- •Стародавня історія україни
- •§1. Первісне людське стадо
- •§2. Родовий лад на території сучасної України
- •§3. Кочові народи на теренах України в давнину
- •§4. Античні міста-держави в Північному Причорномор’ї
- •§5. Слов'яни в давнину
- •§6. Відомості про слов'ян у давніх писемних джерелах
- •§7. Велике переселення народів. Його вплив на формування слов’янського етносу
- •§8. Перші державні утворення східних слов’ян
- •Середньовічна історія україни (VIII—XVI ст.)
- •§9. Виникнення та розвиток Київської Русі
- •§10. Розквіт Київської Русі
- •§11. Політична роздрібненість Київської Русі
- •§12. Культура Київської Русі
- •§13. Історичне значення Київської Русі
- •Монголо-татарська навала на українські землі §14.Утворення Монгольської держави
- •Монголо-татарська навала на українські землі §15. Походи Чингізхана
- •Монголо-татарська навала на українські землі § 16. Навала хана Батия на Русь
- •Монголо-татарська навала на українські землі §17. Причини поразки народів Русі
- •Галицько-Волинська держава §18. Галицьке і Волинське князівства напередодні об єднання
- •Галицько-Волинська держава §19. Піднесення Галицько-Волинської держави
- •Галицько-Волинська держава §20.Занепад Галицько-Волинської держави
- •Українські землі під владою іноземних держав у XIV-XVI ст.
- •Українські землі під владою іноземних держав у XIV-XVI ст. §21. Литовська експансія на Україну
- •Українські землі під владою іноземних держав у XIV-XVI ст. §22. Польська експансія на Україну
- •§23. Початок об'єднання Польщі та Литви в єдину державу
- •§24. Боротьба московських князів за спадщину Київської Русі
- •5. Північне Причорномор'я та Крим під владою іноземних держав
- •§26. Культура України XIV — початку XVI ст.
- •§27. Люблінська унія
- •§28. Берестейська церковна унія
- •§29.Українські землі під владою Польщі
- •§30. Формування українського козацтва
- •Ротьба українського народу проти іноземних поневолювачів (кінець XVI — перша половина XVII ст.) §31.Селянсько-козацькі повстання
- •§32.Українське козацтво в першій чверті XVII ст.
- •§33. Національно-визвольні повстання українського народу 20—30-х pp. XVII ст.
- •§34. Підсумки козацько-селянської боротьби
- •§35. Культура України у XVI — першій половині XVII ст.
- •Національно-визвольна війна українського народу проти польського панування 1648-1657 pp. §36. Внутрішнє становище України 1648 року
- •Національно-визвольна війна українського народу проти польського панування 1648-1657 pp. §37.Основні події Національно-визвольної війни в 1648-1657 pp.
- •§38. Внутрішнє й зовнішнє політичне становище Гетьманщини наприкінці 1653 року
- •§39. Політичні події 1654 року
- •§40. Українська козацька держава Богдана Хмельницького
- •§42. Гетьманування Івана Виговського
- •§43. Гетьманування Юрія Хмельницького
- •§44. Гетьман Правобережної України Павло Тетеря
- •§45. Гетьманування Івана Брюховецького на Лівобережжі
- •§46. Гетьман Правобережжя Петро Дорошенко
- •§47. Правління Дем'яна Многогрішного на Лівобережжі
- •§48. Гетьман усієї України Іван Самойлович
- •§49. Останнє гетьманування Юрія Хмельницького
- •§50. Підпорядкування української церкви московському патріархові
- •§51. Україна в мирних угодах сусідніх країн
- •§52. Кінець Руїни. Коломацька рада
- •§54. Воєнні дії Росії проти Туреччини й Кримського ханства наприкінці XVII ст.
- •§55. Лівобережний гетьман Іван Мазепа
- •§56. Правобережжя та західноукраїнські землі під владою Речі Посполитої
- •Україна в роки Північної війни 1700—1721 pp. §57. Початок війни
- •§58. Перехід і. Мазепи на бік Швеції
- •§59. Царський терор в Україні
- •§60. Полтавська битва та її наслідки для України
- •§61. Перша хвиля української еміграції
- •§62. Похід Пилипа Орлика на Правобережжя
- •§63. Прутський похід Петра і
- •§64. Спроби Пилипа Орлика утворити в Європі антимосковські коаліції
- •§65. Діяльність в еміграції Григорія Орлика
- •§66. Гетьман Іван Скоропадський
- •§67. Московська держава на початку XVIII ст.
- •§68. Перша Малоросійська колегія
- •§69. Гетьманування Данила Апостола
- •§70. Правління гетьманського уряду
- •§71. Кодекс «Права, за якими судиться малоросійський народ»
- •§72. Кирило Розумовський
- •§73. Антиукраїнська політика уряду Катерини II
- •§74. Російсько-турецькі війни
- •§75. Запорізька Січ у період Руїни
- •§76. Чортомлицька (Стара) Січ
- •§77. Зруйнування Січі
- •§78. Відновлення Запорізької Січі
- •§79. Задунайська Січ
- •§80. Катеринославське козацтво
- •§81. Чорноморське та Кубанське козацтва
- •§82. Азовське козацьке військо
- •Українські землі під владою Речі Посполитої у XVIII ст. §83. Посилення національного й соціального гніту на території Правобережної України та на західноукраїнських землях
- •§84. Форми народного протесту проти іноземних гнобителів і гніту
- •§85. Гайдамацький рух
- •§86. Опришківський рух
- •§87. Коліївщина
- •§88. Поділи Польщі та Великого князівства Литовського
- •§89. Правобережжя України в складі Російської імперії
- •§90.Зміни в адміністративно-територіальному та суспільно-політичному житті України
- •§91. Україна у війнах Наполеона
- •§92.Соціально-економічний стан
- •§93. Джерела українського національного відродження
- •Західноукраїнські землі в першій половині XIX ст. §94. Економічний стан
- •§95.Український національно-визвольний рух
- •Наддніпрянська Україна в другій половині XIX ст. §96. Реформи 60—70-х pp. XIX ст. В Україні
- •§97.Український національно-визвольний рух на території Наддніпрянської України в другій половині XIX ст.
- •Український національно-визвольний рух на західноукраїнських землях у другій половині XIX ст. §98. Адміністративні зміни на території Австрійської імперії
- •99. Політичний рух на західноукраїнських землях
- •§100. Формування політичних партій на західноукраїнських землях
- •Наддніпрянська Україна наприкінці XIX — на початку XX ст. §101. Економічний розвиток
- •§102. Створення українських політичних партій
- •§103. Україна в роки Російської буржуазно-демократичної революції 1905—1907 pp.
- •§104. Соціально-економічний розвиток та політичне становище
- •Західноукраїнські землі на початку XX ст. §105. Наростання українського національно-визвольного руху
- •Наддніпрянська Україна в 1907—1914 pp. §106. Столипінська політична реакція
- •Україна в Першій світовій війні §107. Воєнні дії на території України
- •§108. Суспільно-політичний рух в Україні в роки Першої світової війни
- •§109. Культура України на початку XX ст.
- •Економічна та політична криза в Російській та Австро-Угорській імперіях
- •§ 111. Доба Центральної Ради
- •§112. Україна в роки громадянської війни
- •113. Українська срр в умовах нової економічної політики (1921—1928 pp.)
- •Культура й духовне життя українського народу в роки непу
- •Новітня історія україни §115. Радянська модернізація України (1929—1938 pp.)
- •§116. Колективізація
- •§117. Сталінський терор в Україні в 30-х pp. XX ст.
- •§118. Стан культури в Україні в 30-ті pp. XX ст.
- •Західноукраїнські землі в 1921—1938 pp. §119. Українські землі у складі Польщі
- •§120.Українські землі під владою Румунії
- •§121. Українські землі у складі Чехословаччини
- •§122. Встановлення радянської влади в Західній Україні
- •§123. Воєнні дії на території срср
- •Новітня історія україни §124. Рух Опору в Україні в роки Другої світової війни
- •§125. Визволення України від німецько-фашистських загарбників
- •§124. Внесок працівників тилу України в перемогу над фашизмом у роки Другої світової війни
- •§127. Українська наука та культура в роки війни
- •Україна в повоєнні роки §128. Післявоєнна відбудова і розвиток України в 1945 — на початку 1950-х pp.
- •§129. Суспільно-політичне життя України в другій половині 40-х — на початку 50-х pp.
- •§130. Україна в умовах десталінізації (1956—1964 pp.)
- •§131. Процеси десталінізації та лібералізації в українській культурі
- •§132. Стан економіки України наприкінці 50-х - у першій половині 60-х pp.
- •§133. Ідеологізація суспільного життя та розвиток науки в другій половині 50-х — першій половині 60-х pp.
- •§133. Ідеологізація суспільного життя та розвиток науки в другій половині 50-х — першій половині 60-х pp.
- •§134. Україна в умовах згортання політичних реформ м. Хрущова
- •§135. Зародження дисидентського руху в Україні
- •§136. Політико-ідеологічна криза системи. Неосталінізм та Україна (1965—1985 pp.)
- •§137. Особливості опозиційного руху в Україні в 60-80-х pp.
- •§138. Боротьба українських дисидентів проти панівного режиму
- •Період «застою» в Україні. Дисидентський рух §139. Наростання економічної кризи. Особливості індустріального розвитку України
- •§140. Соціальний розвиток України. Життєвий рівень населення
- •§141. Наростання кризових явищ в освіті, науці та культурі
- •§142. Кризові явища в соціально-економічному, політичному та культурному житті України (друга половина 60-х — середина 80-х pp.)
- •§143. Розпад срср. Україна та снд
§137. Особливості опозиційного руху в Україні в 60-80-х pp.
Причини активізації опозиційного руху Відхід від політики лібералізації і порушення людських прав, поверхова й непослідовна за своїм змістом хрущовська «відлига» принесли українській національно-свідомій інтелігенції великі сподівання й гіркі розчарування. Передова молодь, що відчула смак свободи, не хотіла зупинятися, а прагнула справжньої демократизації суспільства. Із середини 60-х — у 80-і pp., з відходом влади від політики лібералізації, у республіці почалося відверте ігнорування керівною компартійною верхівкою конституційних прав людини. Закономірним наслідком цих процесів стала поява руху захисту людських прав. Його представників, як і учасників уже традиційних опозиційних груп культурницького та самостійницького спрямування, також жорстоко переслідувала влада. Ще одним новим різновидом опозиційного руху стала боротьба за свободу совісті, свободу віросповідання, яку вели, як правило, представники забороненої 1946 року Української греко-католицької церкви (УГКЦ). Таким чином, основними напрямами опозиційного руху в Україні 60-80-х pp. були: • самостійницька течія, репрезентована нелегальними групами й організаціями; • національно-культурницька, представлена колишнім шістдесятництвом; • правозахисна, учасники якої виборювали права людини; • релігійно-захисна, що виступала за реабілітацію репресованої УГКЦ. Форми діяльності дисидентів Нова генерація українського національно-визвольного руху, борючись проти панівного режиму, застосовувала різноманітні форми й методи діяльності. Радикально налаштовані дисиденти об'єднувалися в підпільні групи та організації. Для поширення своїх ідей вони видавали «самвидавські» документи, критичні статті, у яких розкривали антинародну політику державно-партійної верхівки. Уперше такі «самовидання» в Україні з'явилися в 1964 році. У них можна було ознайомитися з маловідомими творами Василя Симоненка, Ліни Костенко, Івана Світличного, Івана Дзюби та інших представників українських шістдесятників. Найхарактернішими зразками тогочасного «самвидаву» були часописи «Воля і Батьківщина» Українського національного фронту та «Український вісник», який заснував В'ячеслав Чорновіл. Переважну більшість їхніх публікацій згодом передруковували за кордоном українські видавництва «Сучасність» (Мюнхен, Німеччина), «Смолоскип» (Балтимор, США) та ін. На відміну від радикалів, представники легального національно-культурницького спрямування обережно торкалися пекучих національних проблем на різноманітних наукових симпозіумах та конференціях. Для популяризації й поширення патріотичних ідей вони організовували Шевченківські свята, вечори пам'яті Лесі Українки, Івана Франка, створювали гуртки вивчення вітчизняної історії та клуби творчої молоді. Велику роль у збереженні українських національних традицій відігравали концертні мандрівки по Україні аматорських хорів «Гомін», «Жайворонок» та ін. Нерідко опозиціонери практикували проведення «мовчазних зібрань» біля пам'ятників видатним вітчизняним діячам, організовували мітинги протесту, демонстрації, пікетування. На неприховані антидержавні акції, як правило, перетворювалися судові процеси над дисидентами, поховання лідерів національно-патріотичних сил. Представники дисидентського руху активно використовували такі форми протесту, як письмові заяви, петиції до найвищих органів влади СРСР та УРСР, міжнародних організацій, керівництва демократичних країн. Радикальною формою протесту проти політичного режиму стала відмова відомих правозахисників від радянського громадянства, подання прохань на виїзд за кордон. Для авторів таких заяв, як правило, усе завершувалося тюремним ув'язненням або таборами. Під тиском міжнародної громадськості деяким опозиціонерам удалося виїхати за кордон. Інші, не зумівши витримати виховного «пресингу» органів влади, намагалися подолати радянський кордон нелегально, що також закінчувалося відправленням до в'язниці. Проте й у неволі боротьба не вщухала. Ще під час слідства окремі дисиденти відмовлялися від свідчень, свої виступи в суді перетворювали на протест і звинувачення чинної влади. Політв'язні влаштовували акції мовчання, невиходу на роботу, вдавалися до голодування, передавали на волю документи та повідомлення про реалії табірного життя й тамтешні порядки. У цей період в Україні були зафіксовані акти публічного самоспалення як найвищий вияв жертовності людини в боротьбі проти свавілля влади. В'ячеслав Чорновіл (1937-1999) Політичний та державний діяч, співзасновник Української Гельсінської групи. Народився на Черкащині. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Т. Шевченка. Працював теслею, слюсарем, співробітником виїзної редакції газети; у 1960—1963 pp. — на Львівській студії телебачення. У 1963—1965 pp. — комсорг будівництва Київської ГЕС, редактор багатотиражки, завідувач одного з відділів газети «Молода гвардія». За правозахисну діяльність був звільнений з роботи. Написав книжки: «Лихо з розуму» (1966 p.), що базувалася на матеріалах судових процесів над правозахисниками, «Правосуддя чи рецидиви терору» (1967 p.), які були опубліковані на Заході. У 1967 р. був уперше заарештований та засуджений до трьох років позбавлення волі «за наклепницьку діяльність проти радянського суспільного ладу». Згодом термін був удвічі скорочений. З 1970 р. живу Львові. Редагував самвидавний часопис «Український вісник». У 1972 р. знову заарештований і засуджений до 6 років ув'язнення й З років заслання за «антирадянську агітацію та пропаганду». Покарання відбував до 1978 р. У 1980 р. знову заарештований, засуджений до п'ятирічного терміну ув'язнення. Звільнений 1983 р. достроково. У серпні 1987 р. відновив видання «Українського вісника». З 1990 р. — депутат Верховної Ради УРСР. Навесні 1992 р. став головою Народного руху України. Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка за збірку «Правосуддя чи рецедиви терору» та ін. Загинув в автокатастрофі за нез'ясованих обставин. (За «Довідником з історії України») Репресії проти інакодумців Арсенал засобів боротьби владних структур з інакодумцями був досить різноманітним. Спочатку їх намагалися залякати. Для цього практикувалися спеціальні «бесіди» в КДБ, організовувалися викривальні пропагандистські кампанії в пресі, здійснювалися погрози тощо. Якщо ці «профілактичні» заходи не допомагали — застосовувалися адміністративні санкції, серед них і звільнення з роботи. Заключним актом цієї роботи був арешт і ув'язнення за «антирадянську агітацію й пропаганду». Причому трактування цієї статті карного кодексу було дуже широким. До неї належали: • розмови дисидентів (навіть у сімейному колі); • спілкування з однодумцями; • зберігання забороненої літератури. На відміну від попереднього періоду, у 70-х pp. дисидентів починають засуджувати вже не як політичних, а як карних злочинців. Ув'язнення було тільки початком справжніх випробувань для дисидентів. Свій строк вони відбували в таборах посиленого режиму, де значну частину часу за найменшу провину проводили в ізольованих камерах. Спроби апеляцій залишалися без відповідей або жорстоко каралися. Однак і за таких умов політв'язні не припиняли боротьби. Поширеним методом протесту було голодування. Умерти від голоду в'язню не давали. Коли він досягав критичного стану, його починали годувати силоміць. Крім звичайного ув'язнення, практикувалося відправлення опозиціонерів до психіатричних лікарень спеціального типу. Там вони перебували в середовищі справді психічно хворих людей. їх «лікували» препаратами, що пригнічували волю, психіку, інтелект, пам'ять, емоції людини. Якщо в'язень у таборі чи тюрмі після відбуття строку ув'язнення виходив на волю, то в «психушці» дисидентів могли «лікувати» хоч до смерті. Серед жертв цього психічно-в'язничного терору були генерал Петро Григоренко, математик Леонід Плющ, лікар Микола Плахотнюк та багато інших. Загальна кількість політв'язнів психлікарень невідома. За підрахунками Л. Плюща, у 70-х pp. в СРСР їх було близько 2 тис. Таким чином влада намагалася всіма можливими засобами ізолювати небезпечних для себе людей. Ці засоби істотно відрізнялися від методів 30-х pp. XX ст., коли керівна еліта масово фізично винищувала своїх опонентів. Діяти в такий спосіб брежнєвське керівництво в 60-80-ті pp. вже не наважувалося. У непримиренному протистоянні з панівним режимом український опозиційний рух виховав у своїх лавах цілу низку благородних, відданих до кінця рідній землі і своєму народові борців, справжніх патріотів України: Василя Стуса, Валерія Марченка, Михайла і Богдана Горинів, Миколу Руденка та багатьох інших.