2.5. Управління трудовими ресурсами як система

Об'єкт управління трудовими ресурсами — потенціал живої праці, який визначається демографічною структурою населення, його якісними характеристиками, що зумовлені рівнем їх використання у суспільному виробництві, певними соціально-економічними умовами, рівнем розвитку продуктивних сил суспільства і виробничими відносинами.

Трудові ресурси є об'єктом управління на рівні держави, регіону, галузі, підприємства. Управляти трудовими ресурсами означає: з урахуванням потреб народного господарства підготовувати кваліфіковані кадри й оптимально розподіляти їх між окремими галузями.

Термін “управління людськими ресурсами” виник у 60-ті роки ХХ століття. В умовах сучасного етапу науково-технічної революції докорінним чином змінилася роль людини у виробництві. Якщо раніше вона розглядалася лише як один із факторів виробництва, який нічим, по суті, не відрізняється від машин чи обладнання, то сьогодні вона перетворилася на головний стратегічний ресурс, головне надбання компанії у конкурентній боротьбі. Це пов’язано зі здатністю людини до творчості, що зараз стає основною, вирішальною умовою успіху будь-якої діяльності.

Управління трудовими ресурсами сьогодні — це складова частина системи управління, що спрямована на забезпечення зайнятості працездатного населення і його оптимального розподілу між галузями і регіонами країни, а також на задоволення потреб народного господарства в кваліфікованих кадрах.

Цінність трудових ресурсів як головного фактору успіху постійно зростає. Система управління трудовими ресурсами грає вирішальну роль у забезпеченні умов конкурентоспроможності та довгострокового розвитку організації на основі регулювання відношень між нею та працівниками в рамках стратегії бізнесу.

Управління трудовими ресурсами здійснюється на різних рівнях: від світової спільноти до підрозділів підприємств.

Найбільш загальні рекомендації по управлінню трудовою діяльністю розробляє міжнародна організація праці (МОП), яка має свої представництва в різних країнах. Це рекомендації забезпечення нормальних умов праці і створення конструктивних взаємовідносин між найманим працівником і державою.

У кожній країні є система загальнодержавних органів з питань зайнятості і соціальної політики, які розробляють нормативні документи щодо умов праці на підприємствах; співвідношення в оплаті праці на державних підприємствах і в установах так званої бюджетної сфери; управління зайнятістю населення; пенсійного забезпечення; допомоги безробітним, інвалідам і малозабезпеченим прошаркам населення.

Регіональні органи управління трудовими ресурсами приділяють увагу питанням зайнятості, соціальної політики, регулюванню взаємовідносин роботодавців і найманих працівників на рівні регіону.

У залежності від типу ринку праці управління трудовими ресурсами функціонує на двох рівнях: на зовнішньому ринку праці воно здійснюється на державному рівні, а на внутрішньому — на рівні кожного окремого підприємства.

Управління трудовими ресурсами забезпечується взаємодією керуючої та керованої систем.

Керуюча система (суб'єкт) – це сукупність органів управління і управлінських працівників з певними масштабами своєї діяльності, ком­петенцією та специфікою виконуючих функцій. Вона може змінюватись під впливом організуючих і дезорганізуючих факторів. Керуюча система представлена державними органами управління, які розробляють комп­лекс економічних та організаційних заходів щодо управління трудовими (людськими) ресурсами.

Керована система (об'єкт) – це системи соціально-економічних відносин у процесі відтворення й використання головної продуктивної сили – людини. Конституцією України та прийнятими на її підставі за­конодавчими актами громадянам гарантовано право на працю у відпо-відності до їхніх здібностей, професійної підготовки, рівня освіти і враху­вання суспільних потреб. Завдання управління полягає в створенні мож­ливостей реалізації конституційних прав.

Головними елементами системи управління є люди, які одночасно виступають об'єктом і суб'єктом управління. Здатність людських ресурсів одночасно виступати як об'єктом, так і суб'єктом управління є головною специфічною особливістю управління.

Система управління трудовими ресурсами має багатоступеневу структуру з великою кількістю напрямків діяльності. Вона включає три взаємозв’язаних підсистеми, кожна з яких має свої чітко виражені завдання.

Підсистема формування трудового потенціалу:

1. Управління процесом відтворення населення:

регулювання демографічних процесів;

покращання умов життя жінки та дитини;

піклування про здоров'я людини.

2. Управління процесами підготовки робочої сили:

загальноосвітня школа;

професійна орієнтація;

підготовка, перепідготовка кадрів для народного господарства, підвищення їх кваліфікації.

3. Управління відтворенням робочої сили:

оплата праці;

суспільні фонди споживання;

розвиток соціальної інфраструктури;

використання вільного часу.

Підсистема управління зайнятістю населення:

управління процесами утворення вільних робочих місць в матері­альній і нематеріальній сферах;

управління розподілом робочої сили через центри зайнятості, бюро працевлаштування;

управління перерозподілом робочої сили в територіальному і міжгалузевому аспектах.

Підсистема управління процесом використання трудових ресурсів:

1. Управління технічним процесом:

впровадження нових технологій, скорочення важкої праці;

атестація робочих місць.

2. Управління організацією праці:

нормування праці;

використання робочого часу;

дисципліна праці;

умови праці;

охорона та безпека праці.

3. Управління економікою праці:

планування продуктивності та кількості працюючих;

планування темпів зростання оплати праці та продуктивності;

організація оплати праці.

Раціональність системи управління трудовими ресурсами залежить від того, наскільки ефективно функціонуватиме кожна підсистема і на­скільки інтегрована в рамках єдиного цілого робота кожної системи.

На рівні підприємства система управління трудовими ресурсами складається з трьох підсистем, що істотно розрізняються за суттю:

1. Формування трудових ресурсів:

планування;

набір;

добір;

визначення розміру заробітної плати і пільг.

2. Розвиток трудових ресурсів:

професійна орієнтація та адаптація;

підготовка кадрів;

оцінка трудової діяльності;

підготовка керівних кадрів;

управління просуванням по службі.

3. Підвищення якості трудової діяльності:

мотивація праці;

удосконалювання організації праці і його оплати.

Таким чином, управління трудовими ресурсами і на державному рівні, і на рівні підприємства варто розглядати як взаємозалежні підсистеми, що повинні бути спрямовані на досягнення оптимального і, в той же час ефективного використання наявних трудових ресурсів, виходячи з трудового потенціалу країни.