- •Стародавня історія україни
- •§1. Первісне людське стадо
- •§2. Родовий лад на території сучасної України
- •§3. Кочові народи на теренах України в давнину
- •§4. Античні міста-держави в Північному Причорномор’ї
- •§5. Слов'яни в давнину
- •§6. Відомості про слов'ян у давніх писемних джерелах
- •§7. Велике переселення народів. Його вплив на формування слов’янського етносу
- •§8. Перші державні утворення східних слов’ян
- •Середньовічна історія україни (VIII—XVI ст.)
- •§9. Виникнення та розвиток Київської Русі
- •§10. Розквіт Київської Русі
- •§11. Політична роздрібненість Київської Русі
- •§12. Культура Київської Русі
- •§13. Історичне значення Київської Русі
- •Монголо-татарська навала на українські землі §14.Утворення Монгольської держави
- •Монголо-татарська навала на українські землі §15. Походи Чингізхана
- •Монголо-татарська навала на українські землі § 16. Навала хана Батия на Русь
- •Монголо-татарська навала на українські землі §17. Причини поразки народів Русі
- •Галицько-Волинська держава §18. Галицьке і Волинське князівства напередодні об єднання
- •Галицько-Волинська держава §19. Піднесення Галицько-Волинської держави
- •Галицько-Волинська держава §20.Занепад Галицько-Волинської держави
- •Українські землі під владою іноземних держав у XIV-XVI ст.
- •Українські землі під владою іноземних держав у XIV-XVI ст. §21. Литовська експансія на Україну
- •Українські землі під владою іноземних держав у XIV-XVI ст. §22. Польська експансія на Україну
- •§23. Початок об'єднання Польщі та Литви в єдину державу
- •§24. Боротьба московських князів за спадщину Київської Русі
- •5. Північне Причорномор'я та Крим під владою іноземних держав
- •§26. Культура України XIV — початку XVI ст.
- •§27. Люблінська унія
- •§28. Берестейська церковна унія
- •§29.Українські землі під владою Польщі
- •§30. Формування українського козацтва
- •Ротьба українського народу проти іноземних поневолювачів (кінець XVI — перша половина XVII ст.) §31.Селянсько-козацькі повстання
- •§32.Українське козацтво в першій чверті XVII ст.
- •§33. Національно-визвольні повстання українського народу 20—30-х pp. XVII ст.
- •§34. Підсумки козацько-селянської боротьби
- •§35. Культура України у XVI — першій половині XVII ст.
- •Національно-визвольна війна українського народу проти польського панування 1648-1657 pp. §36. Внутрішнє становище України 1648 року
- •Національно-визвольна війна українського народу проти польського панування 1648-1657 pp. §37.Основні події Національно-визвольної війни в 1648-1657 pp.
- •§38. Внутрішнє й зовнішнє політичне становище Гетьманщини наприкінці 1653 року
- •§39. Політичні події 1654 року
- •§40. Українська козацька держава Богдана Хмельницького
- •§42. Гетьманування Івана Виговського
- •§43. Гетьманування Юрія Хмельницького
- •§44. Гетьман Правобережної України Павло Тетеря
- •§45. Гетьманування Івана Брюховецького на Лівобережжі
- •§46. Гетьман Правобережжя Петро Дорошенко
- •§47. Правління Дем'яна Многогрішного на Лівобережжі
- •§48. Гетьман усієї України Іван Самойлович
- •§49. Останнє гетьманування Юрія Хмельницького
- •§50. Підпорядкування української церкви московському патріархові
- •§51. Україна в мирних угодах сусідніх країн
- •§52. Кінець Руїни. Коломацька рада
- •§54. Воєнні дії Росії проти Туреччини й Кримського ханства наприкінці XVII ст.
- •§55. Лівобережний гетьман Іван Мазепа
- •§56. Правобережжя та західноукраїнські землі під владою Речі Посполитої
- •Україна в роки Північної війни 1700—1721 pp. §57. Початок війни
- •§58. Перехід і. Мазепи на бік Швеції
- •§59. Царський терор в Україні
- •§60. Полтавська битва та її наслідки для України
- •§61. Перша хвиля української еміграції
- •§62. Похід Пилипа Орлика на Правобережжя
- •§63. Прутський похід Петра і
- •§64. Спроби Пилипа Орлика утворити в Європі антимосковські коаліції
- •§65. Діяльність в еміграції Григорія Орлика
- •§66. Гетьман Іван Скоропадський
- •§67. Московська держава на початку XVIII ст.
- •§68. Перша Малоросійська колегія
- •§69. Гетьманування Данила Апостола
- •§70. Правління гетьманського уряду
- •§71. Кодекс «Права, за якими судиться малоросійський народ»
- •§72. Кирило Розумовський
- •§73. Антиукраїнська політика уряду Катерини II
- •§74. Російсько-турецькі війни
- •§75. Запорізька Січ у період Руїни
- •§76. Чортомлицька (Стара) Січ
- •§77. Зруйнування Січі
- •§78. Відновлення Запорізької Січі
- •§79. Задунайська Січ
- •§80. Катеринославське козацтво
- •§81. Чорноморське та Кубанське козацтва
- •§82. Азовське козацьке військо
- •Українські землі під владою Речі Посполитої у XVIII ст. §83. Посилення національного й соціального гніту на території Правобережної України та на західноукраїнських землях
- •§84. Форми народного протесту проти іноземних гнобителів і гніту
- •§85. Гайдамацький рух
- •§86. Опришківський рух
- •§87. Коліївщина
- •§88. Поділи Польщі та Великого князівства Литовського
- •§89. Правобережжя України в складі Російської імперії
- •§90.Зміни в адміністративно-територіальному та суспільно-політичному житті України
- •§91. Україна у війнах Наполеона
- •§92.Соціально-економічний стан
- •§93. Джерела українського національного відродження
- •Західноукраїнські землі в першій половині XIX ст. §94. Економічний стан
- •§95.Український національно-визвольний рух
- •Наддніпрянська Україна в другій половині XIX ст. §96. Реформи 60—70-х pp. XIX ст. В Україні
- •§97.Український національно-визвольний рух на території Наддніпрянської України в другій половині XIX ст.
- •Український національно-визвольний рух на західноукраїнських землях у другій половині XIX ст. §98. Адміністративні зміни на території Австрійської імперії
- •99. Політичний рух на західноукраїнських землях
- •§100. Формування політичних партій на західноукраїнських землях
- •Наддніпрянська Україна наприкінці XIX — на початку XX ст. §101. Економічний розвиток
- •§102. Створення українських політичних партій
- •§103. Україна в роки Російської буржуазно-демократичної революції 1905—1907 pp.
- •§104. Соціально-економічний розвиток та політичне становище
- •Західноукраїнські землі на початку XX ст. §105. Наростання українського національно-визвольного руху
- •Наддніпрянська Україна в 1907—1914 pp. §106. Столипінська політична реакція
- •Україна в Першій світовій війні §107. Воєнні дії на території України
- •§108. Суспільно-політичний рух в Україні в роки Першої світової війни
- •§109. Культура України на початку XX ст.
- •Економічна та політична криза в Російській та Австро-Угорській імперіях
- •§ 111. Доба Центральної Ради
- •§112. Україна в роки громадянської війни
- •113. Українська срр в умовах нової економічної політики (1921—1928 pp.)
- •Культура й духовне життя українського народу в роки непу
- •Новітня історія україни §115. Радянська модернізація України (1929—1938 pp.)
- •§116. Колективізація
- •§117. Сталінський терор в Україні в 30-х pp. XX ст.
- •§118. Стан культури в Україні в 30-ті pp. XX ст.
- •Західноукраїнські землі в 1921—1938 pp. §119. Українські землі у складі Польщі
- •§120.Українські землі під владою Румунії
- •§121. Українські землі у складі Чехословаччини
- •§122. Встановлення радянської влади в Західній Україні
- •§123. Воєнні дії на території срср
- •Новітня історія україни §124. Рух Опору в Україні в роки Другої світової війни
- •§125. Визволення України від німецько-фашистських загарбників
- •§124. Внесок працівників тилу України в перемогу над фашизмом у роки Другої світової війни
- •§127. Українська наука та культура в роки війни
- •Україна в повоєнні роки §128. Післявоєнна відбудова і розвиток України в 1945 — на початку 1950-х pp.
- •§129. Суспільно-політичне життя України в другій половині 40-х — на початку 50-х pp.
- •§130. Україна в умовах десталінізації (1956—1964 pp.)
- •§131. Процеси десталінізації та лібералізації в українській культурі
- •§132. Стан економіки України наприкінці 50-х - у першій половині 60-х pp.
- •§133. Ідеологізація суспільного життя та розвиток науки в другій половині 50-х — першій половині 60-х pp.
- •§133. Ідеологізація суспільного життя та розвиток науки в другій половині 50-х — першій половині 60-х pp.
- •§134. Україна в умовах згортання політичних реформ м. Хрущова
- •§135. Зародження дисидентського руху в Україні
- •§136. Політико-ідеологічна криза системи. Неосталінізм та Україна (1965—1985 pp.)
- •§137. Особливості опозиційного руху в Україні в 60-80-х pp.
- •§138. Боротьба українських дисидентів проти панівного режиму
- •Період «застою» в Україні. Дисидентський рух §139. Наростання економічної кризи. Особливості індустріального розвитку України
- •§140. Соціальний розвиток України. Життєвий рівень населення
- •§141. Наростання кризових явищ в освіті, науці та культурі
- •§142. Кризові явища в соціально-економічному, політичному та культурному житті України (друга половина 60-х — середина 80-х pp.)
- •§143. Розпад срср. Україна та снд
§73. Антиукраїнська політика уряду Катерини II
1762 року до влади в Росії прийшла нова імператриця — Катерина II. Саме вона зробила останні кроки на шляху до рішучого обмеження автономії України, а згодом і остаточної її ліквідації. Державницька позиція К. Розумовського та заходи гетьмана, спрямовані на зміцнення автономії України, повністю суперечили централістській політиці російського уряду. Формальним приводом для таких дій стали дві чолобитні до імператриці, надіслані 1763 року гетьманом К. Розумовським і представниками козацької старшини, у яких ішлося про відновлення давніх прав України, збереження її автономії та офіційне визнання спадковості гетьманської посади за нащадками роду Розумовських. У Петербурзі ці прохання були розцінені як один з кроків до відокремлення України від Росії. Розлючена Катерина II була готова навіть віддати гетьмана під суд. Та врешті-решт вона запропонувала йому добровільно зректися гетьманства, що К. Розумовський і змушений був зробити — він подав рапорт про свою відставку. Замість гетьманської посади він отримав високий чин генерала-фельдмаршала й цілу низку нових маєтностей. 10 листопада 1764 року вийшов царський указ про ліквідацію гетьманської влади в Україні. Подальша доля К. Розумовського. Після ліквідації гетьманства К. Розумовський деякий час був членом Державної ради (1768-1771 pp.), але невдовзі відійшов від державних справ. Спочатку колишній гетьман жив у Петербурзі, потім — за кордоном (1765-1767 pp.), після чого оселився в підмосковному маєтку Петровсько-Розумовське. Останні 9 років життя провів у Батурині, де й помер 1803 року. Катерина II (1729-1796) (роки царювання 1762—1796) Прийшла до влади внаслідок двірського перевороту. З її наказу був убитий Петро III. Ліквідувала залишки автономії України, скасувала гетьманщину. У 1775 р. за її наказом зруйновано Запорізьку Січ. Друга Малоросійська колегія (1774—1786 pp.) Після остаточної ліквідації інституту гетьманства управління Лівобережною Україною було доручене другій Малоросійській колегії. До її складу увійшли чотири російських чиновники й чотири представники козацької генеральної старшини. Новостворену Малоросійську колегію очолив відомий політик і полководець граф Петро Рум'янцев ( Рум'янцев-Задунайський ). У «секретній» інструкції П. Рум'янцеву щодо управління краєм Катерина II наполегливо рекомендувала: • знищити всі залишки української автономії; • закріпачити селян; • здійснювати пильний нагляд за розвитком економіки; • усіляко збільшувати збір податків з населення. Для успішного виконання цих директив новопризначеному генералові-губернатору Лівобережжя радилося діяти дуже обережно, «щоб не викликати ненависті до росіян», «уміло вивертатися» та водночас «мати і вовчі зуби, і вовчий хвіст». Президенту колегії пропонувалося наполегливо переконувати українських селян у тому, що погіршення їхнього становища є наслідком відсталості «малоросійських звичаїв». Щодо козацької старшини П. Рум'янцеву рекомендувалося вживати випробуваний і надійний метод «батога й пряника» — жорстоко карати за всі вияви автономістських прагнень і водночас пропонувати українській старшині привабливі урядові посади. Катерина II писала, що П. Рум'янцев мусить «старатися викоренити серед українців фальшивий погляд на себе як на народ, цілком відмінний від москалів». Обіймаючи посади генерала-губернатора Малоросії та президента другої Малоросійської колегії, П. Рум'янцев проводив активну колоніальну політику російського уряду щодо Гетьманщини, спрямовану на остаточну ліквідацію її політичної автономії. Так, за його розпорядженням були проведені реформи козацької служби, податкової системи (запроваджено подушний податок) та поштової справи. Протягом правління цієї людини були зроблені дуже важливі кроки для ліквідації автономії України: · 1781 року ліквідовано сотенно-полковий устрій Лівобережної Гетьманщини та Слобожанщини — скасовано українські козацькі полки; · протягом 1781-1783 pp. запроваджено загальноімперську систему адміністративно-політичного управління, тобто поділ на намісництва; · замість козацьких полків створено регулярні карабінерські полки за російським зразком; · 1783 року остаточно покріпачено українських селян; · 1785 року на Україну поширено дію «Жалуваної грамоти дворянству»; · 1786 року проведено секуляризацію монастирських маєтків. Подальша доля П. Рум'янцева. 1794 року П. Рум'янцев очолив російські війська, що діяли в Польщі. Після смерті в 1796 році був похований в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. Джерела Уривок з постанови Катерини II князю О. Вяземському при вступі його на посаду генерал-губернатора (1764 р.) Мала Росія, Ліфляндія і Фінляндія є провінціями, якими управляють на основі конфірмованих їм привілеїв, порушити ж їх, раптом відмовившись від них, було б дуже непристойно, але й називати їх чужоземними і поводитися з ними на такій же основі було б більше, ніж помилкою, можна сказати певно — безглуздям. Ці провінції, а також Смоленську треба найлегшим способом привести до того, щоб вони зросійщилися й перестали б дивитися, неначе вовки на ліс. Почати це буде дуже легко, якщо розумні люди будуть обрані начальниками цих провінцій. Коли ж у Малоросії не буде гетьмана, то треба намагатися, щоб час і назва гетьманів зникли... Скасування козацького устрою на Слобожанщині Ліквідація гетьманської влади на Лівобережжі дала поштовх до подальшої централізації влади. Першим зазнав централізаторських змін полково-сотенний устрій Слобідської України. Тут козацькі полки почали реорганізовувати в регулярні військові частини. Протягом 1763-1764 pp., незважаючи на опір частини старшини, Сумський, Охтирський, Харківський, Острогозький та Ізюмський козацькі полки були перетворені на регулярні гусарські. Місцеві козаки позбавлялися своїх прав і привілеїв та перетворювалися на «військових обивателів». Генеральний опис Лівобережної України Наступним важливим виявом наступу російського царизму на українську державність стало проведення П. Рум'янцевим у 1765-1769 pp. так званого Генерального опису Малоросії, який став основою для запровадження підвищеного державного оподаткування й поширення на українські землі загальноімперського законодавства. 15 листопада 1763 року Катерина II підписала указ про перепис в Україні, відповідно до якого Сенат розробив інструкцію про порядок перепису. Генеральний опис розпочався в жовтні 1765 року, але наказом П. Рум'янцева від 21 лютого 1769 року його припинили у зв'язку зі вступом Росії у війну з Туреччиною. Перепис проводився в полках і сотнях, і, за винятком Київського полку, не був закінчений. У кожному полку для проведення перепису була створена спеціальна комісія, яку очолював російський офіцер. Опис містив дані про чисельність і склад населення, опис населених пунктів (міст, містечок, слобід, сіл і хуторів), коронних, урядових, монастирських і церковних земель, поміщицьких і старшинських маєтків, козацьких володінь, а також відомості про хліборобство, скотарство, промисли населення, торгівлю, опис промислових підприємств (із зазначенням розміру прибутків від них). Тут також наводилися дані про повинності й податки. Згідно з новою системою оподаткування замість колишньої данини натурою запроваджувався податок грішми (спершу це був податок на двір, пізніше — на одну людську душу). Нова система оподаткування значно збільшила грошові надходження з України до царської скарбниці. 1780 року вони сягнули величезної на той час суми — 2 мільйонів карбованців. Окремо подавалися документи, що підтверджували права на володіння населеними пунктами й прилеглими землями з середини XVII ст. (царські грамоти, гетьманські універсали, купчі, заповіти, дарчі записи тощо). Цією акцією Російська імперія перетворила Україну на об'єкт колоніального пограбування. Закріпачення селян З часів правління Катерини II Лівобережна Україна стала називатися Малоросією, Правобережжя — Південно-Західним краєм, а південна частина України — Новоросією. За указами імператриці 1775 року була остаточно знищена легендарна козацька вольниця — Запорізька Січ. 1781 року Гетьманщину поділено на три намісництва — Київське, Чернігівське й Новгород-Сіверське, до яких згодом приєдналися Харківське та Катеринославське. У новостворених адміністративних підрозділах була запроваджена єдина для всієї Російської імперії система управління. 1783 року полково-сотенний адміністративний устрій був скасований і замість полків у цивільному управлінні ввели повіти, а у військовому створили 10 карабінерських полків із шестирічною службою. Як і раніше, серйозною проблемою для царського уряду були масові втечі українських селян від своїх панів в інші регіони країни. Незважаючи на цілу низку прийнятих постанов про заборону чи обмеження переходів, спійманих утікачів не карали жорстоко. їх намагалися «напоумити», щоб вони протягом двох років повернулися в панські маєтки. Однак З травня 1783 року вийшов імператорський указ, який остаточно прикріплював селян до місць їхнього проживання на час останньої ревізії, проведеної 1782 року, забороняючи залишати своїх власників. Цим самим Катерина II юридично узаконила кріпосне право на Лівобережжі й Слобожанщині. Остаточна ліквідація української автономії Наступною антиукраїнською акцією російського уряду стала ліквідація козацької армії, яка в останній рік перед розформуванням складалася з 176 886 виборних козаків і 198 295 козаків-підпомічників. Царським указом від 28 червня 1783 року замість українських козацьких полків були створені десять кінних карабінерних полків регулярної армії із 6-літнім строком служби. Козацькі старшини або залишалися на службі й одержували російські офіцерські чини, або йшли у відставку. Козаки, з яких формувалися нові військові підрозділи, тепер стали називатися казенними хліборобами, або державними селянами, — особисто вільними людьми, які мусили сплачувати різноманітні податки на користь імперської скарбниці. За наказом Катерини II до Петербурга були вивезені козацькі військові прапори, печатки, гармати. «Жалувана грамота дворянству». Щоб остаточно заспокоїти й наблизити до себе колишню козацьку старшину, 1785 року Катерина II оприлюднила так звану «Жалувану грамоту дворянству» — царський документ, який, за влучним виразом українського історика М. Брайчевського, фактично дарував українській шляхті та старшині дворянські права як нагороду за зраду національних інтересів. Ощасливлена українська еліта, отримавши довгоочікуване дворянство, фактично погодилася з остаточним знищенням політичної автономії, за яку так міцно трималися її попередники протягом більш ніж столітнього періоду протидії наступу царату. Отже, завдяки впровадженим на українських землях реформам Україна повністю втратила залишки державності й перетворилася на звичайну провінцію Російської імперії, тому 1786 року була ліквідована друга Малоросійська колегія.