41.Економічне районування території– це процес поділу країни на економічні райони, які історично склалися у процесі розвитку і розміщення продуктивних сил, господарського освоєння територі; найважливіша передумова дієвого регіонального програмування, проведення ефективної державної регіональної політики.Виділяють два основних види економічного районування: загальне (або інтегральне) та галузеве.Інтегральне районування відображає просторову взаємодію всіх компонентів суспільно-географічних комплексів на певній території. Це районування передбачає розчленування території як цілісного природничо-соціо-економічного явища. Загальне районування охоплює природу й усе народне господарство певної країни з усіма його галузями та зв’язками.  Галузеве економічне районування поділяє територію країни на окремі райони, виходячи з однієї певної ознаки – однієї галузі виробництва. Галузеве районування є обов’язковою аналітичною передумовою встановлення меж інтегральних районів.

42)Соціальне районування території

Соціальне районування враховує соціальні особливості частин території країни, зокрема характер розселення й історичне минуле.Під час районування необхідно дотримуватися певних принципів, які випливають із закономірностей районоутворення і водночас є основою методів членування території.Змістовність, а не формально-кількісний характер соціального районування — один з найістотніших принципів районування. Він означає, що соціальний район є не статистичною однорідною територією за якоюсь ознакою (дуже поширене уявлення), а соціальною єдністю, цілісністю життєдіяльності населення.Перспективність — принцип, то визначає часову властивість мереж районування, Він підкреслює націленість кожної з ніі\ на майбутнє: за допомогою раионування треба розв'язувати і прогнозні завдання. Теоретично районування може реконструювати минуле, передавати стан регіоналізацї соціальної диференціації на певну дату близького минулого і прогнозувати майбутні тенденції. Всі три постановки правомірні. Однак при соціальному районуванні треба орієнтуватися на останню, третю.Принцип висуває вимоги до показників, параметрів районування. Вони повинні мати часову стійкість, відбивати довгострокові процеси. Визначена мережа районування має зберегти значення у майбутньому.

43)Функціональне районування території

функціональне районування- це районування передбачає виділення районів за інтенсивністю господарських зв'язків усередині них. Воно виявляє сфери впливу міст, транспортних вузлів, підприємств. Кожен вузловий район має ядро, де чітко виявляються всі показники і явища. Інтенсивність явища падає від ядра до периферії.

Межі району розташовані там, де показники беруть мінімальні значення. Тому проведення власне кордонів при розмежуванні функціональних районів істотного значення не має: ймовірні помилки не позначаться на характеристиці району. Система районів повинна поширюватися на об'єкти однакової природи, тобто не можна включати в одну схему такі принципово різні об'єкти як наприклад, тварин і річки, суходіл і море, королів і капусту.

44)Поняття регіональних таксономічних рівнів у туризмі

45)Особливості регіонального менеджменту у туризмі

Виходячи з методології менеджменту в цілому регіональний менеджмент в туризмі розглядається, як сукупність раціональних методів і організаційних важелів територіального управління туризмом. Регіональний менеджмент в туризмі – це економіко-географічний процес, шляхом якого раціонально використовуються природні ресурси, при цьому робиться акцент на ефективний розвиток туризму. Таке управління дозволить, з одного боку, усунути протиріччя між територіальною єдністю і спільністю туристичного господарства країни і відомчою розрізненістю його управління, з другого. Переважно територіальне управління туризмом забезпечить більшу його ефективність, ніж галузеве, та вирішить важливі проблеми. Регіональний менеджмент в туризмі - це процес просторової організації, прогнозування, планування, контролю, які здійснюються з метою управління туризмом в регіоні.