4.1. Рушійні сили розвитку дитини

Щоб керувати процесом розвитку учнів у навчальній діяльності,

вчитель має знати рушійні сили цього процесу. Хоча ці питання є

предметом психології, але саме їхню психологічну сутність враховують

дидакти в організації розвивального навчання. Тому нага

даємо найважливіше.

"Розвиток - це зміни живої людської системи, зміни не випадкові, а

необхідні послідовні, повязані з певними етапами її життєвого шляху,

і прогресивні, тобто такі, що характеризують її рух від нижчих до

вищих рівнів життєдіяльності, її структурне і ф

ункціональне вдосконалення.

У розвитку відбуваються кількісні зміни людської істоти, тобто

збільшення або зменшення тих чи інших (фізичних, фізіологічних,

психічних тощо) якостей.

137

Кількісні зміни зумовлюють виникнення нових якостей, які утворюються

в процесі розвитку й зникнення старих.

У психічному розвитку кількісні зміни виявляються в збільшенні з

віком кількості утворюваних навичок, асоціацій, кола уявлень, знань

про навколишій світ, словника, памяті дитини тощо. Л.С.Виготський

визначав розвиток як неперервний процес саморуху,

що характеризується насамперед виникненням нового, того, чого не

було на попередніх етапах.

Виявлено, що психічні функції часто розвиваються нерівномірно: в

розвитку чергуються фази прискорення й уповільнення.

Сучасна психологія виходить з того, що розвиток людини в онтогенезі

підлягає тим самим законам, що діють у будь-яких явищах, які

розвиваються: єдність і боротьба протилежностей, перехід кількісних

змін в якісні і навпаки, стрибкоподібний характер пер

етворень, незмінність стадій, фаз розвитку. Однак виявляються ці

закони своєрідно, відповідно до особливостей процесу розвитку людини

як особистості. Так, у розвитку психіки дитини відмічають періоди

посиленого, швидкого нагромадження якісних змін та

періоди росту і розвитку. Нерівномірність (хвилепо-дібність,

асинхронність) цього процесу зумовлена й тим, що виникнення і

тривалість кожної фази в розвитку окремих сторін особистості

(мислення, інтересів, мотивів, мовлення тощо) здебільшого не збіг

аються.

У психології окреслено два основних типи проявів процесу розвитку -

прогрес і регрес. Психічний розвиток - це завжди єдність прогресивних

і регресивних перетворень, але співвідношення цих різноспрямованих

процесів на різних етапах життєвого шляху інд

ивіда істотно змінюється, тому центральна проблема в дослідженні

шляхів розвитку - розкриття закономірностей переходу від нижнього

рівня до вищого.

Як же відбувається психічний розвиток дитини? Психічний розвиток

особистості - це наслідок взаємодії біологічного й соціального

факторів та її влас-ної активності.

Костюк Г. С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток

особистості. - К., 1989. - С. 70-71.

138

Дитячий психолог Г.ОЛюблінська так розкриває роль біологічного

фактора: "Для розвитку організму дитині потрібні певні фізичні умови

життя: світло, тепло, харчування. Її органи також дозрівають. Однак

щоб немовля стало дорослою людиною, перетворилося

в особистість, для формування в нього навіть фізичних якостей,

самого процесу дозрівання недостатньо. Щоб у зростаючої людини

розвинулися пружні, точні, узгоджені рухи рук і ніг, корпуса, голови,

щоб у неї виробилася гарна постава, розвинулися сила й

витривалість, не досить мати відповідні анатомо-фізіологічні

задатки. Щоб здобуті від природи можливості були реалізовані,

перетворилися на різноманітні вміння й навички, вони мають бути

"оброблені" вихованням.

Психічний розвиток відбувається під величезним впливом сімї і

середовища, в якому живе дитина, засвоюючи багатовіковий і

різноманітний досвід, нагромаджений людством.

Але не можна вважати, ніби засвоєння досвіду поколінь відбувається

внаслідок простого перекладання готових знань та вмінь у дитячі

голови. Неодмінна умова психічного розвитку - власна активність

дитини, тобто потреба і готовність діяти.

Активність молодшого школяра виявляється в різних формах:

наслідування дій дорослих, участь у численних іграх, навчання,

спілкування, формування вмінь та навичок; нарешті, вже в цьому віці

деякі діти виявляють творчу активність.

Таким чином, психічний розвиток дитини зумовлений взаємодією

біологічних даних, соціального середовища і власної активності.

Особистість характеризується загальними, особливими та

індивідуальними рисами. Загальні властивості роблять людину здатною

виконувати свої суспільні функції, виділяти себе із середовища, діяти

відповідно до власних поглядів і переконань, моральних ви

мог та оцінок, свідомо поставлених цілей. Ці загальні властивості

мають своє типове та індивідуальне виявлення, яке можна зрозуміти

виходячи із сутності властивеє -тей, притаманних усім людям.

Люблинская А.А. Учителю о психологии младшего школьника. - М.,

1977. - С. 35.

139

Особистість завжди відзначається індивідуаль-ною своєрідністю, вона

має своє неповторне індивідуальне обличчя, що виявляється в її

характері та здібностях. Тому не є перебільшенням, коли про кожну

дитину говоримо як про неповторну індивідуальність. Н

е дивно, що за однакових обставин у різних дітей одного віку може

бути різна реакція. Один першокласник байдуже подивився на нову

книжку й відсунув убік, інший довго її гортає, роздивляється, про

щось розпитує. На одну дитину досить докірливо подивит

ися, і це вже їй пересторога, а інша не реагує і на гнівні слова.

Є хлопчики, яких удома "не чути", але з товаришами вони активні й

прагнуть "командувати". У родинному колі, підкоряючись владі батьків

та обставинам, вони гальмують свої бажання, а "

вириваючись на волю", користуються можливістю зняти напруження.

Усі спостерігали, як граються діти. А чи звертали ви увагу на

яскраву відмінність дитячих характерів, які так природно виявляються

у грі? І справді, в "тихих" і в рухливих іграх відбувається перевірка

здібностей дитини, її сил і можливостей, словом,

усього, що тільки може виявитись у порівнянні, змаганні однієї

дитини з іншою. Один хлопчик семи років віддає перевагу спілкуванню з

пятирічними, а другий - з десятирічними. Хтось любить організовувати

і керувати, прагне за будь-яку ціну бути головн

им героєм, а хтось - слухняний виконавець волі свого однолітка.

Працюючи з учнями, маємо обовязково враховувати їхні індивідуальні

особливості, щоб і сильна, і слабка за розвитком дитина знаходила у

навчанні й вихованні відповідне навантаження для позитивних змін у

розвитку мислення, почуттів, волі, пізнавальних

потреб, власної самооцінки тощо.

Ви вже знаєте, що психічний розвиток дитини проходить ряд періодів,

які послідовно змінюють один одний і кожний з них характеризується

своїми особливостями, формуванням певних якостей. Попередній етап

готує новий ступінь розвитку. Від того, наскільки

успішно формувалась особистість дитини на попередньому етапі,

наскільки повно реалізовані її можливості, залежить подальший

розвиток.

140

Якщо психічні властивості не дістали належного розвитку своєчасно,

коли вони легше піддавалися педагогічним впливам, пізніше їх

формування потре-буватиме значно більших зусиль, які не завжди можуть

бути успішними.

Саме провідна діяльність визначає своєрідність та якісну специфіку

розвитку в певному віці. Відомий психолог О.М.Леонтьєв дає таке

визначення: "Провідна діяльність - це не просто діяльність, яка

найчастіше зустрічається на даному етапі розвитку дитин

и, якій вона віддає найбільше часу. Провідна діяльність - це така

діяльність, розвиток якої зумовлює найголовні-ші зміни в психічних

процесах і психологічних особ-ливостях особистості дитини на даній

стадії її роз витку"1.

У розвитку особистості діє всеосяжний принцип детермінізму, сутність

якого в тому, що зовнішні при-чини діють через внутрішні умови.

Зовнішні причини - предмети, явища природи, люди, їхні взаємини,

створені ними речі, мовні засоби, духовні цінності.

Але, як підкреслює Г.С.Костюк, на розвиток дитини впливають тільки

ті зовнішні умови, з якими вона вступає в активний звязок. З

розвитком дитини її середовище не тільки розширюється територіально,

а й збагачується за змістом. Особистість розвиваєтьс

я по-різному залежно від того, як виявляється її власна активність,

а також від виховання і навчання. Тому формування особистості не

можна вважати незалежним розвитком якогось одного аспекту -

раціонального, вольового або емоційного. Особистість - це

справді вища інтегративна система, певна цілісність. Центром її

розвитку психологи називають свідомість (Л.С.Виготський, Л.І.Божович

та ін.). Основне джерело розвитку особистості дитини - у розвязанні

протиріч між новоутвореннями в її свідомості і

ситуаціями, умовами та її власними можливостями, в яких ці

новоутворення здійснюються.

Останнім часом набуває поширення концепція розвитку особистості під

впливом усвідомлення нею потреби бути особистістю. Чим ширші й

змістовніші діяльність, стосунки і взаємини з навколишнім, тим

Леонтьев А.А. // Избранные психологнческне произведе-ния - М., 1983.

- С. 285 - 286.

141

швидше й виразніше виявляються нахили, бажання, інтереси,

яскравішими стають почуття, мотиви, воля дитини. Поступово у розвиток

включаються моральні й естетичні стимули, які впливають на освоєння,

переробку дитиною змісту життя. І в цьому процесі нав

чання і виховання здатні відігравати визначальну роль у розвитку

дітей, хоча, безумовно, він залежить і від інших важливих факторів,

передусім природних можливостей.

Отже, людина існує, розвивається, формується у взаємодії із

середовищем та іншими людьми. Завдяки цій взаємодії, вродженим

здібностям і власній активності вона стає особистістю.