Навчальне видання

САВЧЕНКО Олександра Яківна

ДИДАКТИКА ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

Підручник для студентів педагогічних факультетів

Рекомендовано Міністерством освіти України

Редактор Н.Ф.Сідаш Художній редактор А. В. Косяк Технічний редактор

М.А.Притикіна Коректор Г.В.Ковтонюк Компютерний набір В.Г.Гломозда,

А.І.Ключникова Компютерна верстка Л.Г.Іванюк

Підписано до друку 23.04 97. Формат 84х1081/2. Папір офсетний №1.

Гарнітура Таймс. Друк офсетний. Умов. друк. арк. 21,84.

Обл -вид. арк. 24,48. Тираж 5000. Зам. №7-417.

Видавництво гуманітарної літератури "Абрис". 252001, Київ-1,

Трьохсвятительська, 4.

Видруковано з оригінал-макету ВГЛ "Абрис" на Головному

підприємстві РВО "Поліграфкнига".

252057, Київ-57, вул. Довженка, 3.

Розділ 1

ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ДИДАКТИКИ

Людині, якщо вона мас стати людиною, необхідно здобути освіту.

Ян Амос Коменський

Камінь шліфують, а людину виховують.

Народна мудрість

/. /. Предмет і функції дидактики;

становлення дидактики як науки

Дидактика - галузь педагогіки, яка досліджує теорію освіти і

навчання.

Дидактичні знання допомагають знайти відповідь на найважливіші

питання будь-якої системи освіти: для чого, кого і як навчати.

Дидактика як наука описує існуючі системи навчання, досліджує

навчальний процес з метою його вдосконалення, розвиває нові ідеї,

впливає на педагогічний процес. Отже, це - теоретична і

нормативно-прикладна наука. Як теоретична наука вона вивчає реальн

ий педагогічний процес, установлює певні факти, звязки, залежності,

закономірності, прогнозує наслідки навчальної діяльності, моделює

експеримент. Теоретичні знання - не "мертвий капітал". Вони

повертаються до практики у вигляді висновків і рекоменд

ацій, які є підставою для визначення змісту, вибору методів

навчання, організації керівництва навчальною діяльністю учнів тощо.

Таким чином, дидактика як наука має пояснювальну, перетворюючу і

нормативно-прикладну функції.

У різні періоди розвитку людства із зміною суспільних потреб

виникали різні системи навчання, одні ди -

7

дактичні ідеї змінювались іншими. Все, що витримало випробування

часом, тією чи іншою мірою відображає в згорнутому вигляді сучасна

дидактика.

Тому нагадаємо найважливіші віхи становлення дидактики як науки.

Термін "дидактика" грецького походження (дидактикос - той, хто

навчає}. Вважається, що вперше його використали у 1613 році німецькі

педагоги Кристоф Хельвіг і Йохим Юнг у праці "Короткий звіт з

дидактики, або мистецтво навчання. Ратихімія"1. В аналог

ічному значенні вживав цей термін і Ян Амос Коменський (1592 - 1670)

у праці "Велика дидактика" (1657). Ця книга належить до світової

скарбниці педагогічної думки, тому наводимо повністю її унікальну

назву, яка звучить ніби педагогічне кредо автора,

повчальне і для нас (див. с.9).

У своїй праці Я.А. Коменський виклав основи теорії навчання: зміст

освіти, дидактичні принципи, методику організації класно-урочної

системи, зробив спробу виявити закономірності навчання. Він, зокрема,

розкрив перші усталені залежності між можливостя

ми учнів та умовами навчання, сформулював вимоги і правила навчання

з урахуванням віку дітей. У 1631 - 1632 рр. учений переробив

"Дидактику", назвавши її "Рай церкви, або Рай чеський". Ця праця

стала частиною проекту реформування освіти і виховання в

Чехії. Через складні умови життя великий педагог встиг закінчити

лише "Інформаторій материнської школи", який вважають першою теорією

дошкільного виховання.

Займаючись педагогічною діяльністю в мЛешно (Польща) у 1633 - 1638

рр., Коменський переробив "Дидактику", переклав її латинською мовою і

видав під назвою "Велика дидактика". Ця книга на довгий час стала

теоретичною основою середньої освіти.

Коменський накреслив таку структуру освіти: материнська школа -

виховання в сімї до 6 років; з 6 до 12 років - навчання в

елементарній школі, яку він називав "школа рідної мови" (у цій школі

діти вивчали рідну мову, арифметику, елементи геометрії, г

еографії, природознавства, Святого Письма, а також деякі

Див : Куписевич Ч Основи общей дидактики. - М., 1986. - С.14- 15.

8

ремесла); з 12 до 18 років - навчання в латинській школі або

гімназії; вища освіта - з 18 до 24 років в Академії.

Шкільне навчання, вважав ЯАКоменський, не може бути самоціллю, школа

як "майстерня гуманності" має готувати дітей до життя, "тому учні

повинні не лише здобувати знання, а й формувати свою натуру". У

"Великій дидактиці" яскраво виражалися ідеї неподіл

ьносгі навчання і виховання, всебічного розвитку особистості шляхом

наукової освіти, морального і релігійного виховання. На думку

видатного педагога, людина - дитя природи, й усі педагогічні засоби

мають бути природовідповідними.

Багатогранна педагогічна і філософська спадщина Коменського мала

величезний вплив на розвиток світової педагогіки у XVIII - XIX ст.,

коли набирали сили ідеї гуманістичної філософії.

Зокрема Жан-Жак Руссо (1712 - 1778) у відомій педагогічній праці

"Еміль, або Про виховання" (1762) обстоював право дитини "на

дитинство", розкрив специфіку вікових особливостей, потребу

задоволення в навчанні та інтересів учнів. Швейцарський педагог

Йоганн Генріх Песталоцці (1746 - 1827) розвинув ряд ідей з дидактики

початкової школи: положення про цілі навчання, виховання, розвитку,

роль психологічних засад у навчанні, йогоипобудову з урахуванням

людської природи, сили розуму, рук і серця. Осно

вною метою навчання вчений вважав розвиток розуму, вміння логічно

мислити й висловлюватися. Цей розвиток має відбуватися в різних видах

діяльності. Основою пізнання і освіти школярів Песталоцці вважав три

елементи - форму, число, слово.

Послідовник Й.Песталоцці - німецький педагог Фрідріх Дистервег (1790

- 1866) збагатив ідеї розви-вального навчання, сформулював його

правила, психологічно обгрунтува принципи, визначені Я.А.Коменським.

На початку XIX ст. Йоганн Фрідріх Гербарт (1776 - 1841), відомий

німецький педагог і філософ, розробив теоретичні засади дидактики,

взявши за основу теорію виховуючого навчання. Гербарт і його

послідовники відводили чільне місце організації процесу з

асвоєння знань на уроці під керівництвом учителя.

10

Вчений виділив два основних акти у процесі передачі знань:

поглиблення і осмислення.

Величезний внесок у розвиток дидактики зробив наш видатний

співвітчизник Костянтин Дмитрович Ушинський (1824-1870). У прці

"Людина як предмет виховання - найголовніші риси людського організму

в додатку до мистецтва виховання" він усебічно обгрунтував

роль педагогічної науки й цілеспрямованого виховання, яке, за його

висловом, удосконалючись, здатне далеко розсунути можливості людських

сил: фізичних, розумових і моральних. Він розкрив роль принципу

народності у вихованні й навчанні, значення рідн

ої мови, практичного довіду дитини, взаємозв"язку навчання з життям.

К.Д.Ушинський обстоював важливу роль активності й розумового

розвитку дитини в навчанні, показав значення повторення, вольових

зусиль, конкретизував принципи навчання в своїх підручниках для

початкової школи "рідне слово", і "Дитяий світ", що їх суча

сники педагога оцінювали як неперевершені. Поєднуючи в своїх працях

філософські, психологічні і педагогічні знання, Ушинський збагатив

теорію методів навчання. Він виділяв загальну й окрему дидактики.

Перша вивчає загальні основи навчання і принципи,

спільні для всіх дисциплін. Друга є застосуванням основ загальної

дидактики до окремих навчальних предметів. Найкращим зразком

взаємозв"язку дидактики з методикою Ушинський вважав теорію

початкового навчання, зокрема методику викладання рідної мови.

Серед послідовників К.Д.Ушинського в українській дидактиці і

методиці початкового навчання слід назвати Тимофія Григоровича

Лубенця (1855-1936). Він закінчив учительську семінарію в Чернігові,

працював народним учителем, інспектором, директором народ

них училищ Київського навчального округу. Внесок ученого в дидактику

- розробка проблем оновлення змісту початкового навчання в зв"язку із

зміною соціальних потреб (праця "Педагогічні бесіди", 1903-1913).

Широкого визнання свого часу набули його підр

учники для українських шкіл: "Зернятко", "Граматика", "Збірник

арифметичних задач" та ін.

У ці ж часи працював відомий дидакт Михайло Іванович Демков

(1859-1939), життя і діяльність

11

якого найбільше повязані з Чернігівщиною (викладав після революції

в Прилуцькому педтехнікумі), хоча тривалий час він працював і в

Росії. Його підручники з педагогіки багато разів перевидавалися; з

дидактичної точки зору заслуговує на увагу визначен

ня ним принципів навчання, закономірностей педагогічного процесу.

На межі XIX і XX ст. у дидактиці розгорнули-ся дослідження шляхів

активізації ролі учнів у навчанні. У звязку з цим розвинувся напрям

прагматичної педа-гогіки, яскравим представником якої був видатний

аме-риканський педагог і філософ Джон Дьюї (1859

- 1952). Головні принципи цієї теорії - навчання на основі

особистого досвіду дитини, істинність знань визначається їхньою

корисністю. За цих умов завдання дидактики як науки обмежувалися

переважно теорією учіння, пошуками ефективних засобів навчанн

я (інструменталізм). Тому, на відміну від гербартіанської

педагогіки, тут переважно досліджувалися дії учнів, індивідуальний

досвід, а не методика викладання предмета.

На початку XX ст. у світовій педагогіці активно поширювались ідеї

вільного виховання та розвитку осо-бистості дитини. Чимало зробила

для впровадження їх у роботу з дітьми дошкільного і молодшого

шкільного віку Марія Монтессорі (1870 - 1952) - італійс

ький педагог, лікар. Спочатку вона займалася методами роз-витку

органів чуттів у розумове відсталих дітей. Вели-кий ефект цієї

методики вона підтвердила пізніше і в роботі з дітьми вікової норми.

У праці "Метод наукової педагогіки" М.Монтессорі тверд

ить, що дитину треба вивчати з антропометричною апаратурою, що

головною формою виховання і навчання мають бути самостійні

індивідуальні заняття або колективно спланований урок, що треба точно

враховувати періоди сензитивного розвитку дитини. Заслугою

вченого була розробка стандартизованого дидактичного матеріалу,

побудованого таким чином, що дитина, працюючи з ним, могла сама

виявити й виправити свої помилки. Монтессорі розроб-ляла також методи

індивідуального вивчення молод-шими школярами грама

тики рідної мови, геометрії, арифметики, біології та інших

предметів. Не втратили своєї актуальності ідеї видатного педагога і

сьогодні. У нашій країні вони набувають популярності у звязку з

пошуком засобів гуманізації освітнього процесу. Ві-

12

домі приклади успішної діяльності комплексів "дитя-чий садок-школа",

які працюють за ідеями педагогіки М.Монтессорі.

Ідеї гуманістичної педагогіки, зокрема вільного ви-ховання і

розвитку дитячої особистості, розробляв у Росії на початку XX ст.

Костянтин Миколайович Вентцель (1857 - 1947). На засадах

педоцентризму (культ особистості вихованця) працював створений ним

у Москві "Будинок вільної дитини" (1906 - 1909). К.М.Вентцель

опублікував одну з перших у світі "Декла-рацію прав дитини" (1917), в

якій обстоював рівні з дорослими права дітей на свободу і розвиток

своїх здібностей, вільний обмін думками, створення

дитячих організацій та обєднань, право вибирати собі виховате-дя,

не відвідувати в примусовому порядку школу тощо. Погляди К.М.Венцеля

різко критикувалися в пожовт-невий період, і в 20-х роках він

відійшов від активної педагогічної діяльності.

Розвиток української педагогічної науки на початку XX ст. також

відбувався під впливом прогресивних ідей гуманістичної педагогіки. У