпала. Генеральний прокурор Вишинський, який зайняв цей пост в червні 1933 р., надав органам безпеки повну свободу дій. Суперечність цих заходів легко пояснювалася наявністю в керівних партійних органах двох тенденцій: однієї - сталіністської, направленої на проведення жорсткої лінії, та другої -більш помірної, підтримуваної Кіровим. Як зазначалося вже вище, думки деяких радянських істориків, висловлені незабаром після XX з'їзду КГІРС, про існування опозиційної течії на чолі з Кіровим, не є переконливими. Нічого тут не міняє й виступ Кірова, опублікований 19 липня у «Правді», в якому він піддав критиці політику здирства і зловживань по відношенню до селянства під час хлібозаготівель. Така політика, зі слів Кірова, лише підривала розвиток сільського господарства, а в більш широкому значенні і побудову соціалізму взагалі.