3. Сфери соціально-трудових відносин

Ринок праці – це одна з головних складових соціально-трудових відносин. Ринком праці називають сукупність трудових відносин між суб’єктами купівлі-продажу праці з приводу найму та використання робітників в суспільному виробництві.

Основними суб’єктами на ринку праці виступають: покупець (роботодавець) – володар засобів виробництва – та продавець (працівник) – володар товару “праця”. Об’єктом купівлі-продажу є право на використання одиниці товару – “праці” в конкретних умовах в обумовлений період часу.

Ринок праці характеризується двома основними показниками: пропозицією робочої сили та попитом на неї.

З пропозицією робочої сили на ринку праці можуть виступати:

незайняте населення в працездатному віці, що шукає роботу (безробітні);

частково або повністю зайняте населення в працездатному віці, що має роботу, але з окремих причин потребує її зміни чи додаткової роботи (працівники з підприємства-банкрута, студенти денної форми навчання);

незайняте населення в непрацездатному віці, що шукає роботу (пенсіонери за віком, що мають сили для праці, школярі під час канікул).

Попит на робочу силу виникає в двох випадках:

незадовільне кількісне забезпечення частки потреб суб'єктів народного господарства в кадрах (неповний штат робітників);

незадовільне якісне забезпечення частки потреб суб'єктів народного господарства в кадрах (повний штат робітників, але не відповідного рівня кваліфікації, тощо).

Розглянемо, як складаються соціально-трудові відносини на різних видах ринку праці.

Відкритий ринок праці складає економічно активне населення, що шукає роботу та потребує підготовки й перепідготовки, перенавчання. Він охоплює також вакантні робочі місця в усіх без винятку секторах економіки.

Прихований ринок праці складають особи, що формально вважаються зайнятими в суспільній діяльності, але у зв'язку зі змінами в діяльності організації можуть бути звільнені; особи з неповним робочим днем (тижнем); особи, що завантажені не в повному обсязі або не відповідно до наявної кваліфікації.

Частковий (фрагментарний) ринок праці передбачає обмеження діяльності чинників попиту та пропозиції робочої сили нормативним регулюванням праці у вигляді трудового законодавства. Ці обмеження пов'язані з нормативно встановленими умовами найму, звільнення та переводу співробітників, оплатою та мотивацією їх праці, умовами праці тощо.

Регульований ринок праці створює правові основи поведінки суб'єктів соціально-трудових відносин: законодавче та нормативне регулювання цих відносин, добавляючи систему колективних угод. Останні встають в один ряд з державними законодавчими актами щодо врегулювання соціально-трудових відносин, але не повинні містити протиріч до державних законодавчих актів з цього питання.

Організований ринок праці виступає як найвища ступінь його розвитку. До правових основ його діяльності додається, з одного боку, комплекс організацій та установ, що безпосередньо забезпечують функціонування ринку праці, з другого – взаємодія політики зайнятості з іншими напрямками соціальної політики держави (пенсійним забезпеченням, освітньою політикою, економічною політикою в питаннях структурних змін тощо).

Тіньовий ринок праці охоплює форми зайнятості, що не регулюються законодавчим шляхом, тобто ті, які здійснюються з порушеннями діючого законодавства: форми зайнятості з ухиленням від оподаткування, порушеннями трудових угод, незареєстрованою діяль-ністю, тощо.

Сегментація ринку праці за секторами характеристик чи поведінки людей відповідає розподілу суб'єктів соціально-трудових відносин за потребами, характеристиками, реакцією на схожі умови в рамках однієї професії, сфери економіки, галузі і т. ін.

Зовнішній ринок праці передбачає мобільність, можливість переміщення робочої сили між організаціями. При цьому мобільність може бути як професійна, так і географічна. Тобто з цього ринку роботодавці вибирають готову робочу силу, що не потребує глобальної перепідготовки.

Внутрішній ринок базується на переміщеннях робітників в межах однієї організації. При цьому робоча сила обізнана зі специфікою діяльності, проте потребує перепідготовки, підвищення кваліфікації.

Загальнонаціональний ринок праці включає робочу силу, що пропонує свої послуги на всій території України, та всіх роботодавців, які пропонують роботу на ринках праці України.

Регіональний ринок праці обмежений кордонами одного регіону. Діюча політика зайнятості держави спрямована на розв'язання більшості проблем саме на цьому рівні.

Важливою складовою соціально-трудових відносин є сфера зайнятості населення. Кожна влада спрямовує багато зусиль на управління зайнятістю.

Управління зайнятістю – це цілеспрямований вплив на ринок праці, поширення попиту на робочу силу та підтримку ефективної пропозиції робочої сили. Сюди, в першу чергу, відносять забезпечення робітників робочими місцями в потрібному обсязі, створення на робочих місцях потрібних умов праці, залучення робітників до праці в організаціях будь-якої форми власності в оптимальному для країни співвідношенні, робота з тимчасово зайнятими робітниками в напрямку їх перерозподілу в господарчій діяльності, організація відповідної підготовки та пере-навчання робітників, інше.

Безробіття – це відсутність зайнятості в частки економічно активної частини населення, що може та бажає працювати. Безробіття – важливе невід’ємне явище соціально-трудової сфери, котре найбільш явно розкриває її стан в державі. Можна стверджувати, що чим вище рівень безробіття, тим гірше налагоджені соціально-трудові відносини, тим гірше забезпечення громадян соціальними благами.