§ 3. Правовий статус Державного банку України

Державний банк України керується у своїй діяльності положеннями Конституції України, Господарським кодексом, Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 20 березня 1991 p., Законом України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р.

Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються перерахованими вище й іншими законами України.

Національний банк є економічно самостійним органом, що здійснює витрати за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а у випадках, передбачених законодавством, — також за рахунок Державного бюджету України. Національний банк — юридична особа, яка має відособлене майно,

>>>174>>>

що є об'єктом права державної власності і перебуває в його повному господарському віданні.

Згідно з Конституцією України основною функцією Державного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. У виконання цієї функції Державний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи і цінової стабільності.

Крім зазначеної, Державний банк виконує також такі функції:

• визначає і проводить грошово-кредитну політику;

• монопольно здійснює емісію національної валюти України й організує її обіг;

• є кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

• установлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів і майна;

• визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

• визначає напрямки розвитку сучасних електронних банківських технологій, координує і контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності і засобів захисту банківської інформації;

• здійснює банківське регулювання і нагляд;

• веде Реєстр банків, їх філій і представництв, валютних бірж і фінансово-кредитних установ;

• представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах;

• здійснює валютне регулювання;

• забезпечує нагромадження і збереження золотовалютних резервів;

• реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Державного банку тощо.

Державний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют і обнародує його. Для регулювання курсу гривні щодо іноземних валют Державний банк використовує золотовалютний резерв, купує і продає цінні папери, встановлює і змінює став-

>>>175>>>

ку рефінансування і застосовує інші інструменти регулювання грошової маси в обігу.

Керівними органами Національного банку є Рада і Правління Національного банку України

Повноваження, склад і порядок формування Ради НБУ визначаються ст. 85 Конституції України і ст. 9 і 10 Закону України «Про Національний банк України».

Правління Національного банку відповідно до основних принципів грошово-кредитної політики через відповідні монетарні інструменти й інші засоби банківського регулювання забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики, організує виконання інших функцій і здійснює керування діяльністю Державного банку.

Державний банк для забезпечення виконання покладених на нього функцій здійснює такі операції:

• надає кредити комерційним банкам;

• здійснює дисконтні операції з векселями і чеками;

• купує і продає на вторинному ринку цінні папери;

• відкриває власні кореспондентські і металеві рахунки в закордонних банках та веде рахунки бан-ків-кореспондентів;

• купує і продає валютні цінності з метою монетарного регулювання;

• зберігає банківські метали, а також купує і продає банківські, дорогоцінні метали і камені й інші коштовності на внутрішньому та зовнішньому ринках без квотування і ліцензування;

• розміщує і виконує операції із золотовалютними резервами України;

• веде Державне казначейство України без оплати і нарахування відсотків;

• виконує операції з обслуговування державного боргу;

• веде особисті рахунки працівників ДБУ;

• веде рахунки міжнародних організацій.

Національний банк має право здійснювати й інші операції, необхідні для забезпечення виконання своїх функцій.

>>>176>>>

Правовими формами діяльності ДБУ є видані ним у межах наданих повноважень акти, які можна розділити на такі групи:

• правові нормативно-правові акти, що видаються у формі постанов Правління ДБУ, а також інструкцій, положень, правил;

• індивідуально-правові акти, видання яких у кожному конкретному випадку породжує, змінює або припиняє конкретні суспільні відносини;

• фінансово-правові акти, до яких належать кошториси ДБУ.

Відповідно до Господарського кодексу України (ст. 341, 345 ГКУ) основні розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері.

Для здійснення розрахунків суб'єкти господарювання зберігають грошові кошти в установах банків на відповідних рахунках.

Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формі платіжних доручень, платіжних вимог, ви-мог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток та інших дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.

При безготівкових розрахунках усі платежі провадяться через установи банків шляхом перерахування належних сум з рахунку платника на рахунок одержувача або шляхом заліку взаємних зобов'язань і грошових претензій. Платежі здійснюються у межах наявних коштів на рахунку платника. У разі потреби банк може надати платникові кредит для здійснення розрахунків.

Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування. Договір повинен містити реквізити сторін, умови відкриття і закриття рахунків, види послуг, що надаються банком, обов'язки сторін та відповідальність за їх невиконання, а також умови припинення договору.

>>>177>>>

Міжнародні розрахункові операції провадяться за грошовими вимогами і зобов'язаннями, що виникають при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між державами, суб'єктами господарювання, іншими юридичними особами та громадянами, які перебувають на території різних країн.

Суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери, імпортери і банки, які вступають у відносини, пов'язані з рухом товаророзпорядчих документів та операційним оформленням платежів.

Міжнародні розрахунки регулюються нормами міжнародного права, банківськими звичаями і правилами, умовами зовнішньоекономічних контрактів, валютним законодавством країн — учасниць розрахунків.

Загальні умови розрахункових відносин з іноземними державами визначаються міжнародними договорами. Порядок розрахунків і ведення банківських рахунків встановлюється договорами, що укладаються уповноваженими на це банками.

Міжнародні розрахунки здійснюються через установи банків, між якими є кореспондентські відносини (банки, що мають домовленість про проведення платежів та розрахунків за взаємним дорученням).

Для здійснення міжнародних розрахунків використовуються комерційні документи: коносамент, накладна, рахунок-фактура, страхові документи (страховий поліс, сертифікат), документ про право власності та інші комерційні документи. Фінансовими документами, що використовуються для здійснення міжнародних розрахунків, є простий вексель, переказний вексель, боргова розписка, чек та інші документи, що використовуються для одержання платежу.