§ 2. Поняття, основні елементи податків, їхні види і функції

Суть і основні поняття оподатковування визначені Законом України «Про систему оподатковування» від 25 червня 1991 р.

>>>190>>>

Згідно з цим законом (ст. 2), податки і збори (обов'язкові платежі) у бюджети й у державні цільові фонди — обов'язковий внесок у бюджет відповідного рівня або державний цільовий фонд, здійснюваний платниками в порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподатковування.

Державні цільові фонди — це фонди, що створені згідно з законами України і формуються за рахунок визначених законами України податків і зборів (обов'язкових платежів) юридичних осіб незалежно від форм власності і фізичних осіб.

Сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) у бюджети й у державні цільові фонди, стягнутих у встановленому законами України порядку, складає систему оподатковування.

Податкова система базується на відповідних законодавчих актах держави, що встановлюють конкретні методи побудови і стягування податків, тобто визначають конкретні елементи податків. При розгляді цих характеристик податку можна скласти уявлення про податок і його сутність.

Об'єкт оподатковування — доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподатковування.

Платники податків — юридичні і фізичні особи, на які згідно з законами України покладений обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі). Залежно від постійного місцезнаходження платники податків поділяються на:

• резидентів — осіб, що мають постійне місце проживання або місце перебування в Україні кількістю 183 і більше календарних днів у році, підлягають оподатковуванню з усіх джерел і несуть повну податкову відповідальність;

• нерезидентів — осіб, що не мають постійного місця перебування в Україні і підлягають оподатковуванню тільки за доходами, отриманими на тери-

>>>191>>>

торії України, і несуть обмежену податкову відповідальність.

Джерело податку — дохід, що використовується платником податків для виплати податку.

Ставка податку — величина податку з одиниці об'єкта оподатковування. Ставка податку може бути встановлена як у твердій сумі (при цьому розмір податку визначається на кожну одиницю обкладання в конкретній фінансовій величині), так і у відсотках (розмір податку встановлюється у відповідному відношенні до одиниці оподатковування). Наприклад, ставка податку на прибуток підприємств — 30% до оподатковуваного прибутку. Ставки податків та інших обов'язкових платежів установлюються Верховною Радою України і не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Термін сплати податку — встановлена законом дата, до якої податок повинен бути сплаченим. Порушення терміну сплати карається накладенням адміністративного штрафу, фінансових санкцій і нарахуванням пені за кожний день прострочення.

Податкові пільги — це повне або часткове звільнення юридичних і фізичних осіб від сплати податків. У законодавчих актах України передбачені такі види податкових пільг: неоподатковуваний мінімум об'єкта, звільнення від оплати податків окремих осіб, категорій платників; зниження ставок податку; цільові податкові пільги, включаючи податкові кредити, інші податкові пільги.

Діючі пільги з оподаткування прибутку підприємств спрямовані на стимулювання фінансування витрат на розвиток виробництва і невиробничого будівництва, розвиток нових підприємств, зайнятості інвалідів, соціально-культурної і природоохоронної сфер, благодійної діяльності.

Податки можуть стягуватися такими способами:

Кадастровий (від слова кадастр — таблиця, довідник), коли об'єкт податку диференційований на групи за певною ознакою. Перелік цих груп і їх ознаки заносяться в спеціальні довідники. Для кожної групи встановлена індивідуальна ставка податку. Такий

>>>192>>>

метод характерний тим, що величина податку не залежить від прибутковості об'єкта.

Прикладом такого податку може служити податок на власників транспортних засобів. Він стягується за встановленою ставкою від потужності транспортного засобу, незалежно від того, використовується цей транспортний засіб або простоює.

На основі декларації — документа, у якому платник податку приводить розрахунок доходу і податку з нього. Характерною рисою такого методу є те, що виплата податку здійснюється після одержання доходу й особою, що одержує дохід. Прикладом може служити податок на прибуток.

З джерела доходу податок вноситься особою, яка виплачує дохід. Оплата податку здійснюється до одержання доходу, причому одержувач доходу отримує його зменшеним на суму податку. Наприклад, прибутковий податок з фізичних осіб. Цей податок виплачується підприємством або організацією, на якій працює фізична особа до виплати заробітної плати. З неї віднімається сума податку і перераховується в бюджет, а решта виплачується працівникові.

Податки покликані здійснювати ряд функцій, що визначають їх суть, властивості й обумовлюють значення в системі державних заходів регулювання економіки. Основними функціями податків є фіскальна, регулююча, розподільна і соціальна. Додаткові (підфункції): контрольна, стимулююча, стримуюча.

Першою і найбільш послідовно реалізованою функцією податків є фіскальна (бюджетна) функція. Формування доходної частини державного бюджету на основі стабільного і централізованого стягування податків перетворює державу в найбільший економічний суб'єкт. Через фіскальну функцію реалізується головне суспільне призначення податків — формування фінансових ресурсів держави. У рамках цієї функції можна виділити дві підфункції — контрольну і розподільну.

Контрольна підфункція податків як фінансової категорії полягає в тому, що з'являється можливість

>>>193>>>

кількісного відображення податкових надходжень і їх порівняння з потребами держави у фінансових ресурсах. Завдяки цій підфункції оцінюється ефективність кожного податкового каналу і податкового «пресу» у цілому, виявляється необхідність внесення змін у податкову систему і бюджетну політику. Контрольна підфункція податково-фінансових відносин виявляється в умовах дії розподільної підфункції. Таким чином, ці підфункції в органічній єдності визначають ефективність податково-фінансових відносин і бюджетної політики.

Здійснення контрольної підфункції податків, її повнота і глибина залежать від податкової дисципліни. Суть її в тому, щоб юридичні і фізичні особи вчасно й у повному обсязі сплачували встановлені законодавством податки. Податкові надходження повинні бути постійними, стабільними, рівномірно розподілятися в регіональному розрізі. Стабільність надходжень — гарантія того, що передбачені законом про бюджет на поточний рік доходи будуть отримані в повному обсязі. Рівномірність розподілу податків у територіальному розрізі необхідна для забезпечення достатніми доходами всіх ланок бюджетної системи.

Наступною функцією податків є регулююча функція, її суть полягає у впливі податків на різні боки діяльності їх платників.

Оскільки регулююча функція податків є об'єктивним явищем, то вплив податків здійснюється незалежно від волі держави, яка їх установлює. Разом з тим держава може використовувати їх з метою регулювання певних пропорцій у соціально-економічному житті суспільства. Але така цілеспрямована податкова політика можлива тільки завдяки властивій податкам регулюючій функції.

Державне регулювання здійснюється в двох основних напрямках:

• регулювання ринкових, товарно-грошових відносин. Воно полягає головним чином у визначенні «правил гри», тобто розробці законів, нормативних актів, що визначають взаємини діючих на

>>>194>>>

ринку осіб, насамперед підприємців, роботодавців і найманих робітників. До них належать закони, декрети, постанови, інструкції державних органів; • регулювання розвитку народного господарства, суспільного виробництва в умовах, коли основним об'єктивним економічним законом, що діє в суспільстві, є закон вартості. Тут мова йде головним чином про фінансово-економічні методи впливу держави на інтереси людей, підприємців з метою спрямування їхньої діяльності в потрібному, вигідному суспільству напрямку.

Таким чином, центральне місце в комплексі фінансово-економічних методів займають податки. Маневруючи податковими ставками, пільгами і штрафами, змінюючи умови оподатковування, вводячи одні і скасовуючи інші податки, держава створює умови для прискореного розвитку певних галузей і виробництв, сприяє вирішенню актуальних для суспільства проблем.

У складі регулюючої функції податків можна виділити стимулюючу і стримуючу підфункції.

За допомогою податків, пільг і санкцій держава стимулює технічний прогрес, збільшення кількості робочих місць, капітальні вкладення в розширення виробництва. Стимулювання технічного прогресу за допомогою податків проявляється, насамперед, у тому, що сума прибутку, спрямована на технічне переозброєння, реконструкцію, розширення виробництва товарів народного споживання, устаткування для виробництва продуктів харчування звільняється від оподатковування.

Стримуюча підфункція податків, наприклад, може виявлятися через уведення акцизів на тютюнові вироби й алкогольні напої, що збільшують їх ціну. У результаті зменшується вживання цих виробів.

За допомогою податків держава перерозподіляє частину прибутку підприємств і підприємців, доходів громадян, направляючи їх на розвиток виробничої і соціальної інфраструктури, на інвестиції, капіталомісткі й фондомісткі галузі з тривалими строками окупності витрат: залізниці й автостради, добув-

>>>195>>>

ні галузі, електростанції тощо. Таким чином податки здійснюють розподільну функцію.

Податки відіграють важливу роль у соціальному житті суспільства, виконуючи соціальну функцію. Від розмірів і кількості податків залежить благоустрій громадян держави. В міру підвищення гнучкості податкової системи державні органи все частіше надають окремим групам населення податкові пільги з метою пом'якшення соціальної нерівності. Широко розповсюджені податкові пільги багатодітним родинам, студентам і особам, що підвищують свою кваліфікацію. Часто податкові пільги надаються дрібним і середнім підприємцям, фермерам, але ці пільги носять уже не тільки соціальний, але і регулюючий характер.

Зазначене розмежування функцій податкової системи має умовний характер, тому що всі вони переплітаються і здійснюються одночасно.

Перейдемо до розгляду видів податків. Перший вид — податки на доходи і майно: прибутковий податок, податок на прибуток підприємств і організацій; податок на майно, плата за землю, податок на промисел тощо. Вони стягуються з конкретної фізичної або юридичної особи, їх називають прямими податками. Другий вид — податок на товари і послуги: податок на додану вартість; акцизи (податки, послуги, що включаються прямо в ціну товару); мита. Це непрямі податки. На відміну від прямого оподатковування розмір непрямого податку не залежить від доходів платників податків, а фіксується в ціні товару або послуги. Непрямі податки зручні в застосуванні. Для них характерна простота вилучення, вони забезпечують регулярність надходжень у бюджет, стягування податків не вимагає розвинутого податкового апарату.

Співвідношення між доходами, що надійшли в бюджет у вигляді прямих або непрямих податків, залежить від рівня економічного розвитку країни. Непряме оподатковування переважає в країнах, що розвиваються, для яких це основна форма мобілізації податкових надходжень у бюджет.

>>>196>>>

Системи стягування податків залежно від розміру доходу платника можна розділити на: системи пропорційного оподатковування (однакова частка податку в доходах, незалежно від їх розміру), системи прогресивного оподатковування (передбачають зростання величини ставки із зростанням доходу), системи регресивного оподатковування (зменшення ставки податку із зростанням доходу).

Розглянувши теоретичні положення, що стосуються податків, перейдемо до розгляду податкової системи України.