5.4. Наочні методи навчання

У початкових класах застосування наочності має на меті:

збагачення й розширення безпосереднього чуттєвого досвіду учнів,

розвиток спостережливості, пізнання конкретних властивостей предметів

під час практичної діяльності, створення умов для переходу до

абстрактного мислення, опори для самостійного навчання й

систематизації навчального матеріалу.

Відповідно до функцій наочності засоби унаочнення також дуже

різноманітні: предмети та явища навколишньої дійсності; дії вчителя й

учнів, що демонструють, як треба виконувати ту чи іншу операцію та як

і яким обладнанням користуватися; зображення реальних предметів -

різноманітні іграшки, предметні малюнки, картини, образні моделі з

паперу, картону й символічні зображення - карти, таблиці, схеми,

креслення, картки з математичною символікою.

206

До наочних засобів належить також інформація, яку учні сприймають

за допомогою технічних засобів навчання; кінофільми, діафільми,

звукозапис, радіо, телепередачі. Ці види наочності називають

аудіовізуальними, оскільки інформацію вони передають через звук і

зображення.

У початкових класах застосовується природна, ма-люнкова, обємна,

звукова і символічно-графічна наочність. Зрозуміло, що кожна з них має

свої "плюси" і "мінуси", і це слід враховувати, визначаючи їх роль на

уроці.

У навчальних програмах з предметів дається, як правило, перелік

наочності та навчального обладнання.

Використання наочності відіграє переважно допоміжну роль, однак

іноді навчальний матеріал (наприклад, явища, предмети, які учні не

можуть безпосередньо спостерігати) має такий характер, що без

унаочнення правильне уявлення про новий обєкт взагалі неможливе. Щоб

запобігти звуженню поняття або уявлення, доцільно використовувати

різні зразки зображення обєкта. Це допоможе учням розпізнати типове,

зробити крок від конкретного до абстрактного, перейти від уявлення до

поняття. Отже, важливо не тільки правильно дібрати наочність до уроку,

а й продумати, як поставити запитання, щоб створюваний в учнів зоровий

образ активно "працював" на досягнення мети уроку.

Як відомо, найперша властивість сприймання - вибірковість.

Завдяки запитанням учителя, попередньому досвіду учень вихоплює зором,

слухом ті чи інші сторони спостережуваного. І чим менша дитина, тим

більше значення мають конкретність і особистісна значущість установки

вчителя на сприймання. Не можна залишити поза увагою і вплив фону на

якість сприймання. Наголосити на цьому спонукає поширене серед

класоводів прагнення всіляко прикрашати роздавальний матеріал

(квіточки, замальовки, аплікації). Але ж це відволікає увагу учнів!

Адже навчальна сутність картки, таблиці має чітко проглядатися.

Водночас на схемах-опорах добре використовувати змісторозрізнювальні

властивості кольорів, умовні позначення для виділення головного,

звязків між елементами схеми.

Дидактичні функції схематичної наочності - педагогічна підтримка

міркувань учнів на етапі первин-

207

ного сприймання, опора для дітей, які не встигають, використання

опори під час самостійної роботи й повторення. З огляду на це схеми

дуже різноманітні, в арсеналі багатьох учителів поряд з відомими є й

свої опори з різних предметів. Як правило, це невеликі за форматом

цупкі аркуші, які або прикріплюють на крилі дошки "Сьогодні на уроці",

або заздалегідь кладуть на окремі парти. Важливо, щоб у процесі

сприймання наочності розвивалися пізнавальні здібності дітей,

здатність до самонавчання.

Ефективність процесу сприймання підвищується, коли перед учнями

ставляться спеціальні завдання, проводяться спостереження, які

спонукають їх придивлятися чи прислухатися до нових обєктів, виділяти

їхні характерні ознаки, обєднувати в єдине ціле, позначати певними

словами. У таких ситуаціях в учнів швидше розвивається

спостережливість, ніж тоді, коли сприймання наочних обєктів є тільки

ілюстрацією готових знань, повідомлюваних учителем. Показники розвитку

спостережливості - вдосконалення перцептивного аналізу й синтезу

обєктів, виділення й обєднання в єдине ціле малопомітних їх ознак та

властивостей, підвищення точності словесного їх опису, формування

установки на спостереження1.

Вибір наочності для конкретного уроку зумовлюється не тільки його

навчальною метою, а й іншими чинниками. Зокрема, специфікою

мікросередовища школи та попереднім рівнем готовності дітей, їхнім

емоційним станом, .віком, резервом навчального часу. Особливо важливим

джерелом чуттєвого досвіду майже на всіх уроках є актуалізація

емоційних спостережень дітей. Це положення глибоко розвинув у своїх

працях В.Сухом-линський. Природа мозку дитини, писав він, потребує,

щоб її розум виховувався біля джерела думки - серед наочних образів, і

насамперед - серед природи, щоб думка переключалася з наочного образу

на "обробку" інформації про цей образ. Якщо ж ізолювати дітей від

природи, якщо з перших днів навчання дитина сприймає тільки слово, то

клітини мозку швидко стомлюються і не справляються з роботою, яку

пропонує вчитель. А

Див.: Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток

особистості. "" С. 428 - 429.

208

цим клітинам треба розвиватися, міцніти, набирати-ся сил. "Ось де

причина того явища, з яким часто зустрічаються вчителі в початкових

класах: дитина тихо сидить, дивиться тобі в очі, немовби уважно

слухає, але не розуміє жодного слова, що педагог розповідає і

розповідає, тому що треба думати над правилами, розвязувати задачі,

приклади - все це абстракції, узагальнення, немає живих образів, мозок

стомлюється..." .

Вчасно використана виразна наочність - це змістове й емоційне

підживлення процесів сприймання, мислення, памяті молодших учнів.

З технічних засобів навчання (ТЗН) у початкових класах найбільш

поширені діафільми і діапозитиви. Діапроектори і діаскопи прості в

експлуатації, надійні, дешеві, зручні для зберігання; діти 6-7 років

легко навчаються показувати діафільми.

Статичний матеріал діафільму молодші учні сприймають значно

легше, ніж динамічний у кінофільмі: вони встигають розглянути деталі

зорового ряду, осмислити їх у цілому. Істотну роль тут відіграють

яскравість барв і виразність ліній (порівняно з настінними таблицями й

роздавальним матеріалом).

Діафільми, які можна використати на уроках у початкових класах,

за змістом поділяються здебільшого на ілюстративні й пояснювальні.

Нерідко це - ситуативні нариси, екранізації художніх творів.

Здебільшого діафільми ілюструють текст, допомагають глибше засвоїти

його зміст. Діафільми-ілюстрації полегшують навчання всіх видів

переказу (повного, вибіркового, стислого), виконання творчих робіт. Це

пояснюється тим, що, маючи перед очима зорову опору, учні легко

пригадують зміст прочитаного, активізується також і їхнє мовлення.

Робота з діафільмом на уроці передбачає постійне керівництво

учителя. Звичайно воно включає такі етапи:

пояснення мети завдання; демонстрування діафільму з коментуванням

кожного кадру (при цьому вчитель зосереджує увагу учнів на істотних

ознаках і на важливих, але мало помітних деталях).

Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям // Вибр. тв. - Т. 3.

-С. 34.

209

5.5. Практичні методи навчання

Ці методи навчання досить поширені у початкових класах. Більше

того, у формуванні різноманітних умінь і навичок вони є основним

засобом. Жоден урок мови, читання, математики, малювання, музики,

фізичного виховання і трудового навчання не можна побудувати без

застосування цих методів.

Таким чином, наочність використовується на різних етапах

навчального процесу, її роль - забезпечити всебічне, образне

сприймання, дати опору для мислення учнів.

Види практичних методів: навчальні вправи, ігрові вправи,

лабораторні досліди, практичні роботи.

Практичні методи використовуються у взаємодії слова вчителя з

різними видами унаочнення. Основним видом практичних методів у

початковій школі є вправи - багаторазове повторення навчальних дій з

метою формування умінь і навичок. Вправи можуть мати різну

психологічну основу виконання. В одних домінують розумові дії, в інших

- практичні, одні тренують слухові, інші - зорові або тактильні

вміння.

Особливість вправ - їх багаторазове виконання. Однак просте

відтворення дій, які формують певне вміння чи навичку, малоефективне й

нецікаве для молодших учнів. Педагогічне керівництво виконанням вправ

передбачає: їх мотивацію, доведення до свідомості дитини мети

виконання певних дій, їх усталеної послідовності; врахування умов, в

яких вони відбуваються;

аналіз виконання, виявлення причин допущених помилок; пошук

можливостей удосконалення вмінь і навичок з урахуванням індивідуальних

досягнень учнів.

Формування вмінь у процесі вправляння відбувається на основі

поступового ускладнення умов виконання вправ. Спочатку діти засвоюють

спосіб дії за зразком, який показує і коментує вчитель, потім

вправляються з опорою на різні види педагогічної підтримки (памят-

210

ка, виконання аналогічних дій); після цього виконують вправи без

підтримки, зберігаючи в памяті спосіб виконання; нарешті, виконують

вправи на застосування засвоюваного способу дії в нових умовах.

У системі уроків, метою яких є формування певних умінь, способів

дій, треба розподіляти різні види вправ, що мають відповідати таким

основним критеріям опти-мізації: цілеспрямованість, системність і

міра. Учитель має подбати про те, щоб система вправ: 1) була

спрямована на розвиток і закріплення різних якостей знань і умінь

(повноти, міцності, усвідомленості, гнучкості); 2) забезпечувала

достатню повторюваність вправ за видами і кількістю протягом вивчення

всієї теми;