§1. Поняття і суб'єкти банкрутства

Проведення в Україні економічних перетворень, спрямованих на застосування ринкових принципів регулювання господарської діяльності, відродило в господарсько-правовій практиці інститут банкрутства, що гарантує одночасно захист економічних інтересів кредиторів, а також держави як загального регулятора ринку.

В умовах економічної кризи в Україні значна кількість підприємств не може здійснити розрахунки з державою і кредиторами. Таке становище підприємств у світовій практиці називається банкрутством.

Термін «банкрутство» походить від італійського bancarotta — «зламана огорожа». Під ним розуміють неспроможність або відмову юридичної чи фізичної особи платити кредиторам за своїми зобов'язаннями через відсутність грошей.

У 20-і роки в Українській РСР існував інститут банкрутства, але згодом, при радянській владі його ліквідували, тому що приватна власність на засоби виробництва не існувала, а борги державних або колективних підприємств держава часто списувала.

У світовій же практиці законодавство про банкрутство розвивалося за двома принципово різними напрямками.

Один з них базувався на принципах британської моделі, коли банкрутство розглядалося як спосіб повернення боргів кредиторам за рахунок основних, оборотних і всіх інших наявних засобів шляхом ліквідації боржника-банкрута.

Інший напрямок закладений в американській моделі. Основна мета її полягає в тому, щоб через санації реабілітувати компанію, відтворити її платоспроможність.

>>>304>>>

У сучасних умовах у законодавстві розвинутих країн простежується лінія на зближення й інтеграцію обох напрямків.

Правове регулювання банкрутства в Україні здійснюється згідно з Законом України «Про поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 р. з наступними змінами і доповненнями. Цей Закон встановлює умови і порядок поновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності — боржника або визнання його банкрутом і застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задовільнення вимог кредиторів.

Суб'єктами банкрутства можуть бути юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, неспроможність яких вчасно виконати свої зобов'язання встановлена арбітражним судом. Тобто суд після звернення кредиторів повинен визначати факт неможливості господарюючого суб'єкта, сплатити борги, і тільки після використання всіх установлених законодавством засобів, із зіставленням розмірів боргів з вартістю майна боржника, інших його активів у ліквідній формі, вивчення реальних термінів можливості задоволення вимог кредиторів, суд може визначати боржника банкрутом.

На основі викладеного поняття банкрутство можна визначити як визнану господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

§ 2. Провадження в справах про банкрутство

Підставою для порушення справи про банкрутство є письмова заява кого-небудь із кредиторів, самого боржника, органів державної податкової служби або державної контрольно-ревізійної служби в господарський суд.

Кредитором є громадянин або юридична особа, що

>>>305>>>

має підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника, крім кредиторів, майнові вимоги яких цілком забезпечені заставою.

Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безперечні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, що не були за-довільнені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їхнього погашення терміну.

Боржник може звернутися до господарського суду за власною ініціативою у випадку його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. До заяви боржника додаються список його кредиторів і боржників, бухгалтерський баланс та інша інформація про його фінансове і майнове становище. Вірогідність і повнота бухгалтерського балансу й іншої інформації про фінансове і майнове становище боржника повинна бути підтверджена аудитором (аудиторською фірмою) незалежно від приводу, за яким порушена справа. Також боржник, у випадку подачі заяви, повинен одночасно із заявою подати план санації відповідно до вимог Закону.

Цією нормою (звертанням боржника до господарського суду) законодавство України наближається до американської концепції банкрутства. Суб'єкт підприємницької діяльності через використання інституту банкрутства отримує можливість на санацію, реорганізацію своєї справи і відновлення фінансово-господарської діяльності.

Після прийому заяви, господарський суд не пізніше п'яти днів із дня її надходження, виносить і надсилає сторонам і державному органові з питань банкрутства постанову про порушення справи. У цій постанові вказується про прийняття заяви до розгляду, про введення процедури розпорядження майном боржника, призначення розпорядника майна, дату проведення підготовчого засідання суду, що відбувається не пізніше ніж на тридцятий день із дня прийняття заяви про банкрутство.

Господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників провадження в справі про бан-

>>>306>>>

крутство або зі своєї ініціативи вжити заходи щодо забезпечення грошових вимог кредиторів, а саме:

1) накладати арешт на все або частину майна чи коштів, що належать боржникові; зобов'язати боржника передати цінні папери, валютні цінності на збереження третім особам;

2) забороняти без згоди розпорядника майна укладати і здійснювати угоди, пов'язані з передачею нерухомого майна в оренду, заставу, із внесенням цього майна як внесок у статутний фонд господарських товариств;

3) забороняти угоди, пов'язані з одержанням і видачею кредитів, гарантій.

З метою виявлення всіх кредиторів і осіб, які бажають взяти участь у санації боржника, суддя зобов'язує заявника подати в офіційні друковані органи в десятиденний термін за його рахунок оголошення про порушення справи про банкрутство. Газетне оголошення повинно містити повне найменування боржника, його поштову адресу, банківські реквізити, найменування й адресу господарського суду, номер справи, відомості про розпорядника майна.

Щоб забезпечити майнові інтереси кредиторів, у постанові господарського суду про порушення провадження в справі про банкрутство або в постанові, прийнятій на підготовчому засіданні, призначається розпорядник майна.

Розпорядником майна може бути суб'єкт підприємницької діяльності (фізична особа), яка має вищу юридичну (економічну) освіту або володіє спеціальними знаннями, не є зацікавленою особою щодо боржника і кредиторів і має ліцензію арбітражного керуючого. В обов'язки розпорядника майна входить:

• розглядати разом з посадовими особами боржника копії заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника;

• вести реєстр вимог кредиторів;

• повідомляти кредиторів про результати розгляду їх вимог боржником (визнання або відмова визнання вимог боржником);

>>>307>>>

• уживати заходів для захисту майна боржника;

• аналізувати фінансову, господарську й інвестиційну діяльність боржника, його становище на товарних ринках;

• виявляти ознаки фіктивного банкрутства;

• проводити збори кредиторів;

• надавати державному органові з питань банкрутства відомості для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушена справа про банкрутство;

• надавати господарському суду відомості про фінансове становище боржника, пропозиції щодо відновлення платоспроможності боржника тощо.

При здійсненні своїх повноважень розпорядник майна зобов'язаний діяти сумлінно, беручи до уваги інтереси боржника і його кредиторів. Але він не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність, тому що його призначення не є підставою для припинення повноважень керівника або керівного органу боржника (за винятком того випадку, коли господарський суд виносить постанову про припинення повноважень керівників).

На попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів і тих вимог, що не були включені розпорядником майна до цього реєстру. За результатами попереднього засідання господарський суд виносить постанову, в якій вказує розмір визнаних судом вимог кредиторів і призначає дату проведення зборів кредиторів.

На зборах кредиторів створюється комітет кредиторів, приймається рішення про вибори членів комітету кредиторів, визначається кількісний склад комітету кредиторів, визначаються його повноваження тощо. До компетенції комітету кредиторів відносяться рішення щодо: виборів голови комітету; скликання зборів кредиторів; підготовки і укладання мирової угоди; внесення пропозицій господарського суду щодо продовження або скорочення терміну процедури розпорядження майном боржника або санації; звертання в арбітражний суд із клопотанням про

>>>308>>>

початок процедури санації, визнання боржника банкрутом і початку ліквідаційної процедури тощо.

На будь-якій стадії ведення справи про банкрутство між боржником і кредитором може бути укладена мирна угода. Під мирним розуміється домовленість між боржником і кредиторами щодо відстрочки або розстрочки, а також списання кредиторами боргів боржника, що оформляється угодою сторін.

Рішення про висновок мирної угоди приймається комітетом кредиторів і керівником боржника або арбітражним керуючим (санатором, ліквідатором).

Мирна угода полягає в писемній формі і підлягає твердженню господарським судом, про що вказується в постанові господарського суду про припинення виробництва в справі про банкрутство.