§55. Лівобережний гетьман Іван Мазепа

Іван Мазепа «... мав надзвичайний особистий дар, уміння приваблювати людей різного характеру, і це допомагало йому підносити престиж гетьманської держави та влади гетьмана». Наталія Полонська-Василенко 25 липня 1687року на річці Коломак відбулася козацька рада, на якій, уже традиційно — в оточенні російських військ, був обраний новий гетьман України Іван Мазепа. Коломацькі статті. Як новий гетьман України, І. Мазепа уклав з Росією Коломацькі статті — документ, який складався з 22 пунктів (статей). У його основу були покладені попередні українсько-московські договори, затверджені козацькими радами при обранні гетьманів Д. Многогрішного та І. Самойловича. Коломацькі статті ставили Україну в значну залежність від російського царя: українська автономія зберігалася, але в досить обмеженому вигляді. У цьому документі декларативно підтверджувалися деякі пункти підписаних з попередніми гетьманами угод: • козацькі права та привілеї; • 30-тис. реєстрове козацьке військо; • наявність компанійських полків. Положення Коломацьких статей: • універсали, які видавав І. Мазепа, повинні були підтверджуватися грамотами царя; • без царського дозволу гетьман не мав права призначати та звільняти старшин; • козацька старшина зобов'язувалася наглядати за гетьманом і доносити на нього царському урядові; • значно обмежувалося право гетьмана розпоряджатися військовими землями; • зберігалися права старшини та гетьмана на землю; • гетьман зобов'язувався надсилати козацьке військо на війну з Кримським ханством і Туреччиною; • у гетьманській столиці — Батурині — розміщувався полк московських стрільців; • рекомендувалося заохочувати українців і росіян до мішаних шлюбів; • чітко вирізнявся козацький стан від усіх інших; • монастирі й старшина звільнялися від сплати податків на військові потреби; • гетьманському урядові заборонялося підтримувати дипломатичні відносини з іноземними державами; • внутрішню та зовнішню політику гетьман міг проводити лише за погодженням з царем (За «Довідником з історії України»). Стосунки з московським урядом. Від самого початку своєї діяльності І. Мазепа активно дотримувався проросійської орієнтації. Особливо довірливими склалися його відносини з молодим російським царем Петром І. Узагалі з тих пір, коли український гетьман з'явився перед новим російським самодержцем, становище в державі невпізнанно змінилося. Багато відомих можновладців усунуто з політичної арени. Зокрема князь В. Голіцин, благодійник І. Мазепи, за те, що підтримував царівну Софію — суперницю Петра І в боротьбі за владу — опинився на засланні. Скрізь вишукували «крамолу» та «зраду». І. Мазепа став одним з небагатьох людей, які залишилися при владі: він настільки сподобався Петру І, що в Україну повернувся «з царською ласкою», правами на нові маєтки й царськими подарунками. За згадками сучасників, Петро І усебічно довіряв українському гетьманові, подейкують, що саме І. Мазепа був другою людиною в державі. Його заслуги були відзначені найвищою нагородою Московської держави — орденом Андрія Первозванного з написом «За віру і вірність». За словами сучасного українського історика Ореста Субтельного, «козацькі полковники із сарказмом зауважували, що цар скоріше не повірить ангелові, ніж Мазепі», а російські урядовці заявляли, що «ніколи ще не було гетьмана кориснішого й вигіднішого для царя, як Іван Степанович Мазепа». І. Мазепа підтримував Росію в боротьбі з Туреччиною та Кримом. За наказом Петра І, окрім власне військової підтримки, українські селяни повністю забезпечували московську армію провіантом, фуражем і кіньми, козаки й посполиті виконували важкі канальні роботи, будували фортифікаційні споруди навколо Петербурга, Астрахані та на Кавказі, брали участь у суднобудуванні. Козацькі війська змушені були воювати в Білорусі, Литві, Ліфляндії та Фінляндії, захищаючи чужі інтереси. Така ситуація надзвичайно шкодила авторитетові І. Мазепи, Україна втрачала будь-яку незалежність і втягувалася в політику Московської держави як її власна територія. Іван Мазепа (прибл. 1640-1709) Народився в с. Мазепинці, що неподалік від Білої Церкви, у родині заможного українського шляхтича. Батьки дали йому ґрунтовну, як на той час, освіту: навчався в Київському колегіумі, потім у єзуїтській школі у Варшаві, а згодом — у навчальних закладах Голландії, Італії, Німеччини й Франції. Свою кар'єру розпочав на службі в польського короля Яна-Казимира. 1663 року майбутній гетьман повернувся в Україну, де став на службу спочатку до гетьмана П. Дорошенка, а потім — до І. Самойловича. Протягом 21 року (1687-1709) був гетьманом України й найбільшим можновладцем на її території: за деякими даними йому належало близько 20 тис. маєтків у різних місцевостях країни. За О. Субтельним і В. Смолієм, він володів близько 20 тис. кріпаків у низці повітів Росії. Тож цілком справедливо його вважали одним з найбільших і найбагатших феодалів Європи. (За «Довідником з історії України») Довідка. Компанійські полки — вільнонаймані («охотницькі») кінні полки в Гетьманщині, створені в 60—70-х pp. XVII ст. гетьманським урядом. Компанійці несли сторожову та розвідувальну службу, а також брали участь у військових діях, за що отримували від гетьманського уряду платню, продовольство й амуніцію. Ці полки поділялися на сотні, сотні — на курені; очолювали полк полковник і полкова старшина. Одночасно існували 3—4 компанійських полки, у яких нараховувалося по 1500—1800 козаків. Петро І (1672-1725) Перший російський імператор. Активно реформував Московську державу. Проводив політику обмеження автономії України. У 1709 р. за його наказом була знищена Чортомлицька Січ, спалено гетьманську столицю м. Батурин. Внутрішня політика І. Мазепи Державно-політичний устрій. Історики вважають, що І. Мазепа, як і Б. Хмельницький, був прибічником монархічного устрою в Україні. На жаль, він не мав прямих нащадків, тому зміцнив свою владу, створивши державний апарат за принципом особистої відданості. У внутрішній політиці І. Мазепа завжди відстоював інтереси козацької старшини, чимало її представників одержало від нього землі й стало його прихильниками. Проте посилення козацької верхівки відбувалося за рахунок рядового козацтва, яке не тільки несло важку військову службу, а й виконувало різноманітні фортифікаційні роботи (копання каналів, будівництво фортець, створення інших військових об'єктів). Для серйозніших справ гетьман створив систему найманих військ, що поділялися на полки. Від козаків їх відрізняла гарна платня, державне утримання та різноманітні привілеї. Це військо використовувалося для особистої охорони гетьмана, охорони маєтків та поліцейської служби. Приймати в ці полки селян і козаків заборонялося. Що далі, то тяжче було служити простим козакам, дехто з них навіть переходив до селянства. Тому 1691 року видано універсал, у якому гетьман виступив противником переходу козаків у селянський стан. За часів І. Мазепи серед козацтва з'явилися дві нові категорії. Бунчукові товариші — представники козацької старшини, які, не маючи постійної посади, просто перебували при гетьманові та, виконуючи його доручення, підлягали лише його юрисдикції. При кожному полковникові були служилі козаки — значкові товариші. Пізніше, у середині 80-х pp., з'явиться проміжна категорія — військові товариші, що підпорядковувалася військовій канцелярії. Поява цих категорій сприяла зміцненню гетьманської влади. Становище селян. Найбільшими землевласниками були старшини, заселену землю яким надавав не тільки гетьман, а іноді й сам цар. Селяни, що проживали на цій землі, повинні були віддавати землевласникові або частину врожаю, або платити чинш — працювати на його користь не менше двох днів на тиждень (возити дрова, косити сіно й т. ін.). Ця дводенна панщина вперше після Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького внормована Мазепинським універсалом 1701 року. Після цього, як уважає відомий український історик В. Смолій, над селянами Лівобережної України, які й без того були виснажені тривалими війнами, нависла реальна загроза закріпачення. Хоч дводенна панщина була не такою важкою, як, наприклад, чотири-, шестиденна, що усталилася на той час на Правобережжі, та селяни, крім того, мусили платити податок на утримання найманих військ та військ під час воєн (давати частину своєї худоби, птиці, меду, прядива й т. ін.), на спорудження мостів і шляхів та на гетьманський двір. Тих, що не спроможні були сплатити всі побори, хитрі старшини вмовляли продати їм свою землю. Так зростала кількість безземельних селян, які переходили на землі заможних козаків і опинялися в повній залежності від них. Стосунки із запорожцями. Деякі селяни, порівнюючи своє життя з тим, що було «під ляхом», доведені до відчаю тікали чи на Правобережжя, чи на Слобожанщину. Дехто знаходив притулок на Запоріжжі, де був головний осередок опозиції проти політики І. Мазепи. І. Мазепа рішуче виступав проти «заколотників». Вірні йому полки безжалісно придушували народні виступи, крім того, гетьман постійно надсилав царю доноси про справи запорожців. Тому, мабуть, на Запоріжжі І. Мазепу вважали не батьком, а «вітчимом України». Один із запорізьких ватажків казав про гетьмана, що душа його в Москві, а в Україні тільки тінь його. Іншими словами, народні маси ставилися до І. Мазепи як до вірного виконавця волі Петра І. Не додав І. Мазепі народної довіри і його конфлікт із Семеном Палієм, який у той час на території Правобережної України очолив народне повстання проти Польщі. Джерела Універсал гетьмана І. Мазепи про дводенну панщину (1701р.) Жаловались нам жителі с. Смоляжі на п. Самуила Афанасьевича, сотника веркіївського, державцу цього села, что дозорца его, п. сотника, к ним назначений, великії і неістирпимії їм в работизні діял прикрості, незноснії чинячи обіди і в панщині непрестано вимисли, і просили нас, гетьмана, в том себі облегченія і защити. Ми призвали означеного сотника і поручили суду нашему генеральному разобрать діло; жалоба оказалася справедливою, за что сотника ми не похвалили; однако же не отбираем от него того села, но приказиваєм, аби не больше, только два дні в тиждень, работу ему панщиною отправовали, а іншії дні на свої оборочали потреби, і в рок полосмачки овса от робочой товарини давали, надщо жодних датков і повинностей не маєть і не повинен будет он, п. сотник, вимагати, под неласкою нашою. Роль І. Мазепи в господарському та культурному розвитку України Архітектура та будівництво. І. Мазепа перетворив українські монастирі й церкви на великих землевласників (за доби І. Мазепи монастирська власність становила 17% від усієї земельної власності). Великий гетьман був меценатом і фундатором низки пишних храмів. Завдяки І. Мазепі збудовані величні храми Братського та Миколаївського монастирів, церква Всіх святих у Києво-Печерській лаврі, його коштом реставровано Софійський собор, Михайлівський золотоверхий монастир, лаврський Успенський собор та ін. За його життя побудовано 12 і відреставровані 20 храмів. Не випадково український архітектурний стиль кінця XVII - початку XVIII ст. назвали «мазепинським бароко». За гетьманування І. Мазепи розквітли українські міста. Потурбувався гетьман і про головне місто Гетьманщини — Батурин, який був розбудований у традиціях найкращих західноєвропейських столиць. За зразком особистого палацу французьких монархів — Версалю — була побудована гетьманська резиденція, яка розміщувалася за містом. Розкішний Мазепин будинок мав великі зали, прикрашені портретами й картинами визначних діячів Європи, серед яких був і портрет Людовика XIV — французького короля, найулюбленішого політичного діяча українського гетьмана. Окрасою гетьманської резиденції стала одна з найбільших в Україні бібліотек, а також музей коштовностей та колекція зброї. Промисловість і ремесла. І. Мазепа багато уваги приділяв господарським справам: десятки його універсалів стосувалися землеволодіння, сільського господарства та промисловості. Гетьман заохочував організаторів промисловості різними пільгами. У цей час були створені нові та розширені старі промислові заклади. По всій Україні будувалися рудні, млинні, круподерні, папірні та порохові мануфактури, заохочувалося ґуральництво та ремесла. Особливе місце в економіці Гетьманщини належало виготовленню горілки, яка значними партіями експортувалася до Росії. Для задоволення потреб російського війська в країні поширилося вівчарство та конярство, розвивався соляний промисел, розгорталося селітрове виробництво. Торгівля. Незважаючи на руйнації та війни, Україна з кінця XVII ст. втягується в широкий ринок. Розвивається торгівля з Польщею, Кримом, з Московщиною, з Персією та Кавказом, до яких гнали худобу, везли шкіри, віск, тютюн, селітру, горілку та скло. Крім того, зростала й внутрішня торгівля — між Лівобережжям, Правобережжям, Слобожанщиною та Запоріжжям. Наука й мистецтво. І. Мазепа всебічно підтримував мистецтво й науки. Гетьман сприяв піднесенню Києво-Могилянської колегії, 1701 року її перетворено на Академію й призначено щорічну субсидію розміром 1 000 злотих. За наказом І. Мазепи для Академії були збудовані новий будинок і Братський собор. Гетьман сам часто відвідував цей навчальний заклад, полюбляв бувати тут на диспутах та виставах. Освітній заклад став зразком для інших шкіл такого типу в Україні. Майстри київської гравюри присвятили І. Мазепі декілька десятків робіт, найвідоміша з яких зображує гетьмана в лицарському одязі, шоломі, з булавою, а по обидва боки від нього шість жіночих фігур, які символізують Істину, Правду, Силу, Справедливість, Науку й Мистецтво.